Все лекции 1-18+звити

7

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №11 Ред. 08.05.2022 1.Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції - Собівартість реалізованої продукції (виробничі витрати) 2.Валовий прибуток (збиток)

Рис. 17.6. Базовий порядок визначення чистого прибутку підприємства за

національними стандартами бухгалтерського обліку

Комплексне розуміння сутності прибутку потребує розгляду його класифікації. У таблиці 11.1 наведено перелік основних класифікаційних ознак та видів прибутку суб’єкта господарювання.

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

8

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №11 Ред. 08.05.2022

граничний.

6.Факт врахування впливу  номінальний;

За ознакою стадії формування виділяють загальний та чистий прибуток. Загальний прибуток підприємства – це прибуток, отриманий від усіх видів діяльності до його оподаткування та розподілу. Чистий прибуток (після оподаткування) формується після вирахування з балансового (прибутку до оподаткування) суми податку на прибуток підприємства. Саме чистий прибуток надходить у розпорядження підприємства і слугує джерелом збільшення власного капіталу, виплат власникам, додаткового стимулювання персоналу, повернення основної суми отриманих раніше кредитів тощо.

Важливе значення має класифікація прибутку за сукупністю витрат, що враховуються при його обчисленні. Так валовий прибуток визначається шляхом віднімання від обсягу чистої виручки суми виробничих видатків (собівартості продукції, визначеної калькулюванням за неповними витратами). Операційний прибуток у загальноекономічному трактуванні відображає підсумковий фінансовий результат основної діяльності й розраховується як різниця між валовим прибутком та невиробничими (адміністративними, комерційними) витратами. Вітчизняне бухгалтерське тлумачення цього терміну крім вказаної різниці враховує й результати іншої операційної діяльності. Поняття маржинального прибутку є одним з базових у системі калькулювання Direct Costing. Обсяг такого прибутку обчислюють шляхом вирахування з чистої виручки величини змінних витрат.

Прибуток підприємства формується у таких сферах, як реалізація продукції (виконання робіт, надання послуг), продаж іншого майна та позареалізаційні операції. У

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

9

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №11 Ред. 08.05.2022

нормально функціонуючої фірми прибуток від реалізації продукції (виконання робіт,

надання послуг) формує переважну частину загального прибутку. Прибуток від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) є результатом основної, профільної діяльності суб’єкта господарювання, що відображає його місію. Його обсяг обчислюють шляхом віднімання від величини чистої виручки від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) її (їх) повної собівартості. Прибуток від іншої реалізації визначають як різницю між ціною продажу основних засобів, оборотних виробничих фондів (крім готової продукції), нематеріальних і фінансових активів та їх балансовою (залишковою) вартістю, з відповідним коригуванням на витрати продажу (позиціонування об’єкту, трансакційні видатки, демонтаж, транспортування). Прибуток від позареалізаційних операцій

визначається за результатами здійснення спільного підприємництва, володіння корпоративними правами у інших підприємствах (одержані відсотки та дивіденди), здавання майна в оренду, депозитних операцій, володіння борговими зобов’язаннями, отримання періодичних відрахувань (роялті) за використання нематеріальних ресурсів фірми, накладання економічних санкцій тощо.

За напрямками розподілу виділяють спожитий і капіталізований прибуток. Капіталізований, або у бухгалтерському обліку нерозподілений характеризує ту частину прибутку, яка призначається для фінансування розвитку підприємства. У складі нерозподіленого прибутку виділяють асигновану й неасигновану частини. Асигнована складова – це частина чистого прибутку, яка залишається на підприємстві і має певне цільове призначення, наприклад, фінансування конкретного інвестиційного проекту. Неасигнована частина, відповідно,такого визначеного призначення не має.

Спожитий прибуток спрямовують на виплату дивідендів (відсотків) акціонерам (власникам), додаткової винагороди персоналу, сплату штрафних санкцій, фінансування соціальних програм, понаднормативних та інших витрат, що не зменшують базу оподаткування, благодійництво, виконання фінансових гарантій перед третіми особами тощо.

За характером оподаткування виділяють прибуток, що оподатковується за звичайними ставками, прибуток, що підлягає оподаткуванню за спеціальною технологією і такий, що звільняється від оподаткування. Ця класифікаційна ознака є актуальною, зважаючи на існування у законодавстві особливого порядку оподаткування окремих видів діяльності (мале підприємництво, гральний бізнес, страхова справа тощо) та операцій, сукупності податкових пільг для окремих категорій суб’єктів господарювання (представники пріоритетних або депресивних галузей, регіонів).

При існуванні у економіці країни значних інфляційних процесів виникає потреба у коригуванні визначеного у нормативному порядку номінального прибутку на індекс зміни цін відповідного періоду. В процесі такого коригування отримують реальний прибуток, величина якого використовується для адекватної оцінки динаміки результатів діяльності протягом кількох років. Поділ на прибуток попереднього, розрахункового і планового

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

10

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №11 Ред. 08.05.2022

періодів використовується в цілях побудови трендів, аналізу динаміки, здійснення оперативного та стратегічного планування результативності функціонування. За значенням кінцевого результату господарювання виділяють позитивний (власне прибуток) і негативний результат (збиток).

Крім цього розрізняють необхідний і граничний прибуток. Необхідний прибуток характеризує суму, достатню для здійснення господарської діяльності та розвитку підприємства у запланованих обсягах. Граничний прибуток може бути гранично високий і гранично низький. Межі гранично високого прибутку не існує. Гранично низький прибуток характеризує мінімальний рівень результату господарювання, нижче якого функціонування підприємства у запланованих сферах, масштабах та рівні ризику не має сенсу.

§11.3. Розподіл і використання прибутку підприємства

Одним з найважливіших аспектів фінансової діяльності суб’єкта господарювання є розподіл прибутку. Саме цей процес визначає напрямки й масштаби майбутнього розвитку підприємства, задоволення потреб його власників та працівників. На розподіл прибутку впливає широке коло факторів, основні з яких наведено на рис. 11.7.

Рис. 11.7. Основні чинники розподілу чистого прибутку підприємства

Розподіл та подальше використання прибутку регламентується державними нормативними актами, засновницькими й іншими внутрішніми документами суб’єкта господарювання (статут, колективний договір, індивідуальні трудові контракти), затвердженими загальними зборами власників та прийнятими до виконання керівництвом інвестиційною, мотиваційною та розподільчою (дивідендною) політиками, взятими на себе фінансовими зобов’язаннями тощо. Можливі напрямки розподілу чистого прибутку підприємства представлені на рис. 11.8.

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

Рис. 11.8. Можливі напрямки розподілу чистого прибутку підприємства

Процес розподілу прибутку підприємства має починатися зі здійснення обов’язкових виплат, імператив на здійснення яких випливає з вимог законодавства та прийнятих фірмою фінансових зобов’язань. Зокрема вітчизняне законодавство висуває певні кількісні вимоги до обсягів зареєстрованого (пайового) і резервного капіталу, величини чистих активів, мінімального поповнення резервного фонду, яких підприємство повинно суворо дотримуватися. Так згідно ст. 19 Закону України «Про акціонерні товариства в Україні» « Резервний капітал формується у розмірі не менше ніж 15 % статутного капіталу товариства шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку товариства або за рахунок нерозподіленого прибутку. До досягнення встановленого статутом розміру резервного капіталу розмір щорічних відрахувань не може бути меншим ніж 5 % суми чистого прибутку товариства за рік». Першочерговими до виконання за рахунок чистого прибутку підприємства є також його зобов’язання щодо:

погашення основних сум боргу за отриманими кредитами, позиками, емітованими облігаціями;

виплати дивідендів за випущеними привілейованими акціями;

виконання обов’язків гаранта перед третіми особами;

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

12

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №11 Ред. 08.05.2022

накладених на підприємство штрафних санкцій за порушення умов договорів з контрагентами, несвоєчасне виконання зобов’язань зі сплати податків, зборів та інших

обов’язкових платежів, завдання шкоди довкіллю тощо.

Наступний розподіл залишку чистого прибутку здійснюється загальними зборами власників підприємства за поданням його керівництва. Частина чистого прибутку, залишаючись на підприємстві як джерело фінансування розвитку, формує фонд заощадження. Такі кошти у пасиві балансу збільшують зареєстрований (пайовий) капітал (виплата дивідендів додатковими акціями, збільшення номінальної вартості існуючих акцій), резервний фонд, нерозподілені прибутки (або зменшують збитки) минулих років. У активі ж балансу ця частина чистого прибутку капіталізується через придбання та створення основних засобів, нематеріальних активів, поповнення оборотних коштів, здійснення фінансових вкладень тощо.

Частина чистого прибутку, що формує фонду споживання, спрямовуються за межі підприємства. Типовими напрямками споживання чистого прибутку є виплата дивідендів звичайним акціонерам та відсотків власникам на вкладений капітал, надання додаткової винагороди працівникам, благодійництво. За рахунок коштів фонду споживання також фінансуються видатки, що не можуть бути віднесені до витрат, які зменшують базу оподаткування: представницькі витрати, понаднормативні втрати від браку, витрати на утримання об’єктів соціальної інфраструктури тощо.

Серед усіх напрямків споживання найбільш важливим для майбутніх перспектив підприємства є сплата дивідендів (процентів) власникам бізнесу на вкладений ними капітал. Спрямовуючи достатні суми коштів на такі виплати, компанії сприяють зростанню добробуту власників, а також підвищують свою інвестиційну привабливість як майбутні емітенти пайових цінних паперів. Разом з тим, значні виплати зменшують можливості інвестування проектів розвитку підприємства, збільшення масштабів його діяльності. Відсутність же дивідендних виплат або їх недостатній рівень можуть змусити власників змінити, на їх погляд, неефективне керівництво компанії або й взагалі ліквідувати бізнес.

Дивіденд – це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу (класу). За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Величина дивідендів за привілейованими акціями всіх класів визначається у статуті акціонерного товариства. Рішення ж про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається власниками щоразу окремо на кожних загальних зборах акціонерного товариства за поданням вищого менеджменту компанії. В Україні на разі можлива виплата дивідендів виключно грошовими коштами, хоча у світовій практиці господарювання це може відбуватися і додатковими акціями, продукцією або іншими активами чи послугами товариства.

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

13

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №11 Ред. 08.05.2022

Рис. 11.9. Алгоритм дій при виплаті дивідендів

Розподіл чистого прибутку у акціонерних товариствах регламентує розроблена керівництвом та затверджена власниками дивідендна політика. Дивідендна політика - це складова частина політики розподілу прибутку, яка орієнтується на максимізацію цінності компанії для акціонерів. Дивідендна політика регламентує періодичність, величину та форму виплат акціонерам.

Основні види дивідендної політики наведені у таблиці 11.2:

Таблиця 17.2

Види дивідендної політики акціонерного товариства

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

Слід зауважити, що у більшості випадків товариства досить часто трансформують

свою дивідендну політики у зв’язку зі зміною економічної кон’юнктури, реалізацією планів

розвитку підприємства, зміною структури власників тощо. Вибір товариством виду

дивідендної політики повинен орієнтуватися на ув’язування двох залежних завдань:

1)максимізації добробуту акціонерів у формі дивідендних виплат і приросту вартості

компанії; та 2)забезпечення достатніх обсягів фінансових ресурсів для розвитку

економічного потенціалу підприємства.

Величина дивідендів У кожен окремий період часу корпорація може виплачувати або

не виплачувати дивіденди по своїх акціях в залежності від конкретних умов її діяльності і

проваджуваної нею політики. Дивіденди нараховуються і виплачуються тільки по акціях,

що знаходяться в обігу, і не нараховуються за акціями, викуплені акціонерним

товариством та знаходиться на його балансі. Дивіденди, що виплачуються протягом року

за квартал або півріччя, називаються проміжними, а їх сума за підсумками року складає

річний дивіденд.

За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Величина дивідендів за привілейованими акціями є постійною для кожного класу, а їх розмір визначається у статуті акціонерного товариства. Рішення ж про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається власниками щоразу окремо на кожних загальних зборах акціонерного товариства за поданням вищого менеджменту компанії.

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

15

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №11 Ред. 08.05.2022

Форми виплати дивідендів. В Україні за законодавством можлива виплата дивідендів виключно грошовими коштами, хоча у світовій практиці господарювання це може відбуватися і додатковими акціями, продукцією (товарами, роботами, послугами) або іншими активами товариства.

Дивідендна політика включає в себе прийняття рішення про виплату акціонерам прибутку у формі дивідендів або утриманні для інвестування на підприємстві. Рішення про виплату дивідендів фактично є рішенням про фінансування, оскільки збільшення коефіцієнта дивідендних виплат (частка прибутку, яка виплачується акціонерам у формі дивідендів) зменшує обсяг реінвестованого прибутку. Якщо розглядати дивідендну політику тільки як рішення фінансування, то виплата дивідендів виступає в пасивній ролі. При розгляді дивідендів як пасивного залишку, визначуваного тільки наявністю вигідних інвестиційних пропозицій, мається на увазі, що для інвестора не існує відмінності між виплатою дивідендів і накопиченням підприємством нерозподіленого прибутку. Якщо інвестиційні проекти обіцяють рівень рентабельності, що перевищує необхідний, інвестори можуть віддати перевагу варіант накопичення. Якщо очікуваний прибуток від інвестицій дорівнює необхідної, то, з погляду інвестора, жоден з варіантів не має переваг. В іншому випадку інвестори зволіють виплату дивідендів.

Друге ключове питання при виборі дивідендної політики - це питання вибору оптимальної дивідендної політики, тобто політики, що забезпечує як максимізацію сукупного багатства акціонерів, так і достатнє фінансування діяльності підприємства. Знаходження оптимальної дивідендної політики - виключно важка задача: необхідно знайти баланс між поточними дивідендами і майбутнім зростанням, який максимізував б ціну акцій підприємства. Складність полягає ще у тому, що оптимальна дивідендна політика - це суб'єктивна політика кожного окремого підприємства, що вибирається виходячи з особливостей підприємства, його власників, інвестиційних можливостей і інших чинників, що впливають на дивідендну політику.

Учислі таких чинників в науковій літературі називаються:

правове регулювання дивідендних виплат;

стадія життєвого циклу і масштаби компанії;

темп зростання компанії (якщо ринкова кон'юнктура сприяє високим темпам розвитку, компанія реалізує політику залишкових дивідендів. В першу чергу прибуток інвестується в розвиток підприємства);

забезпечення достатнього розміру інвестиційних ресурсів;

підтримання достатнього рівня ліквідності компанії;

доступність та вартість альтернативних джерел капіталу (позики, фінансова допомога тощо);

дотримання інтересів акціонерів;

структура акціонерів за рівнем доходів. Акціонери з високим рівнем доходів зацікавлені в реінвестуванні, з низьким – мають першочерговий пріоритет - дивіденди;

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

16

Дисципліна «Економіка підприємства 10 кредитів» Тема №11 Ред. 08.05.2022

обмежень на виплату дивідендів, пов'язаних з черговістю виплати за борговими зобов'язаннями, джерелами коштів на виплату дивідендів, прагненням менеджерів до утримання контролю над діяльністю компанії;

інформаційне значення дивідендних виплат на привабливість для потенційних інвесторів.

Убудь-якому випадку, дивідендна політика акціонерного товариства - це активний спосіб впливу па курсову вартість акцій. Тому модель дивідендної політики необхідно будувати з прив'язкою до курсу акцій, вартості підприємств.

При зростанні ринкових цін на акції може наступити момент, коли в силу їх високої ціни попит на акції починає падати, а значить, падає їх ціна, знижується вартість підприємства. Як правило, для підтримки курсової вартості акціонерні товариства в цьому випадку вдаються до дроблення акцій: число акцій в обігу збільшується, а прибуток і дивіденди на акції, а також ціна на акцію знижуються. Попит в силу більшої доступності акцій для інвесторів зростає. Важливо в цьому процесі правильно визначити розміри дроблення. Доходи на загальне число акцій після дроблення не повинні зменшити доходи акціонерів до дроблення акцій, а більш бажано, щоб відбулося деяке збільшення доходів акціонерів. Дроблення акцій застосовується для підтримки ціни акцій.

Застосовується на практиці і така форма підтримки ліквідності і ринкової ціни акцій, як збільшення номінальної вартості акцій (консолідація).

Альтернативою виплаті дивідендів є власні акції в портфелі - звичайні акції, що викупаються самим емітентом. При покупці корпорацією частини своїх акцій число акцій в обігу зменшується, ринкова ціна акцій підвищується, оскільки дивіденди на акції, що знаходяться на балансі товариства не виплачуються. При покупці власних акцій необхідно правильно визначити обсяг їх купівлі з тим, щоб нова ринкова ціна акцій залишилася б оптимальною, тобто влаштовувала б корпорацію, діючих і потенційних акціонерів. За допомогою покупки власних акцій корпорації міняють структуру свого капіталу. Акції можуть бути продані, якщо підприємству необхідні додаткові грошові кошти для вирішення поставлених перед ним завдань.

Дивідендна політика повинна бути зрозуміла всім, тому будувати її необхідно виходячи з тієї посилки, що вона є певною системою передачі інформації. На вітчизняному ринку така інформація практично відсутня: дивіденди не містять належної інформації про політику, що проводиться підприємствами, а курси акцій - про очікування інвесторів. Це, безумовно, відображається на інвестиційному процесі і стримує формування ефективного ринку цінних паперів - ринку, на якому цінні папери з одним і тим же рівнем ризику приносять однаковий дохід. При проведенні дивідендної політики акціонерні товариства (ради директорів) повинні враховувати, що:

a)регулярно виплачувані дивіденди зменшують невизначеність інвесторів;

b)виплата дивідендів свідчить про хороший стан товариства;

Сформував:  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.