19

Кіріченко О. О. 8408

Реферат на тему «Вивихи. Догоспітальна та госпітальна допомога при вивихах»

Вивих (lnxatio) — стійке патологічне зміщення суглобових кінців відносно один одного з ушкодженням суглобової капсули, а іноді зв’язкового апарату.

Часткове роз’єднання суглобових кінців називають підвивихом. У разі підвивиху частково розривається капсула, зв’язки або перерозтягуються, або надриваються.

Вивихи залежно від етіології поділяють на:

• вроджені (виникають в утробі, найчастіше у дівчаток у стегновому суглобі)

• набуті

  • травматичні

  • патологічні( виникають унаслідок захворювання : кістково-суглобовий туберкульоз, пухлини, остеомієліт, сифіліс)

Залежно від давнини:

• свіжі (до 3 діб після травми)

• несвіжі (до 2 тиж)

• застарілі (понад 3 тиж)

Застарілі вивихи вправляти значно складніше. Виділяють ще також звичні вивихи — які постійно виникають навіть під час незначного фізичного навантаження або невдалого руху.

Клінічна картина характеризується такими симптомами:

1. Сильний біль в ушкодженій кінцівці у стані спокою та під час спроби руху.

2. Вимушене положення кінцівки, характерне для кожного вивиху.

3. Деформація суглоба, помітна під час порівняння зі здоровою кінцівкою (суглобова западина порожня, а головка відповідної кістки перебуває у незвичному для неї положенні).

4. Відсутні активні рухи у суглобі, а пасивні — значно обмежені і болісні.

5. Спрямованість вісі вивихнутої кінцівки змінена відносно сусідніх визначальних точок.

6. Змінена довжина кінцівки (найчастіше виникає її скорочення).

7. Іноді виявляється симптом клавіши (пружно-зворотний рух у суглобі).

Під час обстеження хворого слід оглянути обидва суглоби. Порівнюючи, легко визначити відмінність у конфігурації суглоба.

Перша медична допомога в разі вивиху полягає у проведенні заходів, спрямованих на усунення болю. Накладають холод на ділянку суглоба, уводять знеболювальні речовини (анальгін, промедол, тощо).

Вивихнуту кінцівку слід зафіксувати в тому положенні, якого вона набула після травми. Верхню кінцівку фіксують за допомогою хустинки або прибинтовують до тулуба, нижню — іммобілізують за допомогою шин або підручних засобів. Вправлення вивиху — лікарська процедура, тому постраждалого слід якомога швидше доставити до лікувального закладу. Не треба намагатися вправити вивих на місці травми, бо вивих може супроводжуватися переломом кісток і такі спроби тільки нашкодять постраждалому. Чітка відмінність між вивихом та переломовивихом визначається під час рентгенологічного дослідження. Перед вправленням вивиху слід провести адекватне знеболювання. Методика вправлення для кожного суглоба індивідуальна.

Вправлення вивиху повинен виконувати фахівець — лікар-травматолог. Ця процедура тим простіше, чим дрібніший суглоб ушкоджено і чим менше часу минуло з моменту отримання травми. Вправлення вивиху у великих суглобах (плечовий, кульшовий) слід проводити під загальним знеболюванням (наркозом). Розслаблення м’язів значно полегшує маніпуляцію. Звичайно вивих вправляють удвох: помічник фіксує проксимальний суглобовий кінець (тулуб, проксимальний сегмент кінцівки), а лікар-травматолог здійснює витягування за дистальний сегмент кінцівки, виконуючи при цьому спеціальні рухи, які визначаються локалізацією вивиху та характером зміщення дистального суглобового кінця. Під час вправлення вивиху виникає характерне клацання та відновлення пасивних рухів у суглобі. Слід пам’ятати, що маніпуляції вправлення вивиху потребують певних зусиль, але разом із тим мають виконуватися ретельно, без зайвих та різких рухів.

Після вправлення вивиху повторюють рентгенологічне дослідження, аби впевнитися в усуненні вивиху та відсутності ушкоджень кісток у зоні суглоба. Проводять обов’язкову іммобілізацію кінцівки.

Вивихи плеча. Використовують два способи вправлення вивиху плеча.

Спосіб Джанелідзе: постраждалого кладуть на бік із звислою через край стола вивихнутою кінцівкою; голову підтримує медична сестра або її кладуть на додатковий стіл. У такому положенні постраждалий перебуває 20—25 хв. За цей час виникає стомленість та розслаблення м’язів плечового пояса. Потім вивихнуту руку згинають у ліктьовому суглобі під прямим кутом і проводять тракцію (витягування) паралельно кінцівці донизу; у момент максимального витягування проводять ротацію, відведення та приведення передпліччя; при цьому вивих вправляється.

Спосіб Кохера складається із чотирьох моментів:

а) двома руками беруть зігнуту у лікті вивихнуту руку постраждалого та повільно приводять плече до грудної клітки;

б) притиснуте до грудної клітки плече повертають назовні доти, доки ліктьова поверхня передпліччя не пристане до фронтальної площини;

в) повільно піднімають плече вперед та догори, увесь час притискуючи його до грудей;

г) повертають плече всередину. У цей момент його суглобова головка стає на місце

Вивихи передпліччя. Способи вправлення різні залежно від характеру вивиху. Наприклад, у разі заднього вивиху передпліччя вправлення складається із трьох етапів:

1) постраждалого кладуть на стіл;

2) помічник однією рукою охоплює кисть, а іншою — передпліччя в ділянці променево-зап’ясткового суглоба. Лікар-травматолог охоплює плече обома руками над ліктьовим суглобом так, щоб великі пальці знаходилися у ліктьового відростка;

3) руку постраждалого повільно і сильно витягують і одночасно з цим зміщують плече дозаду, а тисненням великих пальців на ліктьовий відросток вправляють вивихнуте передпліччя. При цьому помічник одночасно проводить поступове згинання передпліччя. Після вправлення передпліччя згинають під кутом 90°, після чого накладають гіпсову лонгету на 8—10 діб.

Вивихи кисті. Вправлення здійснюють за безпосередньою допомогою медичної сестри через витягування кисті в довжину із натискуванням на кістки, що виступають. Після вправлення проводять контрольну рентгенографію та накладають гіпсову лонгету на тильну поверхню кінцівки від п’ясткових кісток до ліктьового суглоба на 20—25 діб.

Вивихи фаланг пальців. Вправлення проводять таким чином: медична сестра утримує кисть постраждалого. Лікар-травматолог лівою рукою фіксує ділянку променево-зап’ясткового суглоба, а правою захоплює вивихнутий палець та проводить витягування його з одночасним розгинанням. У цей момент помічник великим пальцем своєї лівої руки натискує на першу фалангу з одночасним рухом уперед. При цьому виникає клацання і палець стає на місце. Для утримання суглобових кінців накладають гіпсову лонгету: палець фіксують у положенні легкого відведення та згинання на 12—14 діб. Вивих стегна. Використовують два способи вправлення: за Джанелідзе та за Кохером—Белєром.

Вправлення вивиху стегна за Джанелідзе здійснюють таким чином: постраждалого вкладають на стіл на живіт так, щоб вивихнута кінцівка звисала за край стола. У такому положенні (для розслаблення м’язів) вона перебуває протягом 20—25 хв. Потім стегно згинають і встановлюють під прямим кутом. Лікар-травматолог однією рукою охоплює гомілку у нижній третині, а іншу вкладає на проксимальний кінець гомілки. Помічник при цьому притискує таз постраждалого до стола. Лікар проводить тракцію (сильно натискає на гомілку) донизу з одночасною ротацією то всередину, то назовні. Під час вправлення чути характерне клацання і рухи у стегновому суглобі відновлюються. Після вправлення виконують контрольну рентгенографію і для забезпечення утримання головки стегнової кістки у вертлюговій ямці накладають гіпсову (коротку кульшову) пов’язку на 2 тиж. Вивихи гомілки. Вправлення вивиху слід проводити терміново, бо часто цей вид вивиху супроводжується стискуванням судин, яке призводить до порушення кровообігу, що може спричинити незворотні зміни і навіть гангрену кінцівки. Залежно від характеру вивиху використовують різноманітні способи вправлення з наступною фіксацією гомілки протягом 10—12 діб.

Вивих стопи. Досить часто супроводжується переломами однієї або двох кісточок (щиколоток), а іноді ще і переломами переднього або заднього кінця великогомілкової кістки. Тому досить часто вивихи стопи є ускладненими (переломовивихами). Лікування вивихів стопи полягає в їх вправленні, а при переломах кісточок — у їх зіставленні. Через те що під час вивиху стопи ушкоджується потужний зв’язковий апарат, після вправлення потрібна досить тривала іммобілізація (від З до 8—9 тиж).

Вивихи хребців, якщо вони незадавнені, вправляють закритим способом. Асистент фіксує плече до стола. Лікар-травматолог плавно з наростаючим зусиллям тягне за голову постраждалого, одночасно здійснюючи незначні ротаційні рухи головою, і закидає голову назад. Вправлення хребця супроводжується характерним клацанням. У випадках задавненого вивиху ефективний метод скелетного витягнення за череп скобами Кречфільда. Через 2 тиж після вправлення, не знімаючи скелетне витягнення, накладають торакокраніальну гіпсову пов’язку або використовують пластмасові ортези протягом 1,5—2 міс. Лікування задавнених вивихів хірургічне: відкрите вправлення вивиху або артропластика суглоба.