13. Люблінська унія 1569 р., її зміст та значення

У 1340 р. Казимир III долучає до своєї корони Галицьку, Белзьку та Холмські землі (остаточно приєднані у 1387 р.). У 1430 р. Польща поширила свою владу на Західне Поділля.

Від кінця XIV ст. впродовж майже 200 років долю більшості українських земель визначав політичний курс Польщі та Литви, спрямований на взаємне збереження, що зумовлювалося двома обставинами:

1. необхідність організації опору Лівонському та Тевтонському орденам;

2. зміцненням Московського царства («збирача земель Русі»).

Люблінська унія 1569 р. та її правові наслідки:

1. де - юре одна держава - Річ Посполита;

2. король - глава держави, що обирається на спільному сеймі Польщі та Литвина присягає на вірність обом народам;

3. підтвердження усіх прав та вольностей шляхти;

4. денонсація міжнародних угод, що були направлені один проти другого;

5. спільна валюта;

6. узаконювалось для обох сторін право набуття землі на території Польщі і Литви.

Українська сторона не стала третім суб’єктом, хоча ці питання ставилися і було досягнуто певних результатів.

На інкорпоровані українські землі поширюється польський адміністративний устрій.

14. Причини феодальної роздробленості Київської Русі.

XII—XIII століття на Русі увійшли в історію як період феодальної роздробленості. По смерті великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха, Київська Русь розпадається на багато князівств і земель. Поза сумнівом, основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі у спадок робило їх повновладними господарями, не залежними від Києва.Серйозними причинами роздробленості можна назвати й великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління, відсутність чіткої системи престолоспадкування і княжі усобиці30ті рр. 12 ст. – Київ втрачає своє значення як центр русь. Земель => новий період в історії КР- існування самостійних удільних князівств=роздробленість політична або феодальна=перехід від ранньофеодальної держави до зрілого феодального сусп-ва.У 12 ст. окремі самостійні княз-ва і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Ростово-Суздальське, Чернігово-Сіверське тощо.

На чолі кожної-князь із дружиною

Причини:

1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.

2. Зростання великого феодального землеволодіння.

3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

4. Зміна торговельної кон'юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії в зовнішній торгівлі.

5. Посилення експансії степових кочівників (печенігів, половців та ін.).

15. Характеристика суспільного ладу Галицько-Волинського князівства.

Як і в Київській Русі. у Галицько - Волинській державі існувала чітка структура суспільства, де кожній соціальній групі визначалося певне і чітке місце:

Вільні:

• аристократія та знать - боярство - провідна роль у державі:

1. великі землевласники, що володіли спадковими маєтностями, вотчинами;

2. посідали найвищі посади в державі.

• духовенство: біле та чорне:

1. володіло спадковими землями (якщо син священика переймав посаду батька);

2. володіли залежними селянами (монастирі);

3. не платили податків;

4. звільнялись від обов'язків перед князем.

• селяни-смерди - общинний спосіб життя:

1. особисто вільні;

2. економічно (поземельно) залежали від власника землі – князя (держави), боярина, монастиря і платили їм «татарщину»(гроші державі), «сербщину» (грошовий оброк), дякло (натуральний оброк) та відбували повинності (громадські роботи).

• міщани, граждани - поділялись на:

1. заможну купецько - лихварську верхівку (мужі графські, містичі) - підтримували князя,концентрували в своїх руках міське управління;

2. ремісники, майстри, дрібні торговці - середній міський прошарок - об'єднувалися в корпорації (цехи, братчини, сотні та ін.);

3. «робітні люди», «люди менші» - міські низи - цілком залежали від перших двох груп.

Напіввільні:

• Закупи (селяни - боржники), втратили економічну самостійність, не виконавши договірних зобов'язань.

Невільники:

• Холопи (враховуючи умови Галичини і Волині, їх поступово перетворювали в кріпаків, надаючи землю і можливість вести господарство. У правовому відношенні цілком залежали від власника).