1.2. Властивості та види уваги

Серед визначень уваги (атенційного процесу) можна зустріти одне, яке вже передбачає визначення через основні типи уваги: це мимовільна або довільна спрямованість та концентрація свідомості на визначеному об’єкті або діяльності. Серед основних функцій уваги частіше всього виділяють наступні. Селекція релевантних, тобто найбільш актуально значущих стимулів, що найбільшою мірою відповідають потребам конкретної особистості. Відповідно, оберненою функцією є ігнорування, або ж гальмування супутніх, нерелевантних, побічних стимулів, що в даний момент не пов’язані з акцентованими для конкретної особисті потребами. Наступна функція – це утримання в свідомості образів зразків певної діяльності доти, доки вона не буде завершена. Ця функція уваги забезпечує можливість цілеспрямованої та результативної діяльності людини, а також частково забезпечує оцінку досягнутих результатів. Функція регуляції та контролю процесу діяльності пов’язана з поточною перевіркою окремих фаз та етапів дій і звірку процесу дії з її оптимальним зразком, що зберігається в свідомості особи [12].

Базовими властивостями уваги, тісно пов’язаними з її фізіологічною основою, є визначення оптимального осередку збудження, тобто фокусування уваги на якомусь певному одному об’єкті, процесі, явищі тощо. Дане явище О.О. Ухтомський назвав принципом домінанти. Він визначив, що збудження розподіляється в межах нервової системи нерівномірно. Різні види діяльності викликають появу більш збуджених осередків нервової тканини, активність яких відрізняється також підвищеною стійкістю. Домінантою називають більш стійкий осередок збудливості центрів в корі головного мозку. Визначною особливістю домінанти є те, що її поява однозначно сприяє гальмуванню інших осередків збудження аж до їх зникнення. Саме принцип домінанти напряму пов’язаний з механізмом реалізації уваги, як психічного явища: виділення визначених об’єктів, що збудили рецептори та гальмування інших [25].

Спостереження за конкретними проявами уваги дають можливість виділити низку характеристик уваги, що можуть бути, з одного боку, виміряні інструментально дискретним способом (тобто, в конкретних одиницях) і можуть змінюватися від одного виду діяльності до іншого. Це динамічні та вимірювані характеристики, такі як об’єм різних типів уваги, рівень концентрації, швидкість переключення між об’єктами. Ці характеристики торкаються виключно самої уваги, як форми психічної діяльності, і не відносяться до інших типів пізнавальних процесів, таких як емоції, сприйняття, пам’ять та мислення [3, 9].

Особливістю уваги, що напряму пов’язана з принципом домінанти Ухтомського є її своєрідна монозадачність. Формально розвинена і добре натренована та інтелектуально розвинена особистість здатна виконувати кілька типів діяльності водночас, практично без втрати рівня ефективності кожного з типів діяльності. Подібні навички демонстрували як видатні особистості минулого, наприклад, видатні державні діячі, низка видатних вчених тощо. Однак, інструментальне вивчення процесів, що відбуваються при цьому в межах вищої нервової системи, а також ретельне експериментальне спостереження за виконанням кількох паралельних типів діяльності, демонструє те, що домінантна ділянка збудження швидко змінюється разом з переключенням на виконання чергового кроку іншого заняття або завдання. Таким чином, в кожен момент часу вища нервова система зберігає лише одну домінантну ділянку збудження, пов’язану з актуальним фокусом уваги і змінює цю ділянку, разом з переключенням уваги на інший тим зайнятості [7, 8]. Дослідження Бахтіярова в 90-х роках та більш сучасні дослідження особливостей змінених станів свідомості, зокрема, під час медитації тощо, демонструють, що характеристики уваги людини та пов’язаних з нею нейрофізіологічних процесів можуть бути набагато ширшими, ніж це вважалося раніше [24]. Зокрема, увага може не фокусуватися на об’єкті, а розподілятися в умовному об’ємі, що зумовлює появу низки кардинально відмінних фізіологічних процесів та нових навиків мислиннєвої діяльності, з цим пов’язаних [7, 24]. Описані зміни характеризуються зміною таких динамічних характеристик уваги як повнота, об’єм, глибина та інших.

Основними видами уваги є мимовільна, довільна та післядовільна увага. Всі ці типи уваги пов’язані між собою і знаходяться в стані перманентного перетікання один в одного протягом щоденної життєдіяльності людини [7]. Мимовільна увага характеризується тим, що виникає переважно як безумовна відповідь нервової системи на появу різноманітних подразників, що впливають на різні типи аналізаторів організму. При цьому сигнал, що провокує появу мимовільної уваги не обов’язково є актуальним, значимим чи пов’язаним з поточною діяльністю особистості. У зв’язку з цією обставиною часто визначають поняття уразливості та гіпнабельності, що тісно зв’язані з тим рухливістю та активністю нервової системи, її здоров’ям та різноманітними порушеннями. Астенічна нервова система, наявність низки порушень, пережиті стреси та наявність сильного остаточного збудження та інші обставини можуть призводити до тих чи інших проявів мимовільної уваги [4, 5]. Вважається, що мимовільна увага виникає в обставинах, за яких вплив зовнішніх збудників сильніший, ніж вплив усвідомлюваних особистістю вже в даний момент діючих збудників. Це ситуація, за якої субдомінантні області збудження підвищують свою інтенсивність та посідають домінантне місце. Мимовільна увага може збуджуватися предметами, обставинами, а також внутрішніми потребами, прагненнями, емоційними станами тощо. Мимовільна увага переважно є короткочасною, але може генеруватися досить часто і різними подразниками, перешкоджаючи свідомій діяльності особистості [6].

Довільною увагою називають цілеспрямоване, свідоме зосередження на явищах і предметах зовнішнього світу або внутрішньої психічної діяльності особистості. Базовий компонент даного типу уваги це воля. За допомогою волі досягається зосередження уваги та утримання її в одному фокусі протягом тривалого часу. Визначальні характеристики довільної уваги це цілеспрямованість, вона пов’язана з організованою і не випадковою діяльністю людини, для неї характерна послідовне виконання усвідомлених дій, певний рівень дисципліни та свідоме пригнічення сторонніх подразників [7, 9].

Післядовільна увага виділяється як окреме явище внаслідок того, що за результатами свідомого зосередження уваги в процесі здійснення акту довільної уваги виникає звикання. В результаті подолання труднощів, придушення паразитних та відволікаючих сигналів та збудження особистість отримує низку рис, характерних вже для мимовільного зосередження. При цьому об’єкт зосередження не змінюється. Також цей тип уваги називають вторинною мимовільною увагою [9].

Дехто з дослідників схильний вважати, що більша частина найбільш значимих досягнень будь-якої особистості і власне сама здатність людини розумної до досягнення відстрочених значимих результатів, що вимагають багаторазової концентрації та послідовного напруження уваги завдячують саме вторинній мимовільній увазі [8, 11]. Розлади в процесі виникнення післядовільної уваги часто супроводжують розлади волі, пам’яті та мотивації і тісно пов’язані з діяльністю передніх долей великих півкуль головного мозку, де зосереджена більшість відомих сучасним дослідникам еволюційних механізмів, що зумовили розвиток людини розумної [1, 8].

У зв’язку з описаними основними різновидами уваги виділяють також увагу зовнішню, у вигляді сенсорної та рухової уваги, а також внутрішню (або ж інтелектуальну). На відміну від попередніх основних видів, цей поділ є великою мірою умовним, хоча зовнішня та внутрішня увага мають свої фізіологічні особливості, проте, як видається зараз, не мають власної нейрофізіологічної атрибуції. Зокрема, є дослідження, що вказують на те, що мозок складно розрізняє змодельовану і сприйняту із-зовні сенсорну реальність і в багатьох випадках їх сплутує [1, 2]. Проте, розрізнення зовнішньої та внутрішньої уваги виступає практично корисним інтелектуальним конструктом для організації різних форм трудової та спортивної діяльності, дидактичних процесів, допомоги дітям з різними типами порушень діяльності вищої нервової системи тощо [29].

Зосередженість характеризується позитивною індукцією нервових процесів в ході збудження та гальмування при концентрації уваги і характеризується проникністю для сторонніх збудників. Чим менша проникність, тим вищий ступінь зосередженості. Стійкість уваги може вимірюватися часом зосередження на об’єкті актуальної діяльності до втрати фокусу та розсіювання уваги. Зосередження природньо має періодичний характер і переживає моменти підвищення та зниження зосередження, які можуть становити від 2-3 до 12 секунд [1]. Спрямованість уваги характеризується утриманням під контролем лише низки обраних об’єктів. Розподіл уваги характеризує здатність утримувати в сфері ефективного фокусу уваги відразу кілька видів діяльності або об’єктів. Одним з найважливіших вимірюваних характеристик є обсяг уваги як кількість елементів, які увага може охопити та сприймати за найкоротший час. Обсяг уваги дорослої людини щодо на пов’язаного за змістом матеріалу, відповідно до експериментальних досліджень, коливається від 4 до 6 об’єктів і ніколи не перевищує 9 об’єктів [1, 3].

Однією з найважливіших практичних характеристик уваги є її зв’язок з практичною діяльністю людини та її спрямованістю. Професіоналізація уваги поступово формується так, як вона закладається ще в шкільному віці. Характерні особливості прояву увагу, характеристики та об’єкти зосередження визначаються переважно життєвим досвідом, навчанням, спеціальною підготовкою, структурою особистості та темпераментом [4].