Все лекции 1-18+звити

1

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №10

1.Загальна характеристика витрат господарювання.

2.Критичний обсяг виробництва та його визначення.

3.Обчислення собівартості товарної продукції.

4.Калькуляція собівартості окремих виробів.

5.Ціни на продукцію (роботи, послуги).

§1. Загальна характеристика витрат господарювання.

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв’язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції — виготовлення продукції (надання послуг).

Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними та безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).

Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об’єм, довжина тощо) має важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг).

Слід відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції в певному періоді (списуються на неї), і реальні грошові виплати. Перші витрати зв’язані з виготовленням продукції незалежно від того, коли куплено відповідні матеріальні ресурси чи найнято робочу силу. Другі — це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці.

Ясна річ, що будь-які витрати орієнтовано на певний результат. Тільки це виправдовує їхню доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності виражається формулою «Витрати — Випуск» («Input — Output»), що його покладено в основу визначення собівартості продукції.

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

2

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №10

Рис. 10.1.Трактування витрат господарської діяльності

Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв’язок з її ціною. Це проявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за собівартість).

Під час обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати на:

–дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;

–підготовку й освоєння нової продукції;

–виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу;

–обслуговування виробничого процесу та управління ним;

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

3

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №10

–збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т.п.);

–розвідку, використання й охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);

–набір і підготовку кадрів;

–поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між дійсними витратами на виробництво й собівартістю продукції. Так, згідно з чинним порядком не включаються в собівартість продукції, а відшкодовуються за рахунок прибутку або інших джерел витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного й масового виробництва. Водночас є й такі витрати, які включаються в собівартість продукції, але не мають прямого зв’язку з виробництвом: оплата часу виконання державних обов’язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року, та ін.

Непродуктивні витрати підприємства, зв’язані з виробничою діяльністю (втрата від браку, недостач і псування матеріалів, від простоїв тощо), у межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення вимог (умов) договорів з іншими підприємствами та організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які включаються в собівартість продукції (послуг), може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін має бути якомога більш повне відображення в собівартості дійсних витрат на виробництво продукції. Ці міркування стосуються собівартості продукції за умов повного калькулювання витрат. Таке уточнення (пояснення) необхідне з огляду на те, що на практиці частіше трапляється калькулювання одиниці продукції за неповними витратами.

Класифікація Заведено розрізняти витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю витрат продукції. Загальні витрати — це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за

певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто

г N

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

продукції на одиницю його натурального виміру.

Якщо загальні витрати виразити через певну функцію обсягу продукції, то граничний їхній рівень буде першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується за аналізу доцільності зміни обсягу виробництва.

За планування, обліку та аналізу витрати класифікуються за певними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення для окремих різновидів продукції, зв’язок з обсягом виробництва (рис. 10.1).

Рис. 10.1. Типова класифікація витрат підприємницької діяльності за окремими ознаками.

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку та ін.

За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо зв’язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати — прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони зв’язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

5

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №10

управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо. Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування й обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

На підставі зв’язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їхня загальна сума не

залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло у певних межах). Лише за істотних змін обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, стрибкоподібно міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, але не істотно. Їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати — це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу, їх можна розділити на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для них коефіцієнт пропорційності kп = 1. До пропорційних належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва, kп > 1. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати та ін. Дегресуючі витрати зростають менше ніж обсяг виробництва, kп < 1. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти тощо.

На рис. 10.2 графічно показано динаміку загальних постійних і змінних витрат. Динаміка витрат на одиницю продукції є іншою і легко може бути побудована, виходячи з наведеної закономірності. Так, змінні пропорційні витрати на одиницю продукції залишаються на одному рівні незалежно від обсягу виробництва. На графіку їхня лінія буде паралельною осі абсцис. Постійні витрати зменшуються на одиницю продукції зі зростанням її обсягу за параболічною кривою. Для дегресуючих і прогресуючих витрат залишається та сама динаміка, тільки виражена помітніше.

У практичних обчисленнях загальну динаміку змінних витрат спрощують, уважаючи всю їхню сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування витрат.

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

6

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №10

Рис. 10.2. Динаміка витрат (С) залежно від обсягу виробництва (V): а) постійних; б) дегресуючих; в) пропорційних; г) прогресуючих.

Залежно від виду активів, що формуються виділяють:

a)Довгострокові (інвестиційні) – витрати, пов’язані з формуванням необоротних активів (придбання основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових вкладень).

b)Поточні – витрати, пов’язані з формуванням оборотних активів і витрати поточного року (собівартість продукції).

c)Витрати майбутніх періодів – витрати поточного і попереднього періодів, що є складовими собівартості продукції, яка буде вироблена у майбутньому.

За сферою та умовами діяльності:

a)Витрати операційної діяльності (виробництво продукції, адміністративні, збутові витрати, втрати від знецінення, курсові різниці тощо);

b)Фінансові витрати (витрати залучення позик та сплата процентів по боргам);

c)Інші звичайні витрати (витрати по реалізації необоротних активів, фінансових інвестицій, їх знецінення та списання).

d)Надзвичайні витрати – втрати внаслідок пожеж, стихійних лих (землетрусів, повеней, граду), експропріації майна державою).

§2. Критичний обсяг виробництва та його визначення

Поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні уможливлює визначення їхньої загальної суми за певний період за формулою

де TC — загальні (сукупні) витрати; AVC — змінні витрати на одиницю продукції; Q— обсяг виробництва продукції у натуральному виразі; FC— постійні витрати за даний період.

Згідно з формулою (10.2) загальні витрати на одиницю продукції (ATC) становитимуть

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

7

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №10

З формули (10.3) видно, що зі зростанням обсягу виробництва продукції її собівартість знижується за рахунок постійних витрат. Тому збільшення обсягу виробництва є важливим чинником зниження собівартості продукції. Ця закономірність покладено в основу аналізу залежності витрат і прибутку від обсягу виробництва, коли треба вибрати найліпші варіанти проектних і планових рішень. У цьому разі доцільно користуватися графічним зображенням процесу. На рис. 10.3 показано лінійні функції динаміки витрат і виручки від продажу продукції. Унаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного, критичного обсягу (Qкр) є збитковим — заштрихована площа 1. Критичний обсяг виробництва називається ще й інакше — точкою беззбитковості. За зростання обсягу виробництва частка постійних витрат в їхній загальній (сукупній) величині знижується, зменшуються збитки і після досягнення критичного обсягу Qкр виробництво продукції стає рентабельним — заштрихована площа 2.

Рис. 10.3. Залежність витрат і прибутку підприємства від обсягу виробництва: 1 — збитки; 2 — прибуток.

Критичний обсяг випуску певної продукції в натуральному вимірі, починаючи з якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично. Як видно з графіка на рис. 10.3, за критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу продукції однакові, тобто

де FC - сукупні постійні витрати; Р - ціна одиниці продукції; AVC - середні змінні витрати на одиницю продукції

Обсяг виробництва, що забезпечує отримання цільової суми прибутку (ПЦ)

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

8

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №10

Критичний обсяг виробництва (точку беззбитковості) можна визначити і в грошовому вимірі, що є більш прийнятним для багатопродуктового виробництва. У цьому разі

де VC — загальна (сукупна) величина змінних витрат.

Критичний обсяг виробництва у вартісному вираженні розраховується як:

, де kM – коефіцієнт маржинального прибутку, який обчислюють за формулою:

, де TR – сукупна виручка; VC – сукупні змінні витрати

Що більшим є обсяг виробництва над критичну його величину (точку беззбитковості), то вищою є економічна безпека операційної діяльності, яка вимірюється відповідним коефіцієнтом (kбв), обчислюваним за допомогою формули

де QФ(ПЛ)— фактичний або плановий обсяг виробництва.

Цей показник можна розрахувати і на підставі вартісного виміру обсягів виробництва продукції. Чим коефіцієнт безпеки виробництва більший, тим безпечніша ситуація з огляду на прибутковість діяльності. З його зростанням зменшується ризик зниження обсягу виробництва до точки рівноваги і навпаки – при його зниженні такий ризик зростає.

§3. Обчислення собівартості товарної продукції

Існують наступні стандартні методи визначення собівартості усієї виготовленої підприємством продукції:

1.Кошторисний метод.

2.Метод підсумовування собівартості окремих виробів.

3.Пофакторний метод.

Кошторисний метод: Кошторис – це сума усіх витрат підприємства у розрахунковому періоді, пов’язаних зі здійсненням процесу виробництва, його обслуговування й управління ним. Підрахунок собівартості загального обсягу продукції проходить наступні етапи:

1.Формування кошторису на плановий період:

1.а. матеріальні витрати (сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, енергія і.т.і., що витрачається на процес виробництва, його обслуговування та управління.

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

9

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №10

1.б. витрати на оплату праці (основна і додаткова зарплата персоналу підприємства);

1.в. Єдиний внесок на загальнообов’язкове соціальне страхування. 1.г. Амортизація необоротних активів підприємства.

1.д. інші витрати (оплата страхових, юридичних, орендних, сертифікаційних та інших, наданих сторонніми організаціями, послуг.

Підсумувавши ці 5 елементів отримаємо суму кошторису.

Далі обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:

●з кошторису віднімаються витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку).

●віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

●додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції.

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.