Розділ 1. Наукові погляди на увагу як психологічний феномен.

1.1. Сутність уваги та визначення її фізіологічної основи у психологічній літературі

Увага виступає одним з визначальних факторів вищої нервової діяльності та відіграє роль одного з основних психологічних феноменів, що визначають механізми діяльності мислення, пам’яті, сприйняття. Робочим визначенням уваги можна прийняти визначення, дане В.І. Страховим: увага – це форма зосередженості суб’єкта протягом певного моменту часу на ідеальному або реальному об’єкті, в якості якого можуть виступати образи, події, предмети тощо [7].

На думку більшості дослідників, увага є не психічним процесом, а формою організації свідомості, що передбачає успішне протікання психічних процесів та реалізації станів свідомості. Передбачається, що увага, як явище, не має власного виділеного змісту, але проявляється у зв’язку з відчуттями, потоком сприйняття, у діяльності мислення, роботі пам’яті та інших психічних процесах. Подібні явища бувають актуалізовані не самостійно, ізольовано, безсвідомо, але під впливом спрямованості особистості. Увагу можна розглядати як форму вибіркової спрямованості та формою зосередження свідомості конкретної особистості на тих чи інших об’єктах та явищах її внутрішнього або зовнішньої об’єктивної реальності. Переважно це об’єкти, що пов’язані з властивими особистості потребами, особливими інтересами, з цілями її діяльності та спрямованістю поведінки.

Довгий час вважалося, що імпульсивна поведінка не характеризується наявністю уваги. Однак, це не так, оскільки навіть при імпульсивній поведінці та при реалізації автоматичної поведінки здійснюється цілеспрямована діяльність, для реалізації якої необхідна селективна, орієнтаційна та інші форми діяльності свідомості, що пов’язані з відбором об’єктів для концентрації та гальмуванням сприйняття інших об’єктів [16].

С. Л. Рубінштейн наголошував, що кожен з психічних процесів має момент, який виражає те чи інше ставлення особистості до визначально значимих для неї об’єктів, серед яких найважливішими виступають світ природи, світ людей, простір власної свідомості або окремі об’єкти [19]. Функції уваги проявляються в селективній функції свідомості, коли особистість виділяє серед безлічі подразників, що надаються зовнішнім та внутрішнім середовищем, обирає, виділяє, підсилює окремі, а інші подразники гальмує. Увага супроводжується такими феноменами як зосередженість, збереження контролю над протіканням процесів сприйняття та виконання певної цілеспрямованої діяльності протягом певного часу [1].

Низка дослідників, зокрема, П.Я. Гальперін мають погляд на увагу, як на самостійну форму діяльності психіки. Гальперін дотримувався гіпотези про те, що увага є функцією психічного контролю. Базові положення даної гіпотези вказують на увагу, як на ключову складову орієнтаційно-виконавчої діяльності. В рамках такої діяльності увага справді не має свого власного продукту, але вона виконує контрольні функції і поступово перетворюється в процесі розвитку людини у скорочену внутрішню автоматизовану дію.

Гальперін виділяв в рамках кожної окремої дії орієнтовну, контрольну та виконавчу частини. Саме контрольна і представлена увагою. Контроль не породжує власного психічного продукту, але уможливлює появу практично всіх інших продуктів роботи психіки. При цьому, Гальперін був схильний обмежувати сферу уваги та відділяти її від власне контролю, наголошуючи, що увага проявляється у автоматизації та процесах скорочення, а відповідно увага сприяє поліпшенню процесів контролю. Сама ж чиста контрольна функція лише оцінює ту чи іншу дію [19]. Виходячи з цього, дослідник визначав, що в ході реалізації уваги контроль здійснюється на основі певного критерію, або ж зразка, що дає можливість проводити порівняння результатів зразкової дії та наявної і проводити постійне уточнення дій та їх вдосконалення. Він вказував, що всі відомі нам акти уваги, не незалежно від довільної чи мимовільної її форми, являють собою результат формування нових дій розуму.

Феномен уваги знаходиться в центрі дискурсу когнітивної психології, яка і почала власний розвиток з аналізу роботи пам’яті та уваги. Увага безсумнівно являється когнітивним процесом, що дає можливість впорядковувати, відбирати та ранжувати інформацію у відповідності до першочерговості та емоційної акцентованості завдань, які стоять перед особистістю [3, 4]. При цьому, неможливо заперечувати нейрофізіологічні підвалини діяльності уваги та її складну структурну природу і багатоманітність проявів. До останнього часу увага частіше розглядалася виключно як концентрація розумових зусиль на певному явищі або об’єкті [2]. Однак, вивчення процесів мимовільної уваги, безсвідомого сприйняття та запам’ятовування, процесів реалізації різних видів пам’яті та ролі уваги в них вказують на те, що функціонування уваги виходить далеко за межі виключно раціональної форми свідомості або процесів мислення [8].

Зокрема, на користь гіпотези Гальперіна виступають дані нейрофізіології, що вказують на існування в мозку людини особливого роду структур, що пов’язані з діяльністю уваги, і які фізіологічно є відносно автономними від інших структур мозку, що забезпечують функціонування інших пізнавальних процесів. Одним з перших важливих нейрофізіологічних досліджень, пов’язаних з виявленням сутності уваги, були роботи А. Ухтомського та відкриття його домінанти, дослідження ролі ретикулярної формації в організації моделі сприйняття та селективної функції свідомості і забезпеченні функціонування уваги, а також дослідження орієнтаційного рефлексу [22, 23].

Дослідники наголошують на тому, що для людини фактично неможлива будь-яка діяльність без участі уваги, і перш за все, саме діяльність пізнавальна [1, 3]. Серед численних визначальних теорій уваги виділяється теорія Т.Рібо. Він акцентував тісний зв’язок уваги з емоційними процесами. Зокрема, посилення та розсіювання уваги тісно пов’язане з емоціями і навіть переважно ними викликається. Мимовільна увага майже повністю залежить від емоційної компоненти психічної діяльності. Рібо також висловлював думку про те, що тривалість, а також інтенсивність довільної уваги безпосередньо обумовлені також тривалістю та інтенсивністю емоційних станів, що асоційовані з об’єктом, на який спрямована увага. Мимовільна увага суцільно пов’язана, з його точки зору, з афективними станами, що характеризуються глибоким і стійким повторюваним притягненням уваги до об’єкту, з постійним прагненням задовольнити потребу в сприйнятті цього об’єкту [3]. Важливим відкриттям Т.Рібо було встановлення зв’язку між увагою та уміння керувати рухами, яке він вважав ключем до секрету довільної уваги. Теорія Рібо, яка є психофізіологічною, включає моторну теорію уваги, і встановлює тісні зв’язки феномену уваги с емоційним і фізіологічним станом можна вважати психофізіологічною теорією уваги. Останнім часом вона отримує все більше підкріплення у сфері нейрофізіологічних досліджень [1].

Значну роль в дослідження уваги відіграла теорія установки Д.М. Узнадзе. Він розглядав явище попереднього налаштування, що може виникати мимовільно с накопиченням досвіду в тому чи іншому роді діяльності, або свідомо при підготовці до певної дії. Установка визначає реакцію на наступні дії та ситуації. Узнадзе також описує механізм діяльності уваги через поняття об’єктивації. В результаті впливу установки певний образ від враження або образу, що був сприйнятий під впливом оточуючої дійсності фіксує в собі враження і перетворюється надалі на об’єкт уваги. Саме цей об’єкт, який може містити неповну інформацію, надалі стає опорним для того, як увага буде опрацьовувати наступні об’єкти і враження, типологічно близькі до даного [16].

Фізіологічною основою уваги виступає співвідношення збуджень в корі півкуль головного мозку. Вони зумовлюються подразниками, що доставляються органами почуттів, власними психологічними установками та перебігом психічних станів. Значну роль у визначенні фізіологічної основи уваги відіграли ідеї І. П. Павлова про орієнтувально-рефлексивну діяльність, що згодом отримали розвиток в нейрофізіологічних дослідженнях. Орієнтувальними рефлексами Павлов називав активні реакції на зміну оточуючого середовища, що зумовлювали різні вибіркові реакції, що спрямовуються на те, щоб ознайомитися зі зміною ситуації. Ці рефлекси забезпечують пришвидшене пристосування до зміни умов життя та під тиском різних впливів на їхні організми. Жива істота прагне більше довідатися про новий подразник. Осередок так званого оптимального збудження, пов’язаного з обробленим сигналом середовища або отриманий зсередини організму, може більш або менш стійко підтримуватися, або переміщатися між різними ділянками кори мозку. Таке переміщення пов’язується з переміщенням фокусу уваги та зміною інших її параметрів [28, 30].

Дослідження уваги продовжується, зокрема, щодо визначення ролі ретикулярної формації, як фізіологічного субстрату формування внутрішньої картини світу, орієнтаційних та мотиваційних чинників поведінки людини. На сучасному рівні розвитку науки про мозок вважається, що механізми протікання уваги пов’язані з механізмами розподілу тонусу кори головних півкуль; безпосередньо функції уваги підтримуються такими утвореннями як гіпокамп, гіпоталамічна система, ретикулярна формація та низка підкоркових ділянок, що виступають в якості фільтрів для сигналів, що їх отримують ділянки кори, відповідальні за обробку [29]. На сьогоднішній день розглядаються гіпотези щодо значимої участі фізіологічних механізмів уваги у процесах прийняття рішення, вибору, соціальній комунікації [26]. Визначальною є роль уваги у процесах навчання, розвитку дитини, свідомого розвитку здібностей у дорослому віці та в більшості сфер практичної людської діяльності.