Все лекции 1-18+звити

25

Визначення виробничої потужності підприємства завершується

складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом розрахункового

періоду і характеризує вихідну потужність (Nвих). Для цього використовується

формула (9.3):

Nвих = Nвх + Nотз + Nр Nна – Nв,

(9.3)

показниками:

1. коефіцієнтом освоєння

Nсер.р.= Nпоч.р. + ∑Nввед. (n/12) – ∑Nвивед.((12-n)/12)

виробнича потужність підприємства на початок року; Nввед. —

потужність введених основних засобів протягом року; Nвивед.—

26

потужність виведених основних засобів протягом року; n — кількість місяців

року протягом яких працювали основні засоби певної виробничої потужності).

3) середньорічним коефіцієнтом використання резервної потужності

(співвідношення використання в часі резервної потужності до річного

календарного фонду часу).

Способи ефективнішого використання виробничих потужностей в цілому

такі самі, як і основних виробничих засобів підприємства. Проте пріоритетними

вважаються тут збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, а також

обсягу випуску продукції згідно з величиною виробничої потужності і попитом

споживачів на продукцію (послуги) конкретного підприємства.

На різногалузевих підприємствах під впливом науково-технічного

прогресу розвиток і трансформація під ринкові потреби техніко-технологічної

бази відбувається в таких формах: концентрація (деконцентрація), спеціалізація,

кооперування, комбінування, конверсія, диверсифікація, кожна з яких має свої

об’єктні види та показники рівня розвитку (табл. 9.7).

Форма

Об’єктний вид

Показники рівня розвитку

організації

Концентрація

 Агрегатна

Середній розмір підприємства

 Технологічна

Частка великих підприємств

(деконцентрація)

 Заводська (фабрична)

Частка дрібних і середніх підприємств

Частка основної (профільної) продукції в

 Предметна

загальному її обсязі

Кількість видів технологічно однорідних

 Подетальна (повузлова)

Спеціалізація

виробів

 Технологічна (стадійна)

Частка продукції подетально (техно-

 Функціональна

логічно) спеціалізованих підприємств і цехів

у загальному її обсязі

Частка покупних напівфабрикатів і

комплектуючих виробів у загальному обсязі

 Предметне (технологічне)

продукції

Кооперування

 Галузеве (міжгалузеве)

Коефіцієнт кооперування (кількість

 Регіональне

підприємств-суміжників у розрахунку на

 Міждержавне

один вид кінцевої продукції)

Частка окремих видів кооперованих

поставок у загальному їхньому обсязі

Концентрація

і деконцентрація

виробництва

виробництва (металургія, хімія, електроенергетика та ін.) оптимальна величина

виробничої потужності визначається одиничними потужностями провідних

агрегатів, які будуються у комплексі з іншими виробництвами. В галузях

обробної промисловості з дискретним виробництвом (машинобудування,

деревообробка та ін.) оптимальні розміри техніко-технологічної бази

визначаються, виходячи з раціонального набору верстатів, поточних та

автоматизованих ліній, необхідних для забезпечення випуску продукції при

мінімальних витратах трудових ресурсів.

Розрізняють абсолютний і відносний рівні концентрації виробництва.

Перший характеризується середнім розміром підприємств тієї чи тієї сфери

економіки, другий — часткою великих підприємств за певним показником. Для

визначення відносного рівня концентрації виробництва всі підприємства

групують за їхніми розмірами. Групувальною ознакою може бути чисельність

персоналу, вартість основних фондів, обсяг продукції. Однак треба

високомеханізованого й автоматизованого виробництва) не спроможна дати

вірогідну характеристику рівня концентрації, а вартість основних фондів лише

опосередковано характеризує розмір підприємства. Інакше кажучи, тільки обсяг

чистої продукції найбільш точно й повно відображає рівень концентрації

виробництва. У монопродуктових галузях розмір підприємств доцільно

визначати за обсягом продукції в натуральному виразі, а в галузях з однорідним

устаткуванням, але широким асортиментом продукції, — за кількістю

встановленого устаткування (наприклад, у текстильній промисловості — за

кількістю ткацьких верстатів або веретен). У сезонних галузях (наприклад

цукровій промисловості) розмір підприємств обчислюють за показником

середньодобової переробки сировини.

Традиційно високий рівень концентрації мають виробництва: цукру (95-

99%); тютюнових виробів (94-98%); масла та жирів (80-82%); кондитерських

виробів (75-80%); вугілля (75-77;%); пестицидів (70-75%). І свою чергу, низький

рівень концентрації мають виробництва: меблів (4-5%); будівельних металевих

виробів (5-6%); машин та обладнання загального призначення(7-8%); дерева та

Підвищення рівня концентрації виробництва має забезпечувати

зростання його внутрішньої ефективності. Зі збільшенням розмірів підприємств

поліпшуються, як правило, усі техніко-економічні їхні показники: зменшуються

питомі капітальні вкладення, зростають фондовіддача й продуктивність праці,

ліпше використовуються матеріальні ресурси, знижується собівартість

продукції, зростає рентабельність. Це зумовлюється тим, що вартість

сконцентрованих засобів виробництва зростає повільніше, ніж економічний

ефект від їхнього спільного використання.

Проте рівень концентрації має верхню економічну межу, перевищення

якої унеможливлює подальше зростання ефективності виробництва. Створення і

функціонування надміру великих підприємств є часто недоцільним не лише з

економічних, а й з екологічних та соціальних міркувань; воно призводить до

посилення монополізму і через це заважає розвитку конкуренції продуцентів на

світовому й національному ринках. Тому поряд з процесом концентрації, існує

протилежна форма розвитку техніко-технологічної бази – деконцентрація

виробництва. Такий процес здійснюється завдяки утворенню широкої мережі

малих та середніх підприємств і поділу вже існуючих великих підприємств.

процес використання техніко-технологічної бази

підприємства для виготовлення певної продукції

або надання окремих послуг. Заведено виокремлювати кілька її об’єктних видів

До предметно спеціалізованих відносять підприємства, що випускають

кінцеву, готову до споживання продукцію (тракторний завод, взуттєва чи

кондитерська фабрика тощо); подетально спеціалізованих — підприємства з

виготовлення окремих деталей (редукторів, гумотехнічних виробів,

інтегральних схем тощо) та агрегатів і вузлів для комплектування готової

продукції (двигуни, електроустаткування, будівельні конструкції); технологічно

(стадійно) спеціалізованих — самостійні виробництва з виконання окремих

Доповнив першоджерело  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

30

стадій технологічного процесу (ливарні, ковальсько-штампувальні, складальні

заводи в машинобудуванні, прядильні та чаєрозважувальні фабрики у легкій і

харчовій промисловості тощо); функціонально спеціалізованих — ремонтні

заводи, підприємства із виготовлення стандартної тари, машиносервісні

організації.

Рівень спеціалізації характеризується для різних її видів такими

показниками:

вид кінцевої продукції. Воно органічно зв’язане з розвитком спеціалізації

виробництва, характеризується відносною сталістю і стійкістю зв’язків між

продуцентами, необхідністю дотримання підприємствами-суміжниками

відповідних техніко-технологічних вимог головних підприємств з випуску

готових до споживання виробів.

Процеси кооперування – це постачання комплектуючих напівфабрикатів і

надання послуг для потреб певного виробництва, зв'язок постачальника з

покупцями продукції, робота постачальника-виробника із споживачами, які

виготовляють готову продукцію чи продовжують формувати напівфабрикати.

Кооперування дозволяє налагодити стійкі зв’язки між підприємствами і,

відповідно, покращити матеріально-технічне постачання і збут продукції,

оскільки для спеціалізованого підприємства з обмеженим однорідним

асортиментом продукції необхідна і обмежена номенклатура сировини,

матеріалів і комплектуючих, які постачаються відповідно кооперації (рис.9.5).

Останнім часом у світі досить бурхливо розвивається інтегративне

кооперування, що здійснюється у формі об'єднання капіталів декількох суб'єктів

32

Рис. 9.5 Схема кооперації ДП «Антонов»

телефонів є компанія SonyErіcsson, створена на базі японської компанії Sony

Corporatіon з випуску електроніки і шведської телекомунікаційної компанії

Erіcsson. Таке формування утворилося з метою об'єднання здібностей Sony у

виробництві побутової техніки з лідерськими позиціями Erіcsson завдяки

передовій технології у сфері зв'язку. Прикладом кооперавуння у формі спільного

підприємства в автомобілебудівній галузі слугує партнерство компаній "Форд" і

"Мазда", що спрямоване на реалізацію проекту з виробництва автомобілів марок

Ford Mustang і Mazda RX, який на сьогодні є досить успішним у світі.

Щодо українського досвіду, то СП "Полтавська газонафтова компанія" є

успішним українсько-британським інвестиційним проектом у нафтогазовій

галузі України. Сфера діяльності та основні проекти компанії полягає у

видобутку нафти і газу, пошуку і розвідці нових родовищ, збільшенні видобутку

рідких вуглеводнів та розширенні бізнесу. На сьогодні СП ПГНК є лідером серед

недержавних нафтогазовидобувних компаній, дотримуючись у своїй діяльності

міжнародних етичних стандартів. Також гарним прикладом кооперації є СП

"Атлант-Україна" з участю Мінського заводу холодильників з організації

сервісного обслуговування холодильників "Атлант".

У той же час, не менш важливим видом інтегративної кооперації є

розвиток муніципальних кооперацій. Так для міста є вкрайважлим налагодження

кооперації для створення та обслуговування аеропортів, шкіл, лікарень, мереж

газо-, водота теплопостачання, а також іншихсоціальних та побутових об’єктів.

Комбінування

Комбінування — це процес органічного

виробництва

поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох

виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи народного

господарства в цілому. Комбінати відрізняються кількома характерними

ознаками: виробничо-технологічною, економічною й територіальною єдністю;

єдністю сировинної, паливно-енергетичної і транспортної бази, а також системи

управління. Найважливішими є виробничо-технологічна та економічна єдність,

33

що означає пропорційність потужностей і обсягу випуску відповідних видів

продукції, узгодженість виробництва в часі. Виробництва у складі комбінатів є

технологічно й організаційно взаємозв’язаними, настільки тісно, що кожне з них

не може функціонувати самостійно, хоч і має чітку виробничу спеціалізацію.

Залежно від характеру виробництва, застосовуваної технології і техніки

комбінування може полягати у послідовній переробці сировини до отримання

готової продукції, використання відходів виробництва для виготовлення інших

видів продукції, комплексній переробці сировини, за якої з одного її виду

виробляється декілька видів продуктів. Так, на комбінаті чорної металургії

послідовна обробка руди супроводжується переробкою відхідних коксових газів;

у кольоровій металургії — комплексне використання руди, послідовна обробка

її компонентів та утилізація сірчистих газів. З відходів переробки

сільськогосподарської продукції можна одержати понад ста найменувань різних

продуктів харчування, кормів, добрив та іншої продукції. Наприклад поряд з

використанням в основному виробництві для одержання спирту і

хлібопекарських дріжджів, мелясу (відходи цукрової промисловості) можна

застосовувати для виробництва глютамінової і лимонної кислот та інших цінних

продуктів. З полісахаридовмісних відходів (соняшникова і зернова лузга,

оболонки соєвих бобів тощо) сучасна технологія дає можливість одержувати

технічні й харчові вуглеводи, різні спирти, розчинники, гліцерин, кормові

дріжджі, органічні кислоти, феноли тощо.

На підприємствах металургійної, хімічної, нафтохімічної і

деревообробної промисловості комбінування стало основною формою розвитку

їх техніко-технологічної бази – частка продукції комбінатів досягає 65—90%

загального обсягу виробництва в названих галузях.

Раціональні форми та схеми комбінування виробництва забезпечують

істотну економію витрат суспільної праці. Зокрема в процесі комбінування

хімічних виробництв економія капітальних вкладень становить 20—30%,

зростання продуктивності праці — 15—35%, зниження собівартості продукції —

15—30% як порівняти з виготовленням відповідних видів продуктів на окремих

(автономних) підприємствах.

Доповнив першоджерело  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

Конверсія

Конверсія

характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання

виробництва

підприємства на виробництво іншої продукції під

впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників

Тривалий час в Україні відбувалось перепрофілювання підприємств

військово-промислового комплексу у зв’язку з різким скороченням потреби в

його продукції. Конверсія підприємств цього комплексу здійснювалася за

національними програмами з виділенням трьох узагальнених пріоритетів:

перший — устаткування для виробництва продуктів харчування; другий —

медична та інша техніка для охорони здоров’я людини; третій — товари

широкого споживання. При цьому організовується виробництво також інших

видів цивільної продукції з урахуванням потреби в ній та реальних можливостей

комплексу.

Нині в умовах конфронтації військового конфлікту відбувається

реверсний процес переналагодження підприємств для випуску продукції

Диверсифікація будь-якого виробництва є однією з поширених форм

Диверсифікація

розвитку техніко-технологічної бази за умов

виробництва

розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції

продуцентів на ринку. Сутність диверсифікації полягає в одночасному розвитку

багатьох технологічно не зв’язаних між собою видів виробництва, у значному

розширенні номенклатури й асортименту виробів, що їх виготовляє

підприємство. Диверсифікація охоплює широкий спектр можливостей,

варіюючись від досить обмеженого вторгнення в нову нішу виробництва лише в

межах країни («вузька» диверсифікація) до широкого вторгнення у виробничі

сфери інших країн («широка» диверсифікація).

Розрізняють вертикальну, горизонтальну та конгломеративну

диверсифікацію.