15

Кіріченко О. О. 8408

Реферат на тему «Термічна травма. Опіки: патогенез, класифікація, клініка, перша медична допомога, принципи лікування»

Етіологія опіків. За етіологічним фактором опіки поділяють на:

1. термічні

2. електротермічні (спалах електричної дуги, контактні електричні опіки)

3. хімічні

4. радіаційні

5. комбіновані ураження

6. опіки бойовими запалювальними сумішами.

Внаслідок дії термічних факторів виділяють опіки:

1. полум'ям

2. парою

3. гарячою рідиною

4. розпеченим металом

5. від світлового випромінювання.

Інтенсивність термічною впливу залежить від природи термічного агента, його температури, часу дії і тривалості тканинної гіпертермії.

За глибиною патологоанатомічних змін і враховуючи особливості лікування, опіки поділяють на дві групи. До першої належать поверхневі опіки (І, II і ІІІА ступенів). Вони епітелізуються самостійно при консервативному лікуванні за рахунок збереженого сосочкового шару або епітеліальних придатків шкіри. Ураження ІІІБ, ІV ступенів складають другу групу - глибоких опіків, що потребують оперативною відновлення шкірного покриву – аутодермопластики

Патогенез порушень, що розвивається в органах дихання при їх опіках, складний та включає в себе цілий ряд моментів. Так, у постраждалих виникає часте дихання, яке приймає характер задишки. Ці зміни можуть прогресувати до тяжкої дихальної недостатності. До неї призводять механічна обструкція дихальних шляхів, явища бронхоспазму та змін у легеневій тканині. Гемоконцентрація, метаболічний ацидоз, підвищена в'язкість крові в поєднанні з повільним кровотоком сприяє активації внутрішньосудинної коагуляції. Дифузна внутрішньосудинна коагуляція в легеневій тканині є причиною тяжких циркуляторних та метаболічних розладів. Ці розлади сприяють порушенню функції зовнішнього дихання; погіршується насичення крові киснем та виведення оксиду вуглецю.

Опікова хвороба - патологічний процес, обумовлений поширеними і глибокими опіками шкіри, що проявляється порушенням функцій всіх внутрішніх органів і фізіологічних систем та характеризується певною періодичністю клінічного перебігу.

Перебіг опікової хвороби поділяють на декілька періодів. За класифікацією Б.М. Постникова, розрізняють чотири періоди в клінічному перебігу опікової хвороби;

I період - опіковий шок з еректильною і торпідною фазами, який триває 24-72 години;

II період - гостра опікова токсемія, яка триває 15 діб;

ІІІ період - септикотоксемія, тривалість якої в середньому складає 2-3 місяці, визначається часом існування опікових ран;

IV період - реконвалесценція, тривалістю 1-2 місяці.

ОШ - це первинна реакція організму на опікову травму. На відміну від ТШ, при опіковому шоці еректильна фаза завжди виражена і більш тривала. За тяжкістю клінічного перебігу ОШ поділяється на нетяжкий, тяжкий і вкрай тяжкий. При оцінці тяжкості шоку орієнтуються на площу глибокого опіку: від 10 до 20 % поверхні тіла - нетяжкий, від 20 до 40 % - тяжкий, більше 40 % - вкрай тяжкий. Загальні принципи лікування опікової хвороби. 

Лікування повинно бути комплексним і патогенетичним. Одужання може настати тільки після спонтанної епітелізації або успішної аутодермопластики опікових ран. На сьогодні найкращим визнається комбінований метод відкритого лікування опікової рани, що поєднує лікування в загальних і локальних абактеріальних ізоляторах і ранню некротомію в перші 4-5 діб після травми з подальшою аутодермопластикою.

Загальне лікування складається з визначених комплексів, основними з яких є: протишокова терапія, трансфузійна терапія у періоди гострої опікової токсемії і септикотоксемії, боротьба з інфекційними ускладненнями, лікування захворювань внутрішніх органів, лікувальне харчування та гормональна терапія.

Сучасні принципи лікування опікових ран.

При поверхневих опіках застосовується консервативне лікування, при глибоких, як правило, - оперативне відновлення шкірного покриву.

При місцевій дії на опікову рану слід диференціювати поняття "первинний туалет опікової рани" та хірургічна обробка опіку".

Первинний туалет опікової рани складається з обробки шкіри навколо опіку тампонами, змоченими бензином, 0,25 % розчином нашатирного спирту або теплої води. З поверхні опіку видаляють відшарований епідерміс, чужорідні тіла, фрагменти землі. Поверхню опіку очищують марлевими кульками, змоченими антисептиками (розчин фурациліну, борної кислоти) або 3 % розчином перекису водню. Дрібні та середні пухирі можна не зрізати, а великі - лише надрізають. Закінчують туалет відсушенням опікових ран стерильними серветками.

У подальшому лікування опіків проводиться відкритим (безпов'язочним) методом або закритим методом із використанням пов'язок.

При відкритому методі лікування під впливом повітря прискорюється утворення сухого струпа, створюється можливість постійного нагляду.