УДК 792; 792.05; 7.091.01; 792.01

Рекомендовано до друку Вченою радою Київського національного університету культури і мистецтв

08 вересня 2017 р., протокол № 02

Словник режисера естради та масових свят

/ укл. Крипчук М.В., Мельник М.М.; Київський національний університет культури і мистецтв. Київ : Вид. центр КНУКіМ, 2017. 176 с.

У словнику розглянуто спеціальні терміни театрального та естрадного мистецтва, які використовуються в режисерській практиці під час постановки масових театралізованих вистав та естрадних видовищ.

Видання розраховане на театрознавців, практиків сцени, студентів вищих і середніх профільних навчальних закладів, а також на широке коло шанувальників театрального та естрадного мистецтв.

ISBN 978-966-602-205-2

©М.В. Крипчук, М.М. Мельник

©КНУКіМ, 2017

ПЕРЕДМОВА

Основні засади, на яких базується режисура естрадних програм, театралізованих заходів, масових свят, ґрунтуються на фундаментальних законах побудови видовища та практиці вітчизняної, світової режисури у галузі видовищного мистецтва. Такі закони побудови видовища включають основні елементи теорії драматургії за Аристотелем та сучасні поняття світової режисури.

В результаті теоретичного досвіду та театральної практики великих режисерів минулих століть, їхніх творчих та експериментальних доробків, виникають професійні терміни та поняття. У практичній роботі та творчих пошуках певні терміни видозмінюються, уточнюються, доповнюються. Тому виникла потреба в упорядкуванні,

систематизації та тлумаченні професійних термінів, понять у режисурі, використовуючи досвід майстрів театрального мистецтва, мистецтва естради та масових свят.

Головною метою словника режисера естради та масових свят є висвітлення основних етичних та естетичних принципів режисури в їх розвитку, в їх русі, в процесі формування режисерських шляхів і методів здійснення постановок. У цьому словнику укладачі дають чітке пояснення широковживаних понять і словосполучень у професії режисера,

висвітлюють основну суть термінів, якими режисер естради, масових свят, театралізованих видовищ і концертів керується у реалізації своїх творчих здібностей, професійно застосовує на практиці та у своїх індивідуальних творчих пошуках.

Запропоновані матеріали, лексичні формулювання відображають поняття, які є загальновживаними у сучасному сценічному мистецтві. Автори словника будуть вдячні користувачам за всі зауваження, пропозиції та побажання, які будуть враховані у подальшій роботі.

Мельник М. М.

кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри режисури естради і масових свят КНУКіМ

Крипчук М. В.

кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри режисури естради і масових свят КНУКіМ

А

Абстракція (лат. abstractio – відволікання) – спосіб художнього мислення та побудови образу. Цей спосіб передбачає відволікання від другорядного, несуттєвого в інформації про об’єкт, акцентування істотних значущих моментів.

Абсурд (лат. absurdus – безглуздий) – нісенітниця, безглуздя. Термін у цьому значенні вживається істориками літератури і критиками, які аналізують поведінку персонажів художніх творів з позицій правдоподібності (культурно-

історична школа, реальна критика). Термінологічного статусу абсурд набуває у словосполученнях «література абсурду», «театр абсурду», які використовуються для умовної назви художніх творів (романів, п’єс), що змальовують життя у вигляді начебто хаотичного нагромадження випадковостей, безглуздих, на перший погляд, ситуацій (творчість Е. Іонеско,

С. Беккета, окремі твори Ж. П. Сартра, А. Камю). Підкреслений алогізм,

ірраціоналізм у вчинках персонажів, мозаїчна композиція творів, гротеск і буфонада у засобах їх творення – характерні прикмети такого мистецтва. Тому термін «література абсурду» зберігає значення передусім у цій системі і може вживатися для її характеристики. Більш нейтральним щодо оцінного навантаження може бути термін «абсурдистська література».

Авангардизм (фр. avant-garde – передовий загін) – термін для позначення низки художніх течій у літературі й мистецтві, що зародилися на поч. XX ст. й рішуче порвали з реалістичною традицією. З-поміж них найбільший резонанс викликали експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, футуризм та ін. Вихідним пунктом естетичного пошуку митців-авангардистів було прагнення зламати усталені принципи побудови художнього твору й «норми» смаку публіки. Авангардистське мистецтво характеризують життєбудівничий пафос, ствердження позиції соціального активізму, загострена емоційність, що нерідко набуває форм відвертого епатажу, настанова на руйнування

естетичного канону, сміливі експерименти з художньою формою та поетичною

мовою.

Автобіографія (грец. autds – сам, bios – життя, grapho – пишу) –

літературний жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор;

основа автобіографістики, що включає, крім автобіографії, мемуари (спогади),

щоденники, почасти й листування, а також автобіографічні художні твори. Усе це разом можна означити терміном «автобіографізм», тобто тією особливістю,

що полягає в наповненні твору фактами з власного життя письменника. Як жанр, автобіографія у світовій літературі дуже поширений і має давню історію

(Юлій Цезар, Ж.-Ж. Руссо, Й. В. Гете, О. Герцен, Л. Толстой). В українській літературі родовід автобіографії започатковується «Поученієм» Володимира Мономаха. XIX ст. дало чимало видатних творів, починаючи від невеликого нарису Т. Шевченка (1860) і “Автобіографії” П. Куліша (1867), а також

самобутнього авторства як категорії, відповідної творчій, неординарній особистості, виникло у зрілий період еволюції мистецтва, на стадії переходу від фольклорно-колективного чину до індивідуального. Проблема автор набуває особливої наукової гостроти, коли йдеться про необхідність встановлення адекватного імені митця, що при вірогідній варіативності часто лишається нез’ясованим, як-от у випадку з явищем києво-руської літератури – «Словом про Ігорів похід». У художній практиці неодноразово траплялися випадки, коли певний твір приписувався іншому автору Наприклад, вірш «Ще не вмерла Україна», котрий став гімном України, приписувався Т. Шевченкові, хоч був написаний П. Чубинським. У такій ситуації досить корисну роботу виконує текстологія, покликана ідентифікувати авторство твору. У критичній рецепції поняття автор застосовується і в значенні суб’єкта, який інтегрує стильову єдність художньої діяльності. Уживається воно і в юридичному аспекті

авторського права. Проблема автора переглядається в сучасній естетиці та філософії, особливо після праць Р. Барта. Так, М. Фуко, розглядаючи автора як одну з можливих позицій суб’єкта, зауважує тенденцію зникнення автора в тексті, визначає місце його зникнення як ідеологічної фігури, звертаючись до типології дискурсу як проміжного терену між ідеями, законами, теоріями та емпіричними фактами, як сфери умов мовного та пізнавального потенціалу.

Авторська мова – слова, якими автор від свого імені характеризує своїх

героїв, оцінює їх вчинки, події, обстановку, пейзаж.

Агітаційний театр – вид масового театралізованого дійства, театр-

плакат. Цілісне художнє явище, яке розкриває зміст плакатними агітаційними

засобами та через систему художніх образів, висвітлюючи певну ідею мас.

Агітаційний театр – своєрідна форма масової театралізованої культурно-

просвітницької діяльності, де висвітлюються події, явища суспільства та культури. Поширені форми агіттеатру: концерти-мітинги, композиції на історичні та злободенні теми. Вистави переважно проходять під відкритим небом: на вулицях, майданах, площах, стадіонах. Дійство будується на основі малих форм драматургії, де обов’язковим є створення художнього ансамблю та єдність всіх жанрів і форм. Характерними для таких вистав є агітаційно-

пропагандистське, критико-сатиричне, інформаційне та розважальне

спрямування.

Агітбригада – 1) постійно діючий агітаційно-художній колектив, театр малих форм, що будує свої програми на документальному (здебільшого

місцевому) матеріалі; 2) вид театралізованої вистави, що включає в себе

і програму агітбригади (агітконцерт – дивертисмент з різних номерів на місцеву тему), і агітогляд (ті ж номери на місцеву тему, але пов'язані сюжетним ходом),

і агітспектакль (від початку до кінця драматургічно розроблений),

і літературно-музичну композицію.

Агон (грец. agon, від ago – веду) – своєрідне словесне змагання між дійовими особами в еллінських комедіях, завдяки якому розкривається ідейний зміст драматичного твору. Одним із прикладів А. можна назвати суперечку між

Есхілом та Еврипідом у комедії Аристофана «Жаби». Сучасне мистецтво

(модернізм, авангардизм) завдячують нідерландському філософу Й. Гайзінгу за впровадження терміна А. у значенні гри, змагання у творчому процесі як визначального принципу, становлення світової культури.

Адміністратор (лат. administrator – управляю, заздрю) – людина,

професійна діяльність якого, спрямована на прокат вистав, концертів у театрі і на естраді.

Азарт (франц. hasard – випадковість) – запальність, запал. Сильне захоплення, прагнення. Крайнє захоплення грою.

Акробатика (грец. akrobateo – ходжу навшпиньки, лізу наверх), – 1) вид фізичних вправ типу гімнастичних; 2) жанр циркового мистецтва; 3) вид спорту

(спортивна акробатика). Жанр циркового та естрадного мистецтва:

демонстрація номерів, заснованих на майстерному володінні тілом та високому розвитку мускулатури, пластичності. Умовно акробатику поділяють на динамічну (темпову), в основі якої лежать прийоми перевертання тіла (сальто,

піруети та ін.), і статичну, яка будується на збереженні рівноваги в різних положеннях (стійки, «колони» та ін.). На практиці ці два види акробатики часто органічно поєднуються, створюючи єдину композицію.

На естрадних підмостках акробатика отримала широке розповсюдження,

набула специфічних особливостей: фронтальної побудови композицій, тяжіння до сюжетних номерів, глибокої проробки сценічних образів. У жанрі акробатики на естраді створили ряд оригінальних номерів артисти Т. і

С. Котлярови, Б. і В. Вороніни та ін.

Аксесуар (франц. accessoire – допоміжний) – дрібні предмети бутафорії та реквізиту; другорядні персонажі (accessoire rolés) або, за поясненням французького «Ілюстрованого словника театру» ХІХ ст., – «погана роль; роль,

якої не існує».

Акт (лат. actus – рух, дія; фр. acte; англ. act; нім. Akt) – закінчена частина драматичного твору, завершена подією, яка зумовлює наступний розвиток сюжету. Під час вистави А. розмежовуються антрактами. Еллінській драмі А.

невластивий. Нині п’єси мають від одного до п’яти А., як і твори римських драматургів, В. Шекспіра, класицистів і та ін.

Активізація глядачів – прагнення організаторів свята до залучення глядачів в активну особисту участь у святковій дії. Основні прийоми та засоби активізації, що є характерною особливістю та специфікою театралізованих масових дійств:

1)пряме звернення до аудиторії – це коли всі слова та дії виконавців спрямовані безпосередньо до присутніх, а не один до одного (як зазвичай у театрі). Таке пряме звертання передбачає зворотну відповідь аудиторії;

2)удавана активізація – або «виконавці серед глядачів», тобто «підсадні

особи»;

3)фізична активізація – здійснюється в тому разі, коли аудиторію спонукають до ряду нескладних фізичних дій: наприклад, передати будь-який предмет, відійти на декілька кроків, розвернутися в інший бік, перейти на інше місце, поплескати в долоні, потупотіти ногами, зробити «хвилю» тощо. Цей засіб застосовується, коли потрібно терміново переключити увагу, викликати певні почуття та уникнути небажаних емоцій;

4)вербальна (словесна) активація – це різні запитання до аудиторії,

звернення до присутніх, вікторини, загадки, спільне проголошення слоганів

(«Шайбу! Шайбу!», «Україна – чемпіон!» і т. ін.), заклики до спільної дії

(«Давайте разом заспіваємо», «Давайте покличемо діда Мороза», «Давайте покличемо Снігуроньку», «Давайте всі разом зробимо хвилю», «Шановні друзі,

я не чую вас», «Давайте всі разом скажемо, як називається сьогоднішнє свято», «Я хочу почути чи є в залі хлопці! Добре, а тепер дівчата. а тепер всі разом!..»

і т. п.). Цей засіб дає можливість учасникам дійства через слово виявити своє ставлення до того, що відбувається, дати свою оцінку та вихід емоціям;

5) гра є важливим засобом святкового спілкування, це й ігри на сцені з залученням учасників з залу, ігри в форматі народного гуляння , і особливо,

масові ігри з аудиторією, в основі яких – фізична та вербальна активізація;

6)повна дійова активізація – досягається всім арсеналом художніх засобів

усукупності згаданими вище засобами активізації.

Актор (лат. actor – діючий, виконавець, декламатор) – той, хто діє,

виконує роль, стає дійовою особою драматичного твору на сцені театру і в кіно.

Актор – живий зв’язок між текстом автора, задумом режисера і сприйняттям публіки.

Акторський штамп – прийом сценічної гри раз і назавжди зафіксований актором у своїй творчості. Готові механічні прийоми актора, які входять у звичку і стають його другою натурою, яка замінює на підмостках людську природу.

Акторське мистецтво – мистецтво створення сценічних образів; вид виконавського мистецтва. Матеріалом для роботи актора над роллю служать власні природні дані: мова, тіло, рухи, міміка, спостережливість, уява, пам’ять тобто його психофізика. Особливістю акторського мистецтва є те, що процес творчості в кінцевій стадії відбувається на очах у глядача, у процесі спектаклю.

Акторське мистецтво знаходиться в тісному зв’язку з мистецтвом режисера.

Актуальність художнього твору (лат. actualis – дійовий, справжній,

нинішній) – суголосність художнього твору (передусім, його тематики,

проблематики) з сучасністю, його відповідність потребам і смакам читачів того часу, коли твір написаний, опублікований або перебуває у процесі читання

(рецепції). А. х. т. – один із критеріїв його оцінки в соціологічній критиці.

Проте актуальність у мистецтві не конче пов’язана безпосередньо з життєвим матеріалом, проблемами, які потребують негайного розв’язання в суспільстві

(політичними, економічними, моральними, релігійними). За умов жорстокої цензури, духовного гніту А. х. т. виражається завуальовано з допомогою езопової мови, параболічності, алюзій тощо. Твори на історично віддалені від часу написання теми стають гостро актуальними («Неофіти» Т. Шевченка,

драматургія Лесі Українки, «Четвертий вимір» Р. Іваничука). Довершені художні твори, виповнені загальнолюдським змістом, зберігають актуальність для читачів різних епох здатністю збуджувати естетичну насолоду.

Акцент режисерський (лат. accentus – наголос, інтонація, підвищення голосу; фр. accent; англ. emphasis, point) – режисерський прийом, що полягає у підкресленні, висуненні на перший план за допомогою різноманітних засобів сценічної виразності наскрізної дії та надзавдання вистави. Засобами акцентування можуть бути мізансцени, світло, колір, музика, зміни темпоритму, стоп-кадр, крупний план тощо. Відповідно до поставлених завдань акценти можуть бути: ідейними, сюжетними, тематичними і фабульними;

полікомпонентними і моно-компонентними; одноразовими і багаторазовими;

статичними і динамічними; прямими, контрастними, контрапунктними та ін.

Акціонізм (лат. actіon – дія, вчинок) – загальний термін на позначення динамічних, процесуальних мистецьких дійств, у яких роль мистецького твору відведено елементарному жесту (гепенінг, перформенс, флуксус, мистецтво процесу, мистецтво демонстрації, боді-арт, бум, енвайромент тощо) – один із напрямів авангардного мистецтва, що отримав поширення в Західній Європі та США у 1950–1960-х рр.; інколи вживаються узагальнені терміни actіon або actіon art (мистецтво дії), де художній твір замінюється спровокованою подією й акцент переноситься з твору на сам процес арт-діяльності.

Алегорія (грец. allegoria, від alios – інший і agoreuo – говорю – інакомовлення) – спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями з характерними ознаками приховуваного.

Наприклад: незборимий царизмом Кавказ – Прометей (поема «Кавказ» Т. Шевченка), сваволя можновладців над беззахисною людиною – Вовк та Ягня

(однойменна байка Л. Глібова), борці за волю України – каменярі (однойменна поезія І. Франка). Двоплановість алегоричного зображення переважно з цензурних мотивів маскується під езоповою мовою, наприклад, фантазія – сатира на 2 дії В. Самійленка «У Гайхан-бея». У драматичній поемі Лесі Українки «Оргія» під виглядом турецької провінції, окупованої римлянами Греції, зображено поневолену Україну. А., на відміну від метафори, ґрунтується не на перенесенні зовнішніх ознак і властивостей на інший предмет чи явище, а

на асоціативному переосмисленні самої сутності явищ і предметів у їх сукупності. Не слід ототожнеювати А. з символом, бо він буває багатозначним,

а А. однозначно виражає суть явища чи предмета. Так само А. відрізняється від художнього моделювання чи уподібнення, в якому немає двоплановості зображення. Це стосується й міфу.

Аматор (від лат. amator) – непрофесіонал, самоучка, дилетант, любитель.

Людина, яка творить «для душі», задля власного задоволення, насолоди не як професіонал, а як любитель, самодіяльний актор.

Аматорство – любительство, самодіяльність. Заняття мистецтвом,

наукою без належних знань та підготовки; заняття якою-небудь справою не як професією, а з любові до неї.

Амплуа (франц. emploi; англ. casting, character type; ісп. parte) – тип ролі актора, що відповідає її віку, зовнішності і стилю гри: амплуа субретки, героя-

коханця і т. д. Амплуа залежить від віку, голосу і особистості актора. Зокрема,

розрізняють комічні, трагічні амплуа. Класифікацій амплуа існує безліч,

івиробляються вони за різними критеріями:

–соціальне становище: король, слуга, красунчик і т. д.;

– костюм: роль в мантії (перші ролі і ролі батьків у комедії); роль у корсеті (наприклад, городянки в комічній опері, одягнені в корсет і нижню спідницю, і т. д.);

– характер: інженю, коханець, зрадник, благородний батько, дуенья і т. д.

Аналіз (грец. analysis – розкладання, розчленування) – метод наукового дослідження, що складається в розчленуванні цілого явища на складові елементи. У театрі аналіз являє собою (дієвий аналіз) вид експлікації, тобто характеризується місцем і часом події, що відбувається, мотивацією фізичної і словесної дії персонажів. Елементи композиції п’єси (експозиція, зав’язка,

розвиток конфлікту, кульмінація, розв’язка, фінал). Аналіз включає в себе обґрунтування вибору теми, проблеми, конфлікту, жанру, надзавдання і наскрізної дії майбутньої вистави, а також його актуальність. Аналіз – дієвий метод, процес підготовки здійснення постановки на практиці.

Ангажемент (франц. engagement – договір) – запрошення артиста за договором для виступів на певний срок.

Анімація (франц. animatio – оживлення; лат. аnima – душа) – 1) вид кіномистецтва, західна назва мультиплікації, з використанням відповідної технології; 2) комп’ютерна анімація – послідовний показ слайдів, які створюють слайд-шоу; 3) процес надання можливості рухатися предметам,

містичним істотам, явищам; широко застосовується у жанрі фентезі; 4) форма естрадного видовища, розповсюджена у сфері послуг, особливо у туризмі.

У сфері розваг виникли такі види анімації: ігрова, музична, танцювальна,

вербальна, пісочна, водна, світлова, казкова, видовищні та комплексні програми. Анімаційні номери створюються за допомогою театралізації,

будуються на емоційному яскравому сприйнятті. У загальній сукупності анімаційних дій головне місце посідає гра.

Антре (франц. еntree – вступ, вихід на сцену) – 1) в середньовічній Європі – урочистий вступ, вихід костюмованих персонажів у танцювальний або бенкетний зал; 2) танцювальний вихід на сцену одного або декількох виконавців, перша частина музично-танцювальних форм; вступна частина па-

де-де (па-де-труа); 3) сюжетна розмовна або пантомімічна комічна сценка, що розігрується клоунами як самостійний цирковий номер. При зародженні сучасного циркового мистецтва поява антре мала принципове значення як ствердження автономності та самостійності клоунади поряд із іншими жанрами.

Анонс (франц. annonce – оголошення) – оголошення про майбутні гастролі, концерти, вистави. Попередня, без докладних вказівок афіша.

Ансамбль (франц. ensemble – разом, ціле, зв’язність) – струнка єдність частин утворює ціле. Художня узгодженість спільного виконання драматичного чи іншого твору. Цілісність усієї вистави на основі його ідеї, режисерського рішення і т. п. Завдяки збереженню ансамблю виконавців створюється єдність дії.

Антагоніст (грец. antagonіstes, від agonіstes – той, хто бере участь у громадських іграх, та antі – замість когось чи проти когось) – в античному театрі – суперник, ворог. Персонажі, що знаходяться в опозиції або в конфлікті один з одним, є антагоністами. Антагоністичний характер театрального універсуму – один з основних принципів драматичної форми.

Антракт (франц. entracte, entr’acte – між актами) – коротка перерва між актами, діями спектаклю або відділеннями концерту.

Антрепренер (франц. entrepreneur – підприємець) – приватний,

театральний підприємець. Власник, орендар, власник приватного видовищного підприємства (театру, цирку, кіностудії, телебачення і т. д.).

Антреприза (франц. entreprise – підприємство) – видовищне підприємство, створене і очолюване приватним підприємцем.

Антураж (франц. entourage – оточення, навколишні) – середовище,

обстановка. Антуражем є не тільки декорації та вигородки, але і простір,

Аншлаг (нім. Anschlag – удар) – оголошення в театрі, в кіно про те, що всі квитки продані. Успішне представлення при повному залі.

Апарте (франц. a part – в сторону) – сценічні монологи або репліки,

вимовлені в сторону, для публіки, і нібито не чутні партнерам на сцені.

Апломб (франц. aplomb – схил) – самовпевненість, сміливість у манерах,

розмові і діях.

Апофеоз (грец. apotheosis – обожнювання) – заключна, урочиста масова сцена театральної вистави або святкової концертної програми. Пишне завершення будь-якого видовища.

Аранжування (франц. arranger – упорядковувати, влаштовувати,

прикрашати) – 1) створення естрадно-джазової партитури, структурною моделлю якої є форма «теми з варіаціями», що бере свій початок у фольклорі;

2) мистецтво підготовки та адаптації музичного твору для представлення його у належній формі; перекладання музичного твору для іншого, порівняно з оригіналом, складу виконавців. Припустимо застосування різних способів розвитку початкового матеріалу – зміну гармонії, застосування модуляцій та ін.

Аранжування – переосмислення або переоформлення музичного матеріалу,

визначення його стилю, але в рамках впізнаваності, що в подальшому визначає ступінь популярності музичного твору, пісні. Досить популярним нині є аранжування за допомогою комп’ютерних програм, яке вимагає професійних навичок звукоінженера та звукооператора. Такі програми включають розповсюджені ритмічні, гармонічні, фактурні моделі, які дозволяють створити звучання будь-якої конфігурації, відкрити перед аранжувальником безмежні творчі можливості.

Арена ( лат. аrena – пісок) – 1) у Стародавньому Римі – площадка круглої або овальної форми, посипана піском (тирсою) в центрі амфітеатру видовищних будівель, на якій відбувалися бої гладіаторів, кінні змагання (бігу колісниць) та ін. видовища; від глядачів відділялася або ровом, наповненим водою, або спеціальною огорожею; 2) місце проведення спортивних змагань;

площадка для бою биків в Іспанії, Мексики та ін. країнах, де культивується цей вид видовища; 3) спортивна арена – футбольне поле зі спортивними площадками (секторами), оточене біговими доріжками, зазвичай складова частина стадіону; використовується для проведення спортивно-масових театралізованих видовищ, олімпіад, театралізованих концертів та ін.; 4) у

сучасному цирку – місце вистави, круглий ігровий майданчик, на якому демонструється циркове дійство. Циркова арена використовується для експериментальних театральних вистав, театралізованих шоу-програм.

Ар’єрсцена (франц. arriеre – ззаду і сцена) – задня частина сцени, яка є продовженням основної сцени, в сучасних театрах – дорівнює їй за площею.

Створює ілюзію великої глибини простору. Слугує резервним приміщенням для зберігання декорацій, їх швидкої заміни за допомогою накатних площадок – фурок, створення різноманітних світлових ефектів. Приміщення задньої частини сцени будується високим та оснащене підйомними механізмами. Арка ар’єрсцени обов’язково ізолюється зі сторони головної сцени вогнестійкою завісою, відповідно до вимог протипожежної безпеки.

Артист (фр. аrtiste – людина мистецтва, художник, середньовіччя – лат. artista – мастак, художник, майстер, від лат. ars – мистецтво) – людина, яка займається публічним виконанням творів мистецтва та володіє своєю майстерністю досконало. Слово «артист» використовують як синонім слова

«актор». Професійний виконавець творів мистецтва, переважно театрального та вокального, людина, яка вибрала своєю професією діяльність на ниві сценічного мистецтва. У переносному значенні – людина, яка досягла високої

майстерності у своїй справі.

Артист-ексцентрик (лат. ех – поза, centrum – середина) – циркове та естрадне амплуа. Гра артистів-ексцентриків заснована на порушенні звичної логіки, сатиричному ставленні до загальноприйнятого, гіперболізації, комічних

трюках, карикатурі, парадоксальності. Ексцентрична гра прослідковується

в цирку, вар’єте, мюзик-холах, німому кіно. У музичних номерах, як правило,

ексцентрики виконують мелодії на пилі, мітлі, пляшках, камінні. Предмети, які потрапляють до рук ексцентрика, починають грати, наче не властиву їм роль.

Ексцентричні прийоми зустрічаються у фольклорі від скоморошин Кірши Данилова до записів сучасних частівок, у казках, анекдотах, жартівливих народних піснях. Елементи ексцентричної гри закладені у виступах перших професійних комедіантів, блазнів та скоморохів у виставах ярмаркових театрів,

балаганів. Ексцентричні трюки використовували відомі куплетисти –

С. Сокольський, гротеск-комік В. Правдін.

Арлекін (італ. Arlecchino – маска) – комічний персонаж італійської народної комедії в характерному костюмі з різнокольорових клаптиків.

Артикуляція (лат. articulation, від articulo – розчленовувати,

членороздільно) – членороздільна вимова, ступінь чіткості вимови. Робота органів мовного апарату (губ, язика, м’якого піднебіння, щелеп, голосових зв’язок і т. д.), необхідних для вимови певного звуку. Положення мовних органів, які створюють звук, його артикуляцію, відділеність звуків, чіткість їх звучання. Артикуляція в музиці – спосіб виконання послідовності звуків на інструменті або голосом. Основні види музичної артикуляції: легато, стакато,

портаменто, глісандо. Артикуляція є основою дикції і нерозривно пов’язана з нею. Сценічна артикуляція – правильна і виразна вимова фонетичної системи певної мови з правильним наголошенням складів у словах.

Артистична техніка – техніка, спрямована на розвиток удосконалювання психічної і фізичної природи артиста. Вона включає в себе всі складові елементи сценічної дії: роботу органів чуття, пам’ять на відчуття і створення образних бачень, уява, пропоновані обставини, логіку і послідовність дій,

думок і почуттів, фізичне і словесна взаємодія з об’єктом, а також виразну пластику, голос, мова, характерність, відчуття ритму, угруповання, мізансцени і т. д. Оволодіння всіма цими елементами має підвести актора до вміння здійснювати справжні, доцільні, органічні дії в художньо-виразній формі.

Архітектоніка (грец. Architektonike – будівельне мистецтво,

архітектура) – це побудова художнього твору, загальна його зовнішня форма і взаємозв’язок окремих частин. Найчастіше поняття «архітектоніка» застосовують, коли мова йде про літературний твір. А. – це і співвідношення між собою частин твору (наприклад, пролог і епілог традиційно невеликі,

розташовуються на початку (пролог) і в кінці (епілог) твору, а глави – більшого розміру і розташовуються між прологом і епілогом) і побудова сюжету: як сюжет ділиться на частини (глави, частини, томи, їх розмір), від якої особи ведеться розповідь (від першого або третьої, рідше – другої), яка роль діалогу,

як представлена послідовність подій (хронологія порушена чи ні), чи є якісь описи, авторські міркування, ліричні відступи, як згруповані дійові особи і т. д.

Асистент (лат. аssistens – той, що стоїть поруч, що допомагає) – особа,

яка допомагає режисеру-постановнику у здійсненні вистави або масових театралізованих естрадних форм. Асистент повинен розуміти творчі завдання керівника, перейнятися ними у пошуках художніх рішень, знати закони сцени,

проводити репетиції у разі відсутності головного режисера-постановника,

професійно працювати з акторами, технічними службами. В обов’язки асистента входять усі творчі та виробничі питання підготовки і проведення масових заходів.

Асистент режисера – член постановочної групи, перший помічник режисера-постановника свята, театралізованої вистави, який вирішує всі

організаційно-творчі питання. Керує групою помічників режисера.

Асоціативний монтаж – складна форма монтажу, за якою зв’язок між номерами, сценами, епізодами чи блоками носить умовний характер, допомагає донести до глядача зміст заходу або вистави в більш художній образній формі.

На практиці асоціативний монтаж часто використовують разом з паралельним.

Зіткнення між собою різних подій в одному епізоді породжує у глядача новий художній образ, неочікувану, потрібну для режисера асоціацію. В. Яхонтов назвав такий монтаж «монтаж вибуху». Поняття асоціативний монтаж виникло в 1920-х р. одночасно в кіномистецтві та театральному мистецтві, у зв’язку зі спільною співпрацею кіно та театру, але сам спосіб організації художнього

матеріалу є фундаментальним принципом для всіх видів мистецтв.

Асоціативний ряд – картини та уявлення, що випливають одне з іншого

за їх сумісністю або протилежністю.

Асоціація (лат. associare – пов’язую) – спосіб досягнення художньої виразності, заснованої на виявленні зв’язку образів з уявленнями, що

зберігаються в пам’яті або закріпленими в культурно-історичному досвіді.

Аспект (лат. aspectus, ad-spectus – погляд, вигляд, зір, видовище, вид) –

у практиці Леся Курбаса термін, що використовувався разом з двома іншими, –

принцип і план, заміняючи поняття жанр, чим пристосував літературознавче

поняття до театральної практики.

Атмосфера (англ. atmosphere; грец. – повітря, сфера) – навколишні

умови, обстановка. У мистецтві театру атмосфера – не тільки обстановка

і навколишні умови, це ще й стан акторів і виконавців, які взаємодіючи один

з одним, створюють ансамбль. Атмосфера – це середовище, в якому розвиваються події. Атмосфера – сполучна ланка між актором і глядачем. Вона є джерелом натхнення у творчості актора і режисера.

Атракціон (франц. attractіon, від лат. at-traho, at-trahі, at-tractum – те, що притягує увагу, принадне) – трюк, видовище, розвага; ефектний видовищний

номер, який викликає посилений інтерес з боку глядача, ґрунтується на механічних і технічних ефектах, вражає новизною, сміливістю і досконалою технікою виконання. У видовищній практиці США термін відомо з 1835 р. –

саме тоді його вперше використав шоумен Фінеас Тейлор Барнум.

Афіша (франц. affiche – досл. вивішене оголошення) – вивішуються оголошення про майбутню виставу, концерт і т. д. Вид реклами.

Афішувати (франц. – оголошувати публічно) – виставляти напоказ,

навмисно залучати загальну увагу до чого-небудь.

Афоризм (грец. aphorismos – вислів) – короткий, лаконічний, виразний вислів, що містить узагальнюючий висновок, де однаково обов’язкові і закінченість думки, і витонченість форми, характеризується глибоким змістом і проробленою формою. Як самостійний жанр виник з народних прислів’їв та приказок, але відмінність полягає у фіксованому авторстві афоризмів.

Особливого поширення набув в епоху Ренесансу. Афоризмами можуть бути прислів’я, крилаті вислови з літературних і філософських творів. Мають ідентичні риси в плані жанру: стислість, образність, мудрість, визначений автор і всебічне осмислення того чи іншого життєвого явища.

Б

Багатоплановість – розміщення сценічної дії таким чином, щоб ритмічно працювали передній, середній і задній плани. При цьому виникає перспектива сцени і її глибина.

Балаган (перс. balahane – балкон, верхня кімната) – 1) тимчасова легка будова; 2) театральне видовище, переважно комічного характеру на ярмарках та народних гуляннях.

Балетмейстер (нім. Ballettmeister – постановник балету) – автор і постановник балетів, хореографічних мініатюр, танців, хореографічних номерів і композицій у масовій театралізованій виставі.

вульгарний.

Бард (кельт. bardos, англ. bard – співак) – 1) у давніх кельтів – народний співак-актор, пізніше і професійний поет, який мандрував по містах і селах;

у середньовіччі – валійський, шотландський професійний поет-співак, який співав у супроводі схожого на ліру інструмента; з XVIII ст. входить до складу мандрівних театральних труп. Поняття «бард» стало популярним в епоху романтизму; 2) представник авторської пісні, автор-виконавець у відповідному

жанрі.

Барельєфна сцена (франц. bas-relief – низький рельєф) – особлива зона сценічного простору, розташована на просценіумі або на передньому плані сцени-коробки між сценою та глядацьким залом. Поняття було введено вкінці

1900-х рр. німецьким режисером Г. Фуксом, розвинуто В. Мейєрхольдом.

Безконфліктність (відсутність конфлікту) – характеристика стану суспільства, літератури, в яких немовби відсутні конфлікти як джерело розвитку суспільних явищ чи зображених у творі подій. На цьому понятті будувалася хибна «теорія безконфліктності» в радянському літературознавстві

40–50-х рр. XX ст. Теоретичною основою Б. був поділ соціальних

суперечностей на антагоністичні (непримиренні) і неантагоністичні, а також твердження, що з «побудовою основ соціалізму в СРСР» (з 1936) залишаються тільки неантагоністичні конфлікти, породжувані боротьбою передового

і відсталого, свідомих громадян з людьми, що не позбулися «пережитків минулого» тощо.

Безпредметна дія – дія з уявним предметом. У дії зберігається ілюзія присутності предмета з його вагою, обсягами і формою. Вправа з метою вироблення фізичного відчуття предмета; початкова форма підготовки актора.

Бенефіс (франц. bénéfice – прибуток, користь; лат. Benefіcіum –

благодіяння, милість, послуга, пільга; англ. benefit performance; complimentary) – спочатку концерт або спектакль, збір від якого в повному

обсязі або частково надходив у розпорядження одного або декількох акторів.

У наші дні під бенефісом розуміють сценічне дійство, присвячене якомусь артисту як вираження вдячності його багаторічних заслуг на ниві служіння мистецтву.

Білий клоун – амплуа страждальця, над яким знущається Рудий клоун і сміється публіка. У сучасному цирковому мистецтві – основна традиційна клоунська пара Рудий і Білий клоуни, які працюють у жанрі буфонадної клоунади. Білий клоун – резонер, на відміну від партнера – коміка. Одяг елегантний, блискучий білий костюм, на голові – білий загострений ковпак,

набілене лице, червоні губи. Маска Білого клоуна прийшла в циркове мистецтво з народних фарсів та ярмаркових балаганів. Прообразом Білого клоуна був білолиций блазень П’єро.

Біомеханіка (грец. bios – життя і механіка) – розділ біофізики, що вивчає механічні властивості живих тканин, органів і організму в цілому. Біомеханіка В. Е. Мейєрхольда – театр, орієнтований на технічні, чіткі обриси ігрового простору, жесту, вигляду, доцільність рухів.

Біс (лат. bis – двічі) – «вдруге», «ще раз». Вигук публіки в театрі, на концерті, що вимагає від виконавців повторення «на біс» (зіграти, заспівати,

виконати).

Блок (англ. – bloc) – 1) група окремих функціонально об’єднаних елементів, частин. 2) Угруповання окремих номерів різних жанрів в епізоди концерту за будь-якими зовнішніми або внутрішніми ознаками, напр., «український народний блок», «цирковий блок» і т. п. 3) Угруповання окремих музичних композицій у дискотеці.

Бог з машини (грец. theos ek mekhanes, лат. Deus ex machіna – бог, що з’являється з машини) – у давньогрецькому театрі – постановочний прийом,

який втілював один з принципів організації розв’язки драми: несподівана з’ява на сцені бога розв’язує конфлікт. У виставах давньогрецьких трагедій використовувалися спеціальні механізми з підйомним краном, за допомогою яких на сцені виринало божество, здатне розв’язати всі дискусійні питання.

Богема (франц. bohemia – циганщина) – слово, що вживалось у Франції від 1840 р. (Мюрже, «Сцени з життя богеми») на означення зневажливо-

презирливого ставлення до способу життя модерних митців – їхніх пиятик,

наркоманії, бунтів тощо. Невдовзі, однак, саме цей спосіб життя почнуть сакралізувати, і слово богема вживатиметься з протилежним знаком – як алібі для революціонерів від мистецтва та незрозумілих, але модних брендів. Богема

ібогемність – явища історичні; вони належать конкретному історичному часові

іне є атрибутом мистецької діяльності; це прикриття моральної порожнечі,

естетизація малопривабливих, з етичної точки зору, форм поведінки, намагання виправдати моральні вади особливостями творчої діяльності тощо.

Браво (італ. bravo – молодець) – театральне вигук, що виражає похвалу

грі артистів.

Бум (англ. boom – галас, гуркіт) – ажіотаж, галас, тимчасовий підйом,

сенсація, штучне пожвавлення навколо будь-якого заходу, події, особи, діяча.

У мистецтві – сенсаційна виставка, концерт, постановка. Розрахований на аншлаг і хороші прибутки.

Буріме (франц. bouts rіmes – римовані кінцівки) – у французькому театрі

XVIII ст. – естрадний жанр, який походить від гри, що полягає у складанні жартівливих віршів на несподівані і не пов’язані між собою рими на вказану тему. Винахідником гри, що була дуже модною у французьких салонах

XVІІ ст., був поет Дюло. У XІX ст. цю гру намагався відродити А. Дюма-

батько, котрий у 1864 р. оголосив конкурс на краще буріме.

Бурлеск (італ. burlesco, burda – жарт, глузливий, жартівливий) –

перебільшене комічне зображення персонажа (в літературному творі, на сцені.)

Жанр комічної, жартівливо-наслідувальної поезії. У мистецтві театру, масових видовищ бурлеск завойовує нові позиції. Комічне стає культовим знаком,

особливо в новітній історичний період.

Бутафорія (італ. accessory rivestiti та butaforia; buttafuori – викидати геть) – учасник спектаклю в старому італійському театрі, який звільняє сцену під час представлення від уже «відігралих» предметів, зламаних, забутих.

Мабуть, після цього йому доводилося лагодити і робити нові необхідні речі.

У сучасному театрі – це спеціально виготовлені предмети сценічної обстановки, речі (декорації, шпаги, ножі, прикраси і т. д.) за всіма ознаками відповідні справжнім або імітують їх.

Буфонада (італ. buffonata, від buffa – жарт) – театральний жанр, який характеризується розважальністю, глузуванням і перебільшеннями, комедійна манера гри актора, в якій використовуються засоби надмірного комізму,

окарикатурення персонажів, ситуацій; вистава, побудована в такій манері виконання. Елементи Б. використовували скоморохи, «мандровані дяки»

вінтермедіях, колядники у вертепному дійстві. Б. широко використовується

вцирку, переважно в клоунаді коміками-буфами. У літературі елементи Б.

Основ’яненка, М. Гоголя, Т. Шевченка (картина «генерального мордобитія» в

поемі «Сон»), І. Франка, Леся Мартовича та ін. Буфонадною п’єсою є гротескна

«фантазія-сатира» В. Самійленка «У Гайхан-бея» (1912), а також його поема

«Спритний ченчик» (1924).

В

Вербальний / невербальний (лат. verbalis – усний, словесний) – термін,

що визначає спілкування словами, мовою, процес обміну інформацією між людьми чи групами за допомогою мовних засобів в усній чи письмовій формі.

Є для людини основним і універсальним засобом спілкування. На естраді,

насамперед, вербальне спілкування відбувається між артистом і глядачем.

Невербальне – образне спілкування, обмін інформацією без допомоги слів. Це жести, міміка, різноманітні знаки та сигнали.

Вертеп (старослав’янське – з ХІ ст. – сад, печера, де, за переказом,

народився Христос) – 1) пересувний ляльковий театр, який мав форму двоповерхового дерев’яного ящика. На верхньому відбувалися вистави із життя