Закон «Про громадянство та правовий статус чужинців» (8.04.1919 р.):

• визначав громадянами всіх осіб за їхнім бажанням і власноручною заявою, поданою до 20.04.1919 р. В іншому разі вони вважалися чужинцями;

• регулювалася державна служба в ЗУНР.

Цивільне право.

Закон «Про вивласнення великих табулярних посілостей»:

• започаткував аграрну реформу;

• встановлював порядок конфіскації земель великих землевласників

Земельне, освітянське, виборче законодавство.

Закон «Про земельну реформу» (14.04.1919 р.):

• конфіскація земель поміщиків, церков, монастирів та ін.;

• створювався єдиний земельний фонд ЗУНР;

• не мали права на отримання землі: засуджені за дезертирство з УГА; за злочини проти держави; громадяни інших держав;

• компенсацію тим, хто втратив землю внаслідок націоналізації (відбиралися землі без компенсації: у власників, що воювали проти ЗУНР; землі, що становили державну власність Австро - Угорщини; набуті спекуляцією в роки світової війни);

• інші земельні питання мав вирішити майбутній Сейм.

13 лютого 1919 р. - Закон «Про основи шкільництва» (поряд з державними українськими школами створювались приватні та національні навчальні заклади).

14 квітня 1919 р. - Виборчий закон:

• пропорційна система виборів до Сейму;

• активне виборче право - 21 р., пасивне - 28 р.;

• категорії осіб, що позбавлялися виборчого права:

• повністю або частково недієздатні;

• раніше засуджені за кримінальні злочини;

• раніше засуджені за злочини проти виборчої системи;

• особи, які більше двох разів засуджувалися за зловживання спиртними напоями.

У цілому передбачалося провести повну кодифікацію українського права в ЗУНР. Але не вистачило фахівців, не сприяли цьому й умови. Тому і далі в державі діяли норми кримінального, цивільного та процесуального кодексів Австро - Угорщини.

Карне право.

У галузях кримінального і процесуального права в ЗУНР використовувалось австрійське законодавство. Для розробки власного не було ані професійних юридичних кадрів, ані часу.

88. Органи влади і управління зунр.

Уряд ЗУНР — Державний секретаріат — було утворено 9 листопа­да 1918 року. До його складу входило 14 секретарств: внутрішніх справ, зовнішніх справ, військових справ, фінансів, юстиції, торгівлі і промислу, шляхів, земельних справ, харчових справ, пошти і теле­графу, праці і суспільної опіки, суспільного здоров'я, освіти, публіч­них робіт, віросповідання. Очолював Державний Секретаріат — прем'єр. Ним було обрано К. Левицького.

10 листопада 1918 року прем'єр і члени уряду принесли присягу на вірність українському народові і державі. На початку січня 1919 року К. Левицький іде у відставку. Пре­м'єром призначається С. Голубович. У складі уряду було утворено ще три секретарства — польське, єврейське і німецьке. Цим кроком уряд намагався прилучити до процесу державотворення представників національних меншин. Згодом за рахунок об'єднання секретарств їх кількість була ско­рочена до десяти. Було ліквідовано секретарство праці і суспільної опіки, суспільного здоров'я. Ці секретарства стали відділами секретаріату внутрішніх справ.

89. Утворення зунр.

Офіційна передача влади в Галичині полякам була призначена на 1 листопада 1918 р. Українські націоцально-патріотичні сили вирішили випередити поляків. Військовий комітет, який був створений ще у вересні ухвалює рішення зайняти до ранку всі найважливіші стратегічні об'єкти Львова — пошту, банки, телеграф тощо. Протягом листопада українці взяли владу у всій (Східній Галичині. її встановлення проходило безкровно, без жертв, як серед військових, так і серед мирного на­селення.У відозві від 1 листопада 1918р. Українська Націо­нальна Рада проголосила створення національної дер­жави, її назву й територію визначив Закон від 13 листопада 1918р «Держава... має назву Західноукраїнська Народна Республіка»; вона представляє собою колишні австрійських коронних країв Галичини з Володимирією і Буковиною і з українськими частками колишніх угор­ських столиць (комітатів). Закон затверджував держав­ну самостійність ЗУНР.

90. Варшавський та Ризький договори.

У березні — квітні українська делегація вела напружені переговори з польським урядом, які 28 квітня 1920 року закінчилися укладен­ням Варшавського догодоговору За цим договором Польща визнала Ди­ректорію незалежної УНР на чолі з головним отаманом С. Петлюрою як верховну владу УНР. Польський уряд зобов'язувався не ук­ладати ніяких угод з третіми країнами, вороже налаштованими до України. Польща визнавала за УНР право на територію східніше польського кордону 1772 року. Отже, Україні довелося заплатити за свою незалежність ціною територіальних поступок. До Польщі відхо­дили Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, частина Полісся і Во­лині.За умовами Варшавського договору об'єднанні збройні сили Польщі і УНР в кінці квітня 1920 року розпочала наступ на більшо­виків. 6 травня польсько-українські війська оволоділи Києвом. Та згодом радянське командування перегрупувало сили і завдало ряду поразок об'єднаним силам.12 жовтня 1920 року між польською і радянською сторонами було укладене перемир'я. Польський уряд зрадив Україну і залишив ар­мію УНР напризволяще. 21 листопада армія УНР після виснажливих боїв з більшовиками відступила за Збруч і була інтернована польськи­ми військами.18 березня 1921 року у Ризі було підписано Ризький мирний до­говір між Польщею і радянською Росією. В обмін на територіальні поступки Польща визнала УСРР і зобов'язалась заборонити перебу­вання на своїй території всіх антибільшовицьких сил і уряду УНР. Правобережну Україну було поділено: Холмщина, Підляшшя, За­хідна Волинь і Західне Полісся дісталися Польщі, Східна Волинь — радянській Україні.Ризький мирний договір поклав край існуванню УНР, боротьба за яку тривала чотири роки. І хоча Українська держава не змогла утвердитись, її існування суттєво вплинуло на подальшу долю україн­ської національної державності.

91. Законодавство Директорії.

Директорія відновила дію Закону Центральної ради на персонально – персональну автономію від 9 січня 1919 року. У Законі від 14 лютого 1919 року «Про порядок внесення і затвердження законів в УНР» робиться спроба регламентувати законодавчий процес. Законопроекти готувалися міністерствами і подавалися голові уряду, який потім вносив їх на розгляд Ради Народних Міністрів, яка після схвалення направляла законопроект для заключного редагування до Державної канцелярії. Після цього законопроект потрапляв на розгляд Директорії і набирав чинності після затвердження. У Законі «Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР» від 12 листопада 1920 року містився спеціальний розділ – «Законодавство УНР»

92. Декларація Української Директорії від 26 грудня 1918 р.

ДЕКЛАРАЦІЯ ДИРЕКТОРІЇ УНР 1918 – перший програмний документ конституційного характеру Української Народної Республіки доби Директорії, оприлюднений 26 груд. 1918. В ньому повідомлялося про повалення режиму П.Скоропадського, були викладені осн. принципи соц.-екон. політики та держ. устрою республіки. Директорія проголосила себе тимчасовою верховною владою революц. часу і констатувала, що влада в УНР повинна належати лише працю-ючим класам. "Слідуючим етапом нашої революції, – зазначалося в декларації, – є творення нових, справедливих, здорових і відповідних до реального відношення сил у державі, соціальних і політичних форм". Селянам, робітникам і трудовій інтелігенції пропонувалося обрати делегатів на Трудовий конгрес України – тимчасовий законодавчий орган УНР. У зовн. політиці Директорія проголошувала цілковитий нейтралітет і бажання мирного співжиття з усіма народами та державами.

93. Законодавство Української Держави.

Проголошення УНР докорінно змінило орієнтири в обстановці, коли молода держава опинилася віч-на-віч з проблемою невідкладного законодавчого регулювання найважливіших проблем життя краіни. 25 листопада Центральна Рада ухвалила закон про порядок видання законів, згідно з яким «до сформування Федеративної Російської республіки і утворення її конституціі виключне й неподільне право видавати закони для УНР належить Центральній Раді», а «право видавати розпорядження в обсягу урядування на основі законів належить Генеральним Секретарям УНР». В галузі державного будівництва найбільш вагомим з огляду на стратегічні завдання Центральної Ради став закон «Про вибори до Установчих зборів Української Народноі Республіки». Це був найбільший за обсягом закон, прийнятий Центральною Радою, 183 статті якого детально регламегтували порядок організаціі й проведення виборів. На перший план вийшла проблема власної валюти – в умовах кризи грошового обігу. На початку січня Центральна Рада ввела в дію Тимчасовий закон про випуск державних кредитних білетів УНР. Закон встановлював, що вони випускаються Державним Банком в розмірі, суворо обмеженому дійсними потребами грошового обігу. Ценральна Рада торкнулась багатьох галузей права – від кримінального (скасувавши Ш Універсалом смертну кару й видавши 19 листопада 1917 року закон про амністію) до міжнародного (наприклад, 26 квітня Генеральне Писарство подало на ІІ розгляд законопроект про приєднання до Всесвітнього поштового союзу).Земельного законопроекту, ухваленого наприкінці січня 1918 року. Ним, зокрема, встановлювалося, що «землі відводяться земельними комітетами в приватнотрудове користування сільським громадам та добровільно складеним товариствам».Такі ж політичні чинники визначали й долю закону про національно-персональну автономію від 9 січня 1918 року, де йшлося про право національних меншин на «самостійне устроєння… національного життя в межах Української Народноі Республіки»

94. Закони про тимчасовий державний устрій України 29 квітня 1918 р.: умови прийняття та загальна характеристика.

"ЗАКОНИ ПРО ТИМЧАСОВИЙ ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ", тимчасова конституція Української Держави. Видані гетьманом П.Скоропадським 29 квіт. 1918. Визначали компетенцію гетьмана, Ради міністрів Української Держави, Ген. суду, церкви, права та обов'язки громадян, а також законодавчу процедуру (див. Законодавча процедура та законодавчі інституції в Українській Державі). Гетьман ставав верховним правителем Української Держави: без його затвердження жоден закон не набував чинності, він призначав і звільняв отамана (голову) Ради міністрів разом з усім кабінетом, керував закордонними справами; був Верховним воєводою армії та флоту і оголошував на тій чи ін. тер. воєн., осадний або надзвичайний стан, відав помилуванням засуджених, податковою політикою тощо. РМ і члени уряду отримали право та набули обов'язків координувати діяльність певних відомств і мали нести відповідальність перед гетьманом за заг. стан держ. управління і за свої власні вказівки зокрема; за допущені ними порушення вони підлягали цивільній та карній відповідальності. Ген. суд проголошувався вищим охоронним і захисним закладом й водночас вищим судом Укр. д-ви в суд. та адм. справах. На Ген. суд покладалися також обов'язки опублікування законів. Голова і члени Ген. суду призначалися гетьманом. Спец. розділ "Права і обов'язки українських козаків і громадян" робив наголос не на правах, а насамперед на обов'язках нас.: захищати держ. лад, сплачувати податки й мито та відбувати ін. повинності.

Закони, які приймались Укр. Державою, проголошувались обов'язковими для всіх укр. громадян та іноземців, які перебувають в її межах. Вони набували чинності після опублікування. Незнання закону не позбавляло винного відповідальності за його порушення. Проекти законів розроблялися в мін-вах, обговорювалися й схвалювалися на засіданнях РМ, а потім передавалися на затвердження гетьманові. Право офіц. тлумачення законів надавалося членам уряду, але таке тлумачення підлягало попередній ухвалі KM.

У груд. 1918 "Закони..." були скасовані Директорією УНР.

95. «Грамота до всього українського народу» 29 квітня 1918р.: її зміст та характеристика

Грамота до всього українського народу — перший офіційний документ Української Держави. Звернення програмного характеру гетьмана Павла Скоропадського. Оприлюднене 29 квітня 1918 року, в день скинення ним Центральної Ради. Проголошував встановлення одноосібної влади гетьмана.

«Грамота до всього українського народу» сповіщала українське населення про повалення Центральної ради і уряду Української Народної Республіки, а також проголошувала встановлення диктатури гетьмана Павла Скоропадського до часу обрання всеукраїнського парламенту — Сейму.

У «Грамоті» підкреслювалося, що після укладання Брестського договору та визволення України військами Центральних держав, уряд Української Народної Республіки не спромігся забезпечити виконання міжнародних домовленостей, а також виявився не здатним встановити політичний і соціально-економічний порядок в країні. У зв'язку з цим Павло Скоропадський перебирав на себе тимчасово всю повноту влади і проголошував себе гетьманом всієї України.

«Грамота» передбачала наступні кроки:

• Центральна та місцеві ради розпускалися, а міністри та їхні заступники, що представляли попередній український уряд, звільнялися з посад. Інші урядовці мусили виконувати свої функції.

• Усі постанови і розпорядження Центральної Ради, Тимчасового уряду Росії скасовувалися.

• Приватна власність проголошувалася підґрунтям культури і цивілізації. Встановлювалася повна свобода купівлі-продажу землі. У великих землевласників передбачалося відчуження ділянок землі за їх справжньою вартістю на користь хліборобів.

• Відкривався простір торгівлі, приватному підприємництву та ініціативі.

• Обіцялося відновити політичний, господарчий та суспільний порядок, забезпечити основні права громадян, зокрема, пролетаріату, та обрати на основі нового виборчого закону Український Сейм.

В кінці «Грамоти» гетьман закликав усе населення країни, незалежно від національності й віросповідання, допомагати йому розбудовувати Українську Державу.

96. Закон уц Ради «Про національно-персональну автономію» від 9 січня 1918 р.

Прийнятий 2 березня 1918 року. Складався з 12 ст. Громадянином УНР вважався кожний хто народився на її території . Громадяни УНР зобов’язані підтримувати державу, всіма силами в і засобами. Тільки громадяни користуються з усієї повноти громадянськими і політичними правами. Громадянин УНР не може бути громадянином іншої держави. Жінки слідують громадянству чоловіків. Громадяни інших держав для тимчасового перебування на території УНР повинні отримати посвідчення від місцевої влади не більше 6 місяців.

97. Конституція унр 1918 року.: її загальна характеристика і значення.

Основний Закон Української Народної Республіки, що закріплював суспільний та державний устрій, основи її політики, основні права й обов'язки громадян, систему й принципи організації та діяльності державних органів. Прийнята Українською Центральною Радою 29 квітня 1918 р. Проект Основного закону був підготовлений спеціальною конституційною комісією на чолі з головою УЦР М. Грушевським, яка вивчила досвід конституційного законодавства різних країн світу, насамперед найближчих сусідів України, що мали спільні або подібні з нею історичні, економічні та політичні умови розвитку.

Конституція мала підназву «Статут про державний устрій, права і вільності УНР». Складалася з 83 статей і 8 розділів: Загальні постанови, Права громадян України, Органи влади Української Народної Республіки, Всенародні Збори Української Народної Республіки, Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки, Суд Української Народної Республіки, Національні союзи, Про тимчасове припинення громад, свобід.

У І-му розділі констатується, що УНР є «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною»; носієм державного суверенітету є увесь народ України, усі громадяни України, які проживають на її території.

Наступні чотири розділи Конституції врегульовували принципи організації і діяльності вищих органів державної влади, управління й судочинства. В основу побудови структури вищих органів держави покладено принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Найвища законодавча влада, згідно з Конституцією, належала Всенародним Зборам, виконавча — Раді Народних Міністрів (РНМ), судова - Генеральному Суду. Місцевими органами влади і управління ставали виборні Ради і управи — у громадах (сільських і міських), волостях і землях.

У документі не згадувалося про герб, прапор, гімн держави, про основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики, про порядок обрання місцевих органів влади і управління; органи прокуратури, судову систему та ін. Конституція, очевидно, будучи створеною на перехідний період становлення української державності, мала тимчасовий характер. Вона була доброю правовою базою для всього іншого законодавства України.

98. Ііі Універсал уц Ради.

7 листопада 1917 р. Центральна Рада приймає III Універсал, яким проголошує створення Української На­родної Республіки у складі Російської Федерації. Ця подія мала історичне значення, оскільки юридично де­кларувалося відродження національної держави. Уні­версал проголосив наступні основні завдання автономної Української держави: 1) Конфіскація поміщицького, удільного-церковного, монастирського землеволодіння й передача землі трудовому народу без викупу. 2) Вста­новлення 8-годинного робочого дня і державного контро­лю над виробництвом. 3) Негайний початок мирних переговорів і укладення справедливого миру між воюючи­ми сторонами. 4) Оголошення повної амністії за полі­тичні виступи і ліквідація страти як заходу покарання. 5) Закріплення за населенням усіх прав місцевого само­врядування. 6) Забезпечення за населенням усіх основ­них прав і свобод: свободи слова, друку, віри, зборів, союзів, страйків, недоторканності особи і житла, рівно­правності всіх мов. 7) Визнання за всіма народами, які населяють Україну, «національно-персональної авто­номії» і рівних прав, і ін. Вибори до Українських Установчих Зборів призна­чалися Універсалом на 9 січня, а їхнє відкриття — на 22 січня 1918 р. Голосування по тексту III Універсалу впер­ше здійснювалося поіменно, що свідчило про важливість даного документа. Починався якісно новий етап будів­ництва української державності.

99. Утворення Української Народної Республіки.

Вперше ідею проголошення УНР було висунуто М. Грушевським у вступній промові у день відкриття з'їзду. Україна вже відійшла від Росії, зберігаючи з нею лише формальний федеративний зв'язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридично оформити цей факт. 7 листопада М. Грушевський відкрив урочисте засідання Української Центральної Ради і після вступного слова зачитав текст ІІІ Універсалу:

Заявлялося, що Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.

Україна стає Українською Народною Республікою.

До її території належать землі, населені здебільшого українцями:

Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточно питання про приєднання до України Курщини, Холмщини, Вороніжчини та інших суміжних з Україною територій з переважно українським населенням мало вирішуватися шляхом переговорів.

• На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасовувалося.

• Генеральний Секретаріат зобов'язувався негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними комітетами до Українських Установчих Зборів.

• В Україні проголошувався 8-годинний робочий день.

• Запроваджувався державний контроль над виробництвом.

• Україна виступає за негайне укладення миру між воюючими сторонами.

• Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія.

• В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд.

• Україна визнає національно-персональну автономію для національних меншин.

На 27 грудня (9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планувалося скликати 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 року.

100. II Універсал уц Ради: його загальна характеристика і значення.

З липня 1917 р. Центральна Рада приймає II Універсал. Його текст був опублікований українською, російською, єврейською та польською мовами.

У ІІ Універсалі підкреслювалося, що Центральна Рада завжди стояла на тому, щоб не відділяти Україну від Росії. Указувалося, що незабаром Центральна Рада поповниться представниками інших народів, що проживають в Україні, і тоді стане єдиним найвищим ор­ганом революційної демократії України, який представ-лятиме інтереси всього народу. Доповнена Центральна Рада виділить зі свого складу відповідальний перед нею орган — Генеральний секретаріат, який буде представлений на затвердження Тимчасовому уряду. Генераль­ний секретаріат передбачався як крайовий орган Тим­часового уряду. У той же час, Центральна Рада готува­тиме проект законів про автономний устрій України для піднесення його на затвердження Засновницьких Зборів. 15 Універсалі заперечувалася необхідність створення V к |мінського війська, були й інші значні поступки Тим-масовому уряду. Так, підкреслювалося, що Центральна Рада рішуче проти намірів самовільного здійснення авто­номії Україною до скликання Всеросійських Установчих зборів.

101. Генеральний Секретаріат України: утворення, склад, діяльність та його компетенція.

Згідно з І універсалом 10 червня 1917 року було створено перший український уряд – Генеральний секретаріат. За Іv універсалом Генеральний секретаріат було перетворено на Раду Народних Міністрів. Генеральний секретаріат складався з Генеральних секретарств, які очолювали генеральні секретарі. Кількість генеральних секретарств то зменшувалась,то зростала. До першого складу Генерального секретаріату входило дев’ять осіб: В. Винниченко – голова і генеральний секретар внутрішніх справ, П Христюк – генеральний писар, Х. Барановський – генеральний секретар фінансів, С. Єфремов – генеральний секретар міжнаціональних справ, С. Петлюра – генеральний секретар військових справ, Б. Матрос – генеральний секретар земельних справ В.Садовський – генеральний секретар судових справ, І. Стешенко – генеральний секретар освіти та М. Стасюк – генеральний секретар харчових справ. З утвердженням Генерального секретаріату було покладено початок процесу розмежування законодавчої і виконавчої влад. 29 липня 1917 року Мала рада затвердила Статут Генерального секретаріату. Статут визначав взаємини між Генеральним секретаріатом і Малою радою, порядок діяльності уряду,законодавчу процедуру. Генеральний секретаріат був підзвітним Малій раді. В серпні 1917року дію статуту було замінено на Інструкцію Тимчасового уряду Генеральному секретарству від 4 серпня 1917 року. Інструкція обмежувала діяльність українського уряду територіально. За часів свого існування Генеральний секретаріат провів 30 засідань, на яких було розглянуто біля 100 питань внутрішньої і зовнішньої політики. Генеральний секретаріат підготував проекти постанов Пленуму Центральної ради про введення українського прогресивно прибуткового оподаткування у розмірі 25% одноденного заробітку. На засіданні Генерального секретаріату розглядалися питання судоустрою, військового будівництва. Особливе місце займали питання зовнішньої політики. Уряд 15 вересня 1917 року приймає постанову, що встановлювала штрафи:по одному карбованцю за кожну хвилину запізнення. 12 жовтня 1917 року Генеральний секретаріат розробив і затвердив Декларацію, яка розширила його повноваження, обмежені Інструкцією Тимчасового уряду. Свої рішення Генеральний секретаріат приймав у формі декларацій, постанов, інструкцій. Офіційним органом уряду був «Вісник генерального секретаріату».

102. І Універсал уц Ради.

Продовжуючи традиції українського народно-ви­звольного руху, Центральна Рада свої звернення до народу оформляє у вигляді універсалів. За час існуван­ня Центральної Ради було прийнято чотири Універсали. І Універсал був проголошений 10 червня 1917 р. при за­критті II Всеукраїнського військового з'їзду. У ньому, зокрема, говорилося, що «ми, Українська Центральна Рада, видаємо цей Універсал до всього нашого народу й оповіщаємо: віднині ми самі творитимемо наше життя». В Універсалі наголошувалося, що ніхто краще за укра­їнців не може знати, які закони будуть для них кращими. Ніхто краще за українських селян не може знати, як розпоряджатися своєю землею. Наголошувалося, що український народ сподівався на допомогу Тимчасового уряду, але останній відштовхнув його простягнуту руку. В Універсалі говорилося, що Центральна Рада висунула такі вимоги до Тимчасового уряду: затвердити при Тим­часовому уряді посаду комісара з українських справ; місцеву владу в Україні повинен очолювати комісар, що представляє Тимчасовий уряд і затверджений на посаді Центральною Радою; частка грошей, що збираються у вигляді податків з українського народу, повинна зали­шатися в Україні. Усі ці вимоги Тимчасовий уряд від­кинув. У зв'язку з цим український народ змушений сам потурбуватися про свою долю. З того часу кожне село, кожна управа, повітова або земська, повинні підтриму­вати тісні організаційні зв'язки із Центральною Радою.