Лекція 9. Політична система суспільства

9.1. Поняття і структура політичної системи. Система - це пев­на кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості, притаманні саме цій спільноті. У навколишньому світі існують різноманітні системи, однією з яких є полі­тична. Поняття "система" запозичене з електроніки та кібернетики, а його "перенесення" у політичну науку здійснили американські учені Г. Алмонд, -Д. Істон, У. Мітчел.

Політична система є центральною проблемою політології. Вона дає за­гальне цілісне уявлення про організацію та функціонування політичного життя суспільства, його структуру тощо. У сучасній політичній науці існує багато теорій політичних систем. Зокрема, вагомий внесок у розроб­ку цієї проблеми зробили Д. Істон, Г. Алмонд (системний аналіз), К. Дойч (кібернетичний підхід), Т. Парсонс (політична система як специфічний еле­мент соціальної системи), Г. Пауелл, М. Каплан (зовнішньополітичний ас­пект функціонування політичної системи) та інші учені.

Політична система - це цілісна, інтегрована сукупність політичних суб'єктів, структур і відносин, що відображає інтереси усіх політичних і соціальних сил суспільства.

Політична система виникла на певному етапі розвитку .суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. Дослідження політич­ної системи ведуть свій початок від Арістотеля, але по-справжньому ва­гомих результатів досягнено лише у XX ст. після застосування амери­канським теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу у працях "Політична система" та "Системний аналіз політичного життя". По­літична система, на думку Д. Істона, є цілісною множиною багатьох еле­ментів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Політичне життя, на його думку, є неврівноваженою системою, у якій увесь час відбувається порушення та робляться спроби до встановлення рівноваги. Тому системи бувають стійкими і нестійкими. Д. Істон вважає, що неру­хомість політичної системи недосяжна, поки політична система живе.

Основними ознаками політичної системи є:

• взаємозв'язок групи елементів;

• утворення цими елементами певної цілісності;

• внутрішня взаємодія всіх елементів;

• прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;

• здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

Визначальним елементом політичної системи є держава. Крім неї, у політичну систему суспільства входять політичні партії, профспілки, асо­ціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціально-політичні рухи та інші об 'єднання, змістом діяльності яких є політичні процеси.

Структуру політичної системи складають такі основні компоненти:

• політичні відносини - взаємини суб'єктів політики з приводу завою­вання та здійснення влади (міжкласові, внутрішньокласові, міжнаціональні, міждержавні);

• політична організація суспільства - це система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя суспільства; вона складається з власне політичних організацій (держава, політичні партії, політичні рухи), політизованих організацій (народні рухи, профспілки), неполітичних організацій (об'єднання за інтересами);

• засоби масової інформації - розгалужена мережа установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації, пропагуючи вироблені політичні та правові норми;

• політичні принципи та норми, які формують політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичної системи;

• політична свідомість - сукупність політичних ідей, відображення у політичних документах, правових нормах тощо;

• політична культура - це сукупність уявлень про різні аспекти полі­ тичного життя.

Виділяють такі функції політичної системи:

1. вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і зав­ дань розвитку суспільства;

2. організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань полі­тичної програми держави;

3. координація окремих елементів суспільства;

4. легітимізація (діяльність, спрямована на узаконення політичної сис­теми);

5. політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);

6. артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);

7. агрегування інтересів (узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення);

8. інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього на­ роду соціально-політичних цілей і цінностей;

9. політична комунікація складових політичної системи та ін.

9.2. Типологія політичних систем. Традиція класифікації різно­манітних політичних систем почала складатися ще у стародавні часи. Роз­в'язання проблеми типології політичної системи почалося за часів Плата­на, який вирізняв монархію, аристократію, демократію. Розширив класифікацію форм правління Арістотель, запропонувавши шестичленну систему: монархія, тиранія, аристократія, олігархія, політея, демократія.

Марксисти, опираючись на класові пріоритети, типологізували полі­тичну систему так: рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична.

За характером розподілу влади політичні системи класифікуються на ав­торитарні та плюралістичні. Суть авторитаризму - зосередження влади у єдиному центрі, а плюралістична політична система характеризується дифу­зією влади, широкими правами та свободами, відкритою конкуренцією у боротьбі за владу. Німецький політолог та соціолог М. Вебер запропонував поділити політичні системи на традиційні, раціональні, бюрократичні.

Наприкінці 50-х рр. XX ст. американський політолог Г. Алмонд виділив такі чотири типи політичних систем: англо-американський, континенталь­но-європейський, доіндустріальний чи частково індустріальний, тоталі­тарний. Характерними рисами англо-американської політичної системи є чіткий розподіл влад, наявність механізму стримувань і противаг, висока організованість, стабільність. У континентально-європейських політичних системах (ФРН, Австрія, Швейцарія та ін.) домінують елементи, прита­манні англо-саксонській політичній системі, але тут помітнішим є вплив традицій, структур, які прийшли з доіндустріальної епохи. Доіндустріаль­ний і тоталітарний типи політичної системи характеризуються, як правило, відсталістю, нестабільністю, низьким рівнем політичної культури.

У сучасній західній науці вирізняють такі основні типи політичної системи:

• військові та громадянські;

• консервативні та ті, що трансформуються;

• завершені та незавершені (основний критерій такого поділу - на­ явність усіх складників системи);

• мікроскопічні, макроскопічні, глобальні;

• традиційні та модернізовані;

• демократичні, авторитарні, тоталітарні.

9.3. Політична система України. Під політичною системою Ук­раїни розуміють сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів і ідей, пов'язаних із формуванням і здійсненням влади та управління суспільством. Україна обрала демократичний тип політичної системи. Сьогодні у нашій державі відбувається активний процес форму­вання нового типу політичної системи, що відображається у формуванні системи органів місцевого самоврядування, запровадження інституту пре­зидентської влади, поділу політичної влади та наявності механізму стри­мувань і противаг.

В. Якушик вважає, що з точки зору особливостей її загальносистемних якостей, політична система України характеризується як:

• відносно стабільна (на поверхні) система, яка спроможна легко трансформуватися на нестабільну внаслідок поглиблення конфліктів між основ­ними політичними блоками, в т. ч. й в середині державного механізму;

• система з відносно низьким темпом соціальних процесів та недостатньо сприйнятлива до соціальних новацій;

• молода самостійна система, яка фактично не має достатньо ефектив­ них сучасних традицій та досвіду самостійного функціонування;

• централізована з деякими елементами регіоналізації та децентралізації;

• система, що здійснює не весь комплекс функцій, які є необхідними для забезпечення нормального функціонування цивілізованого суспільства;

• перехідна від закритої до відкритої;

• система, що діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації.

З точки зору особливостей політичної природи існуючої в Україні сис­теми політичних інститутів політична система України характери­зується як:

• перехідна від неправового до правового типу;

• легітимна для більшості населення;

• перехідна до втілення консенсуальної моделі розв'язання соціальних конфліктів (але при збереженні можливості на практиці суто конфронтаційної моделі);

• миролюбна, неагресивна;

• позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забез­ печення національних інтересів;

• система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи "соціальної держави ";

• світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);

• етатизована (одержавлена);

• система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;

• система з політичним домінуванням певних соціальних верств "ре­ формованої традиційної номенклатури", нової "номенклатури", "нуворишів" та ін.