7. Теорії походження держави і права у Східних слов’ян .

Норманська теорія (виникла на поч. XVIII ст.; засновники: З. Байєр, Г. Міллер, А. Шльоцер) - суть - державність, як і саму назву Русь на київські землі принесли нормани (вихідці із Скандинавії), які за часів появи давньоруської централізованої держави здійснювали активну військову, торгівельну й політичну діяльність.

Основні аргументи норманістів:

1. 1). Русь отримала свою назву від Руотси. Так у середині XI ст. фіни називали шведів;

2. більшість імен руських послів, що зафіксовані у договорах з Візантією (911, 944 рр.) мають скандинавське походження - Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;

3. візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» (бл. 950 р.) наводить як слов’янські , так і руські назви дніпровських порогів;

4. ісламські географи та мандрівники IX-X ст. завжди чітко розділяли «русів» і «слов’ян»;

5. поєднання двох кольорів на національних прапорах Швеції та України - жовтого і синього.

Антинорманська теорія (виникла в др. пол. XVIII ст.; засновник М. Ломоносов) - суть - утворення держави у слов’ян відбулося завдяки глибинним економічним, соціальним та політичним процесам у середовищі слов’янської спільноти.

Основні аргументи антинорманістів:

1. назва «Русь» слов’янського походження, оскільки тісно пов’язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;

2. жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонорманське джерело, включаючи саги;

3. один з найвідоміших ісламських письменників Ібн-Хордадберг (бл. 840-880 рр.) чітко називає русів слов’янськими племенем;

4. археологічні матеріали із міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького фактора»;

5. нормани не могли експортувати державність і державні структури у Східну Європу, оскільки в Скандинавії в цей період ще не завершився процес розпаду первіснообщинних відносин і були відсутні політичні інститути, як у східних слов’ян.

Теорія пантюркізму (хозарська) (автор, професор Гарвардського університету (США), українець за походженням, О. Пріцак, деякі західні історики та археологи) - суть - поляни були не слов’янами, а різновидом хозар (іудейський Хозарський каганат - держава в пониззях Дону та Волги, що існувала впродовж VII-X ст., розгромлена Святославом Хоробрим), а їхня київська гілка - спадкоємницею роду Кия, який заснував Київ у VIII ст.

Виокремлюють також болгарську, торговельну та інші теорії походження Руської держави.

8. Утворення староруської ранньофеодальної держави — Київська Русь.

Передумови формування Київської держави:

1. етнічна спільність слов’янських племен;

2. намагання об’єднати сили для боротьби з кочівниками та Візантією;

3. посилення об’єднавчих тенденцій у суспільстві, укрупнення територіальних утворень вимагали нових методів і форм управління. Замість віча утверджується князівська влада - спочатку виборна, а потім спадкова;

4. поширення та визнання єдиної християнської віри;

5. економічні інтереси;

6. намагання позбавитися внутрішніх міжусобних війн;

7. провідна роль Києва, який став центром державотворення східних слов’ян.

Вітчизняні дослідники обстоюють думку, що Руська держава у своєму формуванні пройшла кілька етапів (Б. Рибаков, М. Брайчевський, М. Котляр, П. Толочко, В. Ричка):

1. родоплемінний устрій I - V ст. н. е. - роди, племена, старійшини, народні збори та інші елементи самоорганізації суспільства. Апогею ці процеси сягнули в антів;

2. військова демократія VI - VII ст. - союзи племен (поляни, дуліби, сіверяни) на чолі з військовими вождями: каганами, конунгами, найвідомішим з яких є Кий;

3. протодержави (союзи союзів) VII - IX ст. - Славія, Артанія, Куявія, Полуніч, Русь на чолі з князями з місцевих династій (Дір, Аскольд, Чорний, Рюрик);

4. ранньофеодальна монархічна держава Русь з центром у м. Києві - кін IX ст. (882 р.) - виникла внаслідок об’єднання Олегом у 882 р. північної Славії з центром у Новгороді та південної Полянії - Русі з центром у Києві.