Ідейно-тематичний аналіз – предпостоновочна робота, яка заснована на обґрунтовані вибору теми як проблеми, з’ясуванні ідейного змісту і визначення засобів, якими вони будуть втілені.

Ідея художньою твору (грец. idea – першообраз) – емоційно-

інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора. Уже етимологія слова «І.» вказує, що воно виникло тоді, коли духовний світ людини мав синкретичний характер, а в індивідуальній і суспільній свідомості не було виразної диференціації художньо-образного і логічно–понятійного мислення,

мистецтва і науки. Актор повинен мати свою «індивідуальну ідею» (вислів М. Чехова) в роботі над роллю.

Ілюзія (лат. illusio – омана, обман) – хибне уявлення, викликане обманом почуттів, викривлене сприйняття дійсності. Незбутнє, мрія.

Ілюзіонізм (фр. Illusionnisme – вводити в оману) – 1) в образотворчому мистецтві – обман зору, імітація, яка створює враження реального існування зображуваного простору або предмета; 2) естрадно-цирковий жанр, де головним виразним засобом є фокус, трюк, спритний прийом. Номери будуються на обмані зору глядача, на умінні артиста вчасно відволікти увагу присутніх будь-яким рухом, жестом, поглядом, реплікою від того, що повинно залишатися прихованим. Сценічна ілюзія полягає в обмані відчуттів. Виконавці номерів називаються ілюзіоністами – естрадно-циркові артисти, які показують фокуси, засновані на використанні певної апаратури, спритності рук та високої професійної майстерності.

Ілюстрація (лат. illustro – освітлення, наочне зображення) – ряд візуальної інформації, один з найпростіших способів реалізації літературного матеріалу на ігровому майданчику. Показ літературного твору засобами театру,

коли словесний матеріал підкріплюється відповідними йому зримими образами.

Ілюстративність сприймається як факт непрофесіоналізму автора, режисера,

актора.

Імідж (англ. imagine – представляти себе, уявляти; лат. imago – образ,

вид) – враження, образ, який людина цілеспрямовано формує для емоційного психологічного впливу на оточуючих з метою популяризації, реклами, піару і т. д. Артист, створюючи свій імідж, намагається підкреслити у зовнішності,

характері, манері поведінки риси, які викликають симпатію та підкреслюють його індивідуальність. Яскравий образ – візитка артиста, яка створюється для публіки. Складові іміджу: зовнішній імідж артиста – одяг, зачіска, яскраві аксесуари та ін. атрибути; мімічний імідж – міміка, вираз обличчя, посмішка,

зовнішні риси, які передають певні емоції; кінетичний імідж – хода, постава,

рухи, жести, що створюють певні враження; вербальний імідж – створюється за допомогою голосу, в певній манері та стилі спілкування; ментальний імідж – світогляд, принципи, етичні норми, переконання, певні стереотипи; фоновий імідж – відомості, які суспільство отримує з певних інформаційних джерел.

Сформований імідж артист повинен постійно підтримувати для стійкого позитивного враження, образу, яким його звикли бачити. Найчастіше імідж артисту створює продюсер і команда (психолог, стиліст, візажист, хореограф,

рекламіст та ін.), які чітко визначають якими засобами досягти потрібного результату.

Імітація (лат. imitatio – наслідування, підробка) – відтворення. Вміння професійно відтворювати голосом різноманітні звуки, манеру поведінки,

міміку, жести. Навички імітатора набуваються шляхом постійного тренування.

Імітація і наслідування ніколи не стануть самостійним і оригінальним видом

творчості, оскільки носять яскраво виражені риси вторинності.

Імпресаріо (італ. impresario, imprendere – вживати, затівати) –

у зарубіжних країнах – приватний підприємець та організатор видовищних заходів або агент будь-якого артиста, який діє від його імені, укладає для нього контракти, як правило фінансує видовищні дійства, гастролі артистів або театральних колективів.

Імпресіонізм (франц. impression – враження) – напрям у мистецтві, який основним завданням вважав ушляхетнене, витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань.

Сформувався у Франції в др. Пол. XIX ст., насамперед у малярстві (назва походить від картини К. Моне «Імпресія. Схід сонця», 1873). Його представники – художники К. Моне, Е. Мане, О. Ренуар, Е. Дега та ін. –

основним завданням вважали найприродніше зобразити зовнішній світ,

витончено передати свої миттєві враження, настрої. І. на межі ХІХ–ХХ стст.

став вагомим компонентом європейського письменства. У драматичній творчості І. виявляється в розслабленні фабульної структури, розбиванні сценічної дії на значущі елементи, використанні незакінчених фраз, думок,

створенні невловимого настрою, а також у високому ступені поетизації драми.

Подібно до лірики І. найчастіше поєднується в драмі з символізмом, що простежується у творчості М. Метерлінка, О. Уайльда, С. Виспянського.

В українській драматургії І. виявляється меншою мірою, проте його елементи притаманні символістській п’єсі «Казка старого млина» С. Черкасенка, п’єсі

«Бенкет» М. Рильського та ін.

Імпровізація (англ. improvisation від лат. іmprovіsus – несподіваний, фр.

іmprovіsatіon; англ. іmprovіsatіon, нім. Іmprovіsatіon, Stegreіfspіel; ісп.

іmprovіzacіon) – особливий вид творчості. Непередбачений, раптовий момент виконання, без попередньої для цього підготовки. У мистецтві видовищ імпровізація може мати місце, якщо вона не суперечить концепції художнього задуму. Імпровізація – це дар необхідний акторові і режисерові в роботі над виставою, святом.

Інверсія (лат. inversio – перевертання, переставляння) – одна із стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-смислового увиразнення певного вислову: «Умовляють серця перебої» (В. Еллан) – тут додаток і підмет вжиті не на своїх місцях задля акцентного підкреслення слова «серця». І. вживається переважно в ліриці.

Почасти І., зумовлена вимогами віршового розміру, впливає на ритмомелодику поетичного твору, витворює своєрідні ритмічні нюанси, неможливі за нормативного синтаксичного ладу.

Інерція (лат. inertia – нерухомість) – бездіяльність. Прихильність заведеним порядком, методу роботи, що ввійшов у звичку; відсутність активності.

Інженю (франц. ingénue – наївна) – акторське амплуа: виконавиця ролей

простодушних, наївних молодих дівчат.

Ініціатива (лат. initium – початок) – почин, спонукання до початку будь-

якої дії. Підприємливість, активна провідна роль у будь-яких діях і починаннях.

Інсайт (англ. insight – осягнення, осяяння) – несподіване для самої людини, раптове знаходження рішення проблеми, над якою вона довго і

наполегливо думала.

Інсталяція (англ. installation – установка, розміщення, монтаж) –

просторова композиція, створена із різноманітних готових матеріалів і форм.

Інсталяцію можна охарактеризувати як символічну декорацію, створену в певний час під певною назвою. Важливо, що глядач не сприймає інсталяцію зі сторони як картину, а опиняється всередині її. Деякі інсталяції наближаються до скульптури, але різняться тим, що їх не виготовляють із цілого шматка, а

монтують із різноманітних матеріалів. У демонстрації інсталяції можуть бути

використані світло, музика та ін. виразні елементи.

Інсценізація, або Інсценівка (лат. in – на і scaena – сцена) – переробка літературного твору (прозового, поетичного) для постановки його на сцені або для радіо – чи телевистави. Постановка на сцені літературного твору, який отримав драматичну розробку у формі п’єси або сценарію. І. має на меті засобами драматургії передати ідейно-художній зміст інсценізованого твору,

тут можлива і його інтерпретація. Перша І. в репертуарі українського театру –

оперета «Різдвяна ніч» М. Старицького (1874) за оповіданням М. Гоголя.

І. здійснюється й самим автором. Так, С. Васильченко інсценізував власне оповідання «Свекор».

Інтер’єр (франц. interieur – внутрішній) – 1) в архітектурі, внутрішній

приміщення, архітектурно та художньо оформлене, яке відповідає за його красу та забезпечує людині комфортні умови. Стилі інтер’єру: класичний,

романтичний, античний, хай-тек, арабський, японський та ін. – умовно можна