святих на небі, розігрувалася різдвяна драма, на нижньому – сценки, інтермедії з народного життя, народно-побутова драма. Вистави розігрувалися ляльками на паличках – маріонетками. Різдвяна частина мала більш стабільну композицію, друга – змінювалася в залежності від місцевих умов та дотепності вертепника; 2) вуличний театр, де вертепну виставу розігрували живі люди, т. з. «живий» вертеп. Це театралізоване фольклорне різдвяне дійство з колядками,

відоме під різними назвами: «Іроди», «Героди», «Ангели». Будь-яке вертепне дійство за своєю природою інтерактивне і передбачає жваве спілкування між акторами та господарями.

Відбір виразних засобів – етап у методі фізичних дій. Рух артиста від події до події. Імпровізаційне самопочуття артиста на репетиціях. Відбір прийомів, акторських пристосувань у контексті подієвого ряду ролі, п’єси,

враховуючи при цьому «розвідку розумом» і «розвідку тілом» (дією).

Відлуння (лат. ēсhō – відображати) – залишкове звучання, що виникає в закритому приміщенні в результаті багаторазового відбиття звукових хвиль від різних поверхонь (стін, стелі, підлоги). Цей ефект використовується на естраді і в театрі як виразний засіб звучання голосу та музики.

Відкритий монтаж – один із видів технічного монтажу, який застосовується у театралізованих виставах на стадіоні з круговим розташуванням глядачів. В. м. характеризується тим, що перехід від однієї частини вистави до іншої, від епізоду до епізоду виконується відкрито, на очах у глядача. Монтажна перебудова в цьому випадку має бути оригінальною і виглядати як самостійно організована дія.

Візуальний (рос. визуальный, англ. visual, нім. visuell, лат. Vīsuālis –

зоровий) – сприйняття видовища «неозброєним» оком.

Віртуоз (італ. virtuoso – мужній, доблесний) – артист, який досконало володіє технікою свого мистецтва. Людина, яка досягла високого ступеня майстерності в якій-небудь справі.

Вибір теми – метод відбору проблем, подій і явищ, які повинні знайти відображення в видовище згідно їх значимості на певному історичному відрізку часу і мають актуальність на день постановки.

Вигородка – тимчасова сценічна установка, що приблизно відтворює декорації вистави та служить для проведення репетицій; вибудовування мізансцен спектаклю тощо.

Видовище – вид мистецтва, що безпосередньо впливає на візуальне і емоційне сприйняття подій. До видів видовищних мистецтв відносяться: театр у всіх його видах і жанрах, цирк, вуличні театри, гуляння, свята, спортивні змагання і т. д.

Виконавська майстерність – сукупність професійних прийомів, без яких немислима концертна чи інша сценічна діяльність.

Висхідна подія – подія, що сталася до того, як піднялася завіса.

Конфліктний факт, що стався за межами п’єси або запропоновані обставини,

що провокують подальші дії. Початкове подія є частиною діючого аналізу п’єси і ролі.

Ведучий (санскр. Veda – знання) – 1) очолює, головний (головний режисер, головний балетмейстер, головний хормейстер, головний диригент,

головний художник). 2) Виконавець, у прямому спілкуванні з глядачами зв’язує елементи театралізованого дійства в єдине ціле.

Вентрологія (лат. venter – живіт і logos – слово) – черевовіщання;

рідкісний жанр театру естради, заснований на мистецтві говорити без артикуляції губ. Під час виступу вентролога у глядача створюється враження,

що слова говорить не виконавець, а лялька чи кілька осіб. Уперше вентрологію згадує, високо її оцінюючи, Платон у «Республіці». Щойно перший відомий вентролог Еврикл зміг прославитися, як жанр опинився в руках жерців і в Афінах утворилася секта Евриклідів – послідовників Еврикла. Припускають,

що, використовуючи вентрологію, жерці імітували діалоги з богами – відповіді богів на запитання жерців тощо. На сучасному етапі вид естрадно-циркового мистецтва, який заснований на вмінні артиста промовляти текст без видимої

артикуляції губ. Така майстерність досягаються тільки при правильно поставленому диханні та особливому тренуванні голосових зв’язок. Номери,

зазвичай, будуються у формі діалогу між артистом і лялькою, або тільки між ляльками. Згідно характеру, віку та роду персонажів, виконавець змінює інтонацію, тембр голосу, звуки, включає в номери музику та пісні. Іноді персонажами можуть бути тварини, що «розмовляють» людською мовою, яких імітує артист.

Взаємодія (рос. взаимодействие) – у системі Станіславського – дійове спілкування партнерів, обумовлене поведінкою кожного з них стосовно один одного на основі сценічного завдання.

Внутрішнє переживання – здатність актора, артиста під час кожної роботи над образом переживати почуття, думки створюваного героя як свої власні. Основний принцип гри актора – правда переживань. Актор повинен внутрішньо переживати те, що відбувається з персонажем. Емоції, які відчуває актор, повинні бути справжніми. Віра в «правду» допоможе правильно зіграти роль, яка максимально наближена до реальності. Це основний творчий процес актора, правдивість його гри на сцені.

Внутрішній діалог – різновид мовлення героя, за допомогою якого він передає свій емоційний психологічний стан. Актор може вести безперервний творчий внутрішній діалог з партнером від імені зображуваного персонажа.

Внутрішній монолог – різновид монологу, в якому передаються внутрішні переживання персонажа замість опису зовнішніх реальних подій,

ситуацій, що викликають ці переживання. Стилістично В. м. оформлюється як внутрішня мова дійової особи з відповідною часовою послідовністю думок,

характерними синтаксичними конструкціями, способом вислову тощо. В. м.

набирає все більшої ваги у творах українських письменників к. XIX – поч.

XX ст. У зв’язку з посиленням психологізму зображення і відповідно до цього жанрово-стильових змін літературних творів, автор дивиться під новим кутом зору на об’єкт спостереження, шукає оптимального співвідношення

у зображенні персонажа і його оточення, порушує часове розгортання сюжету,

а головне – аналізує стан душі персонажа.

Внутрішня дія – психологічне життя душі художнього образу, якого втілює артист на сцені, роздуми персонажа, зміни його настрою, зіткнення ідей,

позицій, емоцій. Внутрішня дія розкриває приховані, глибинні суперечності,

спрямовані на активізацію глядацького сприйняття. За своїм змістом внутрішня дія певною мірою може відображати дію зовнішню. Єдність внутрішньої та

зовнішньої дії є засобом виразності форми будь-якого заходу.

К. С. Станіславський розкривав поняття внутрішньої дії як духовний,

емоційний зміст дієвої лінії ролі. Така дія виникає в процесі відносної ідентифікації артиста з тією роллю, яку він грає та відноситься до фізичної дії

як її внутрішній стимул.

Водевіль (франц. vaudeville від Vau de Vire – долина ріки Вир

у Нормандії) – легка комедійна, переважно одноактна п’єса з анекдотичним сюжетом, виповнена динамічними діалогами, піснями, танцями. Започаткована у Франції в XV–XVI ст., але як драматичний жанр остаточно оформилася у XVIII ст. В Україні В. має і свої національні джерела, передовсім – інтермедії.

Відомі автори В. – І. Котляревський («Москаль-чарівник»), В. Гоголь

(«Простак, або Хитрющі жінки, перехитрені солдатом»), С. Васильченко («На перші гулі»), О. Олесь («По Мюлеру») та ін. У В. широко використовуються фольклорні мотиви, побутові колізії («По-модньому» Старицького). Подеколи В. трактується як винятково розважальний жанр («Кум-мірошник, або Сатана в бочці» В. Дмитренка).

Г

Гаєр (нім. heiter – веселий, лат. gaudeo – радіти) – 1) блазень, фіґляр балаганних інтермедій, народних ігрищ, ярмаркових вистав, який уміє досить добре жартувати, розважати публіку; 2) у сучасних цирковому, естрадному або театральному мистецтвах – артист, який у своїх номерах використовує прийоми

гротеску та буфонади. За своїми сценічними функціями гаєр наближається до Арлекіна. Персонаж з’явився в російському демократичному театрі у першій половині XVIII ст. як герой інтермедій. Гаєр втілював у собі сутність балагана,

його карнавальну природу.

Гала-вистава (франц. gala – урочистий, пишний; англ. gala concert; gala performance; нім. Festkonzert, Galla; ісп. gala) – великий святковий концерт або вистава; зазвичай заключна вистава фестивалю, в якій бере участь значна кількість виконавців. За німецьким «Лексиконом театру» (1841), термін Galla в

такому значенні відомо з XVI ст.; у Польщі – з 1780-х рр.

Галерея (франц. galerie – приміщення) – вузький довгий балкон за лаштунками. Зазвичай тягнеться уздовж стін, навколо сцени.

Гастролер – запрошений артист, актор, який перебуває на гастролях.

Гастролі (нім. Gastrolle, Gast – гість і Rolle – роль) – вистави, що даються приїжджими акторами (виїжджати на гастролі).

Гег (англ., франц., нім., ісп. gag – трюк, жарт, вигадка; прикол) – термін,

запозичений театром із американського кінематографа; комедійний прийом, в

основу якого покладено очевидну нісенітницю. Прикладом може слугувати людина, яка під час пожежі носить воду решетом. У німому кіно існувала спеціальна група людей – гегменів, до обов’язків яких входило вигадування гегів. Гегом називаються також будь-які пристосування, вигадані виконавцем у процесі імпровізації. У технологічному сенсі гег можна порівняти з прийомом лацці в італійській комедії масок.

Генеральна репетиція (нім. Generalprobe – загальний, головний) –

остання, повна репетиція перед концертом або прем’єрою спектакля. Пробне виконання.

Герой літературного твору, або Персонаж (грец. heros – напівбог) –

дійова особа, образ, широко і всебічно зображений, наділений яскравим характером, окреслений взаєминами з довкіллям, зв’язками із соціальним,

національним, історичним контекстом. Розрізняють головних і другорядних,

епізодичних Г. л. т. Так, у романі у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай»

головним постає однойменний персонаж – легендарна піснярка з часів Хмельниччини, носій чільної ідеї твору. Поряд з нею зображено другорядні герої (Іскра, Гриць, дяк та ін.). У сучасній літературі спостерігається процес дегероїзації літературного образу, пов’язаний з деперсоналізацією людини в суспільстві («новий роман», «література абсурду» тощо). Г. л. т. літературна критика ще розмежовує на позитивних, які правлять за зразок читацькій аудиторії, та негативних як втілення аморальності, антилюдських рис, однак такий поділ – досить умовний. Показовим у цьому плані може бути образ Чіпки Варениченка у романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», де зображено месника за людську кривду, борця за правду і водночас убивцю, «пропащу силу». У ліриці Г. л. т. називається ліричним героєм або ліричним суб’єктом.

Гіпербола (грец. Hyperbole – перебільшення) – різновид тропа, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії задля особливого увиразнення художнього зображення чи виявлення емоційно-естетичного ставлення до нього.

Головний балетмейстер – член постановочної групи, що відповідає за всю хореографічну частину в театралізованій виставі. У його обов’язки входить відбір хореографічних номерів, колективів і виконавців, проведення репетицій,

а також створення зведених танців і хореографічних, пластичних зв’язок (якщо немає режисера пантоміми) між номерами і епізодами, створення, якщо потрібно «живої завіси». Найчастіше це один з керівників танцювального колективу, який бере участь у заході.

Головний диригент – член постановочної групи, керуючий оркестром та / або хором (у т. ч. зведеними); музичний керівник. Г. д. відповідає за підбір і виконання «в живу» музичних творів художньої акції. Спільно з головним режисером визначає музичну партитуру свята, театралізованої вистави (звукову і шумову), визначає колективи та виконавців, проводить музичні репетиції.

Працює в тісному контакті з режисером по звуку. Як правило, Г. д.

призначається керівник хору або оркестру, що бере участь у заході.