Розділ 2. Теоретичний аналіз проблеми формування уваги у старшому дошкільному віці при знм.

2.1. Особливості формування уваги у старшому дошкільному віці

Для розуміння формування уваги у дітей старшого дошкільного віку придаються, перш за все, роботи Л.С.Виготського щодо генезису уваги людини в цілому. З його точки зору, історія розвитку механізмів уваги дитини відповідає розвитку рівня організованості її поведінки. Виготський висловлював переконання, що ключ до правильного розуміння генезису уваги у дитини слід шукати не всередині особистості, а поза межами особистості, у зовнішньому оточенні та умовах розвитку [14, 15]. Відмова більшості вчених протягом довгого періоду розглядати феномен уваги в якості самостійного психічного процесу зумовила вивчення переважно психофізіологічних передумов становлення уваги як феномену та розгляд взаємозв’язку уваги і особливостей нервової діяльності конкретного індивідуума [7].

Первісною базовою формою уваги дитини є мимовільна увага, однак, фізіологи відзначають вже в перші дні життя людини процеси швидкого формування довільної уваги, що будують переважно на механізмах мимовільної уваги і розвиваються переважно у зв’язку з зусиллями оточуючих. Здатність довільним чином фіксувати власну увагу, перш за все, зорову її компоненту, формується паралельно самостійно та під впливом батьків та оточення. Її формування надзвичайно тісно пов’язане з формування вольової компоненти особистості [7]. З формування майбутньої здатності до довільної уваги тісно пов’язані здавалося б мало пов’язані поведінкові навики відмови від негайно задоволення потреб, вміння чекати віддаленого задоволення потреби, здатності самостійно добиватися поставленої цілі тощо [8]. Вдосконалення вольових навичок та формування цілеспрямованого характеру тісно пов’язане з формування довільної уваги на основі мимовільної [10].

Довільна та мимовільна увага дошкільників тісно пов’язані і часто перетікають одна в одну в процесі однієї й тієї ж діяльності. Спершу дитина долає розосередження і їй важно утримувати зосередженість на обраному завданні, потім воно поступово стає все більш привабливим і дитину може бути важко відволікти від даного завдання. Таким чином також формують механізми післядовільної уваги, що надзвичайно важливі для стимулювання подальшого навчання та розвитку. Післядовільна увага у дітей може виступати формою винагороди за подолання бар’єрів відволікання та досягнення високої концентрації. Розуміючи, що їй вдалося це зробити, дитина почуває себе більш впевненою та здатною справлятися не лише з зовнішніми завданнями, але і з власними внутрішніми станами, які вона ще не може повноцінно для себе формулювати. Тому оволодіння вольовим компонентом поведінки, свідомою концентрацією уваги та довільною увагою слід вважати критично важливим фактором розвитку особистості та самосвідомості в цілому [21].

Післядовільна увага несе ознаки як мимовільної уваги, тому що не вимагає подальших спеціальних вольових зусиль), так і довільної (зберігає передбачуваність спрямованості та концентрації та залишається цілеспрямованою). Післядовільна увага значною мірою зменшує витрати фізіологічних зусиль на виконання інтелектуальної діяльності та підтримання емоційного стану, пов’язаного з будь-яким видом діяльності [9, 10]. У старших дошкільників післядовільна увага починає превалювати в їхній особистій життєдіяльності, що і зумовлює початок шкільного навчання саме в період від 6 – 7 – річного віку, коли дитина проявляє схильність до застосування довільної уваги та післядовільної уваги на її основі. Це зумовлю можливість навчання як цілеспрямованої складної високоорганізованої систематичної розумової діяльності [31]. Не зважаючи на численні педагогічні прийоми та методи, що дозволяють створити умови мотивації, зацікавленості, втягування дитини в ту чи іншу діяльність, намагання застосовувати механізми переважно мимовільної та емоційно мотивованої уваги для навчання та виховання повинні сприйматися критично, оскільки можуть призводити до недоформованості вольового компоненту особистості та інших поведінкових та когнітивних порушень [9]. В ході об’єктивної щоденної діяльності людини вона ще в дитячому віці зустрічається зі значною кількістю рутинних справ і видів зайнятості, які необхідні, а проте вимагають зусиль, терпіння, наполегливості і не викликають емоційної заангажованості. Такі заняття не приносять дитині задоволення, але сприяють формуванню низки складних психологічних механізмів, що лежать в центрі формування соціально адекватної та відповідальної особистості [8]. Діти, у яких сформовані потужні механізми довільної та післядовільної уваги демонструють більш високі результати в навчанні та інших видах діяльності, відрізняються більшу психоемоційною стабільністю та мають кращі контакти з оточенням та батьками [4, 5].

Один з найважливіших первісних характеристик уваги це її стійкість, що визначається здатністю утримувати одну домінанту протягом певного часу. В процесі дорослішання цей показник поступово збільшується. Відповідно до існуючих досліджень, у віці 1 року дитина зберігає одну область домінантного збудження протягом 14,5 хв, у 3 роки – близько 27 хв., у віці 5 – 6 років – до 96 – 100 хв. Наприклад, молодші дошкільники в середньому витрачають на розглядання малюнка 6 – 7 сек., а старші – від 12 до 19 сек. [4]. Неважко помітити, що саме до моменту старшого передшкільного віку відбувається природній фізіологічний ривок у розвитку механізмів уваги, що підвищується відразу у кілька разів порівняно з попередніми етапами розвитку дитини. При цьому, навіть у старшому дошкільному віці діти швидко втомлюються від напруженої інтелектуальної діяльності, що супроводжується довгою довільною концентрацією уваги. Найбільших вольових зусиль, як показують дослідження, вимагають словесні форми діяльності, до яких можуть відноситись розв’язання математичних завдань, бесіда про попередньо прослухане, процес усних відповідей на питання. Меншу втому викликають форми діяльності, що пов’язані з використанням наочних зображень об’єктів, що добре знайомі дитині та є емоційно привабливими.

Спостерігається значна відмінність в стійкості та обсязі уваги у дітей з різними індивідуальними особливостями старшого дошкільного віку: для дітей зі стриманим та урівноваженим характером стійкість уваги в 1,5 – 2 рази вища, ніж у збудливих [1]. Також у старшому дошкільному віці значно розширюється обсяг уваги. Якщо в віці 3 – 4 років дитина може зосереджуватися та стійко сприймати один об’єкт, то у 6 років – до 4 – 5 об’єктів. При цьому дитина здатна звертати увагу також на їхні деталі [1, 2]. Якщо у більш ранньому віці увагу дитини привертають переважно порівняно яскраві предмети незвичного вигляду, форми та поведінки, то в старшому дошкільному віці діти здатні утримувати увагу навіть на непривабливих об’єктах. Все більший обсяг уваги і все частіше притягують в цьому віці люди, їхня діяльність, різноманітні загадки, запитання, особливості стосунків тощо. Дитина схильна помічати все більше окремих деталей у зовнішньому вигляді оточуючих людей, у їхній поведінці та діяльності [3]. Критично низьким у цьому віці ще залишається розподіл уваги, що сильно залежить від міри володіння різними видами діяльності. Чим більш важлива для них певна дія та чим частіше дитина її виконує, тим легше їй стає поступово поєднувати її з іншими діями.

Загалом стійкість уваги у старшому дошкільному віці ще відносно слабка, так 6-річна дитина в середньому може активно та продуктивно продовжувати займатися однією справою без відволікання протягом 10 – 15 хвилин. Показники коливання уваги та неуважності у старшому шкільному віці, вочевидь, більшою мірою залежать від індивідуальних особливостей дитини та її виховання на більш ранніх стадіях розвитку і можуть бути ефективно розвинені в процесі навчання [19]. Швидкий розвиток нервової системи в цьому віці та її відносна зрілість призводить до переважання процесів збудження над процесами гальмування, що необхідно враховувати вихователям та батькам.