Біографія о.С.Пушкіна

Олександр Сергійович Пушкін народився 6 червня (26 травня за старим стилем) 1799 року в Москві. Батько його, Сергій Львович (1771 -1848 ), походив з поміщицької, колись багатої родини. Від маєтків предків (в Ніжегородській губернії) йому лишилось небагато; але і те він марнотратив, зовсім не цікавлячись господарством. Служив він в Московському комісаріаті, але службою не був заклопотаний.

У будинку Пушкіна цікавилися літературою, а сам Сергій Львович був прихильником французьких класиків і сам писав французькі і російські вірші, які, втім, були відомі тільки знайомим і родичам. Мати Пушкіна, Надія Осипівна, уроджена Ганнібал, походила від Ганнібала, петровського "арапа", зображеного в романі Пушкіна «Арап Петра Великого».

Виховання Пушкіна було безладним. Французи-гувернери, що мінялися, випадкові вчителі не могли мати глибокого впливу на хлопця. Дитинство Пушкін провів у Москві, виїзджаючи на літо в повіт Захарово, в підмосковний маєток бабусі.

Окрім Олександра у Пушкіних були діти - старша дочка Ольга і молодший син Лев, щоправда,. батьки не приділяли їм багато уваги, крім того, Олександр не був улюбленою дитиною.

Його брат Лев писав згодом про дитячі роки Олександра: "До одиннадцатилетнего возраста он воспитывался в родительском доме. Страсть к поэзии появилась в нем с первыми понятиями: на восьмом году возраста, умея уже читать и писать, он сочинял на французском языке маленькие комедии и эпиграммы на своих учителей. Вообще воспитание его мало заключало в себе русского. Он слышал один французский язык; Гувернер был француз, впрочем человек неглупый и образованный; библиотека его отца состояла из одних французских сочинений. Ребенок проводил бессонные ночи и тайком в кабинете отца пожирал книги одну за другою".

В 1810 році виник проект створення привілейованого учбового закладу - ліцею в Царському Селі, при палаці Олександра I. Пушкін, маючи впливові знайомства, вирішив відправити туди свого сина Олександра. В червні 1811 р. Олександр зі своїм дядьком поїхав до Петербургу і 12 серпня витримав вступний іспит. 19 жовтня було урочисто відкрито ліцей. З цього дня почалося життя ліцеїста Пушкіна.

Царське Село.

Ліцей був закритим учбовим закладом, в нього було прийнято всього 30 учнів. Це були діти середніх малозабезпечених дворян, що мали неабиякий вплив на службі.

У зв'язку з політичними подіями 1812 р. узяття французами Москви ставило під загрозу Петербург. Через великий потік солдатів, що прямували повз Царське Село, в ліцеї запанував ліберальний дух. Почалися плітки про Олександра I і його оточення.

Кругозір Пушкіна у той час розширював П.Чаадаєв, що опинився в гусарському полку в Царському Селі і додержувався  вельми ліберальних настроїв, він вів довгі політичні бесіди з Пушкіним і зіграв неабияку роль в етичних поняттях Олександра. Згодом Пушкін присвятив Чаадаєву один з перших своїх політичних віршів.

В ліцеї Пушкін займався поезією, особливо французькою, за що він і отримав прізвисько "француз". Серед ліцеїстів проводилися змагання, де Пушкін довгий час брав гору. З російських поетів Пушкіна приваблював Батюшков і група письменників, що об'єдналися навкруги Карамзина. З цією групою Пушкін був пов'язаний через дядька, який був вхожий до неї.

В будинку Карамзина, який знаходився в Царському Селі, Олександр познайомився з Жуковським і Вяземським, їх вплив знайшов відображення у творчості Пушкіна, починаючи з 1815 року. Улюбленим поетом Пушкіна був Вольтер, саме йому Пушкін зобов'язаний раннім своїм атеїзмом та схильністю до сатири.

Термін перебування в ліцеї закінчився влітку 1817 року. 9 червня відбулися випускні іспити, на яких Пушкін читав вірш "Безверие". Після закінчення ліцею Пушкіна було призначено в колегію закордонних справ, яка згодом (в 1832 році) перетворилася в міністерство закордонних справ.

Через місяць після початку служби Пушкін вже отримав відпустку до вересня і близько двох місяців провів в Михайлівському, псковському маєтку матері. Потім Пушкін три роки лишався в Петербурзі. Після ліцею в 1817 році Пушкін друкується в журналах, підбирає вірші для своєї збірки, працює над поемою "Руслан і Людмила", яку він почав писати в останній рік ліцею.

В березні 1819 року Олександр Сергійович вступає до літературного товариства "Зелена лампа", там за гулянками йде розповсюдження ліберальних ідей і критика олександрівськогорежиму. В цей період Пушкін написав політичні вірші: "Вольность" (1817 рік), "К Чаадаеву" (1818 рік), "Сказки" (1818 рік), "Деревня" (1819 рік).

Нерадикальність програми Пушкіна створила йому погану репутацію в уряді. Під ім'ям Пушкіна ходили цикли епіграм, направлених проти Олександра І, Аракчеєва та інших, але далеко не всі вони, належать Пушкіну. Вірші Пушкіна стали знаряддям літературної пропаганди в руках членів таємних гуртків. Вони отримали величезну популярність в списках, особливо серед офіцерства, і створили славу Пушкіну не меншу, ніж його твори, що з'являлися у пресі.

За два роки - 1818 і 1819 - Пушкін надрукував тільки шість віршів. В ці роки він писав "Руслана і Людмилу". В петербурзький період Пушкін вів марнотратне життя, відвідував світські салони. Пиятики, карти і серцеві захоплення були звичайною формою проведення часу Пушкіна, не дуже обтяженого службою. Пушкін настільки яскраво бравував своїм положенням опозиційного громадського поета, що царський уряд не міг не помітити цього.

Зібралася гроза, Олександр I вирішив розправитися з Пушкіним і заслати його до Сибіру або в Соловки, з”явилися навіть чутки, що Пушкіна було бито батогами у таємній канцелярії. «Пушкина надобно сослать… Он наводнил Россию возмутительными стихами. Вся молодежь наизусть их читает», - розпорядився монарх.

Завдяки клопотанню Карамзіна вирок було пом'якшено та прийнято рішення вислати Пушкіна в Катеринослав. Канцелярія була підпорядкована колегії закордонних справ, і, таким чином, заслання мало пристойну форму переадресації по службі.

Зупинимось детальніше на цьому періоді життя поета.

11 травня 1820- року Олександр Сергійович прибув у Чернігівську губернію. Вивчення його маршрутів по Україні дає змогу зрозуміти його враження від кріпацької дійсності, які породили великої сили  образ:

   

Пушкін всебічно знав Україну, об’їздив її в семи напрямках, побував у 124 населених пунктах (міста, містечки, села, хутори, оселі на переправах через річки).

Уявимо собі українські міста і села сто шістнадцять років тому, які він проїхав за першим маршрутом у травні 1820 року: Добрянка, Борова, Буровка, Роїще, Чернігів, Горбова, Жуківка, Дрімайлівка, Ніжин, Почекін, Обичів. Ліси і болота Чернігівщини.

«Совершенно изобильных урожаев у нас никогда не бывало, с 1803 по 1825 г. Недостаток хлеба ощущался безпрерывно в разных местах», - свідчить тодішній міністр державного майна.

Після Обичева, Олександр Сергійович в’їздить у Полтавську губернію: Прилуки, Махнівка, Пирятин, Іванівка, Лубни, Сотниківка, Хорол, Семенівка, Жуки, Рублівка, Кременчук. Дорога перерізала центр Полтавщини.

В Кременчуці поет побачив уже справжній повноводний Дніпро (його він уперше переїздив у Білорусі); в Дніпрі вже почала спадати вода. Повінь того року була велика. Тут же в Кременчуці він побачив сліди перебування Катерини, яка була тут 1787 року, і лишила лихих згадок про себе надовго. Про Катерину тут згадуємо тому, що через два роки Пушкін буде писати статтю, повну гніву і сарказму.

Переправившись через Дніпро дерев’яним мостом, Пушкін поїхав Катеринославщиною вже по правому березі річки. Через Верхнєдніпровськ, Романково, Карнауховку, і в середині травня прибув на місце заслання до Катеринославу, де застудився і захворів. Тут треба було приступати до примусової служби. В бібліографічній літературі широко відомі епізоди зі спогадів лікаря Рудиковського та листів самого Пушкіна (катання по Дніпру, утікачі в кайданах, хвороба, зустріч з Раєвськими). Та це не вичерпує того, що йому довелось побачити в самому Катеринославі. Ми можемо лиш уявляти, на підставі архівних данних, який широкий був повстанський рух селян від Бахмата до Дніпра, на придушення якого царський уряд кидав озброєні батальйони. Ці враження вилилися через два роки в поемі «Братья-разбойники».

4 червня Олександр Сергійович їде з Раєвськими на Кавказ. Цей маршрут пролягав чудовим степом з могилами. Вони зупинялися на поштових станціях при Рябій могилі, біля Канцерополів, у колонії Неєнбурга. Біля Кічкаса – переправа через Дніпро. Згадки про острів Хортиця є в зошитах поета. Вони зупинялися в Олександрівську (тепер Запоріжжя), Павлівці (Комишувата), Оріхові, Карлівці, селищах Кінські Роздори, Бельмянське, Захар’ївське, Яр Комишуватий (Ксангуш) та у Маріполі. У першій половині червня тут іще цвіли червоні маки, безмежними хвилями шелестів ковиль. Читаючи «Полтаву», бачимо колоритні місця, навіяні Поетові степовою частиною України.

Далі починався Північний Кавказ. На кавказьких гарячих водах (нині Пятигорськ) Пушкін провів два місяці - з 5 червня по 5 серпня 1820 року.

У вересні місяці Олександр Сергійович після Кавказа, Тамані, Чорного моря і Криму  через Перекоп, Каховку, Одесу, Тирасполь та Нові Дубоссари прибув до Кишинева. В листопаді того ж року йому вдається поїхати в Кам’янку на Київщину. На цей раз шлях його лежав через правобережну Україну. На протязі майже 400 кілометрів Пушкін спостерігав як у аракчеєвських селах солдати-кріпаки саджали шовковицю на вулицях і тягнулись струною перед начальством. Ці краї періодично вибухали заколотами. В Кам’янці Поет захворів і прожив у маєтку Давидових до початку березня 1821 року. У січні 1821 року Пушкін разом з Давидовими прибув до Києва на ярмарок. Вони гуляли мальовничими Дніпровськими кручами, відвідали могили Іскри і Кочубея в Лаврі, побували на горі Щекавиця, де за Несторовським літописом поховано князя Олега. Побували вони і на виставах трупи М.С. Щепкіна та в Зеленому готелі на Печерську (проти іподрому).

У Києві Пушкін написав, як це видно з автографів, три поеми: «Морской берег». «Красавица перед дзеркалом» і «Муза», після чого, знову повернувся до Кам’янки. Тут 23 лютого була закінчена поема «Кавказский пленник». Взагалі, перебуваючи у Кишиневі, Поет частенько приїзджає до Кам’янки, звідки у кінці квітня 1821р. приблизно на місяць їде в Одесу. Тут у травні 1822 року було написано епілог і посвяту до «Кавказького пленника». Повернувшись з Одеси, Олександр Сергійович у грудні того ж року подорожує Бессарабією. В 1822 році, листопаді місяці, ще раз їде в Кам’янку тим же шляхом через Новомиргород. Цієї осені він написав там вірш «Адель». В липні 1823 року Пушкін переїхав на службу в Одесу, де захоплено працює над «Євгенієм Онєгіним»та пише біля 20 відомих нам ліричних віршів та політичних епіграм. Після цього за наказом генерал-губернатора Воронова прямує до Херсону і через 7 днів знову повертається до Одеси, але зі столиці прийшов царський наказ негайно вислати Поета в село Михайлівське Псковської губернії. І Олександр Сергійович, видавши розписку про те, що виконає наданий йому маршрут, не заїжджаючи до Києва 30 липня попрощався з Одесою. До Миколаєва їхав уже знайомою дорогою, а далі повертає на схід. Тут «на бреге синего Днепра» - переправа в Кременчук, а далі – той самий шлях на Хорол, Лубни, Ніжин, Чернігів, по якому Поет їхав чотири роки тому.

4 серпня 1824 року він залишив Україну. Невеселі 4 роки заслання минули. Невесело було поетові спостерігати життя людей на лоні чарівної природи і тому він у «Полтаві», згадуючи Україну, знаходить такі епітети: «и Малороссии печальной» або «Украина смутно зашумела». Бо тоді і справді в Україні було неспокійно: заколоти військових поселян, повстання від Бахмату до Катеринослава, повстанські загони Кармалюка, розбійник Горкуша на лівобережжі.

Пушкін писав

Такою була Україна за часів Пушкіна. Проїхавши країною біля 5700 кілометрів, побувавши у самому її серці, Поет у 1828 році написав «Полтаву», а у 1829 році готує матеріали для написання історії краю: вивчає літературні джерела, збирає архівні матеріали, креслить карту України, читає фольклорні збірники, знайомиться з літераторами-українцями. Олександр Сергійович хоче ще раз побувати в Україні вже з власної волі, але тиски Миколи І здавили його, творчі плани обірвалися у поєдинку з кріпосницьким режимом. Але український народ пам’ятає Великого російського поета, його крилаті фрази стали частиною нашої лексики.

Незабаром сім'я Пушкіна виїхала з Михайлівського. В цей період його життя протікало досить спокійно це був час посиленої творчості і історичних досліджень Пушкін займався сучасною історією, проводячи паралелі зі стародавньою.

Це відобразилося у його творах. В Михайлівському Пушкін продовжив роботу над романом "Євгеній Онегін" (було написано 4 розділи та в корені змінено план роману), закінчив роботу над поемою "Цигани", розпочату в Одесі. Останнім великим твором, написаним в Михайлівському, була жартівлива поема "Граф Нулін" (13 грудня 1825 р.).

14 грудня 1825 р. під час повстання декабристів Пушкін, що залишився в стороні від змови і розправи, сподівався на зміну своєї долі. Жуковський писав йому: " Ты не в чем не замешан - это правда?. Но в бумагах каждого из действовавших находятся стихи твои. Это худой способ подружиться с правительством".

Уряд Миколи I шукав можливість обеззброїти Пушкіна. Для цього в Михайлівське був посланий таємний політичний агент Бошняк аби з'ясувати: що говорить Пушкін про уряд, чи не закликає він селян до збурення. Але нічого кримінального той агент не вивідав і тоді уряд вирішив інакше. У вересні Пушкін з фельд'єгерем був відправлений до Москви на побачення з Миколою I.

8 вересня 1826 р. Пушкін прибув до Москви в цей же день був представлений Миколі I. У результаті цього побачення: Пушкін отримав свободу пересування, але твори його надходили на перегляд за дозволом на публікацію самому Миколі I, а посередником призначався шеф жандармів Бенкендорф.

В листопаді 1826 р. Пушкін повернувся з Москви в Михайлівське, отримавши завдання від Миколи І написати записку про народне виховання. Виконання цієї вимоги носило характер політичного іспиту Пушкіна. Він написав записку ухильно, прагнучи задовольнити вимоги Миколи І і в той же час не суперечити собі. На записку була накладена резолюція і Бенкендорф повідомив Пушкіну, що він не витримав випробування.

Після публічного читання "Бориса Годунова" Пушкіну було повідомлено, що він позбавляється права на друк своїх творів і вони подаються на розгляд Миколі І через Бенкендорфа.

Політика уряду, по відношенню до Пушкіна диктувалася прагненням привернути його на свій бік і спожити як глашатая казенних ідей.

З 1827 року Пушкін, живучи вільним життям, починає замислюватись над можливістю сімейного. В 1828 році він робить спробу одружитися з Ганною Оленіной. Спроба не вдалася з вини самого Пушкіна. В ці роки находять до друку багато його творів. В цей час він пише незакінчений роман "Арап Петра Великого", продовжує писати "Євгенія Онегіна", пише поему "Полтава".

Наталія Миколаївна Гончарова

В 1829 році Пушкін приїзджає з Петербургу до Москви і сватається до Наталії Миколаївни Гончарової, але дістає відмову. Тоді він їде на Кавказ, всупереч забороні Миколи I аби взяти участь у Турецькій війні та побачитися з друзями. Свою поїздку на Кавказ Пушкін описує в "Путешествии в Арзрум".

В квітні 1830 року Пушкін робить нову пропозицію Наталії Гончаровій і цього разу вона її приймає. В сім'ї Гончарових вимагали у Пушкіна офіційне посвідчення від Бенкендорфа про те, що він не знаходиться під поліцейським наглядом та відомості про його матеріальне положення. Батько передав йому частину нижегородського маєтку - село Кистеневка, що знаходилося недалеко від села Болдіно, яке належало Сергію Львовичу.

1 вересня 1830 року Пушкін посварився з матір'ю Гончарової, і таким чином питання про шлюб залишилося відкритим.

В Болдіно Пушкін дуже плідно працював. Він написав близько чотирьохсот віршів, 8-у, 9-у і 10-у глави "Євгенія Онегіна" але остання згоріла.. Також він пише в Болдіно близько 30 віршів, 5 повістей, декілька драматичних п’єc, а також багато критичних і публіцистичних статей, працює над маленькими трагедіями.

Перебування в Болдіно мало ще практичний результат, важливий для подальшої біографії Пушкіна. Тут він переконався в занедбаності маєтку Болдіно не могло давати прибутки та і доля поміщика його не приваблювала.. Він був "грамотій і поет" і Болдіно було для нього місцем творчості, а не поміщицьких турбот.

Тут, в Болдіно, він написав багато критичних і публіцистичних статей. Значна частина його ессе про власні твори належить саме до болдинської осені (1930 рік). Тут, в Болдіно, він втілив всі літературні задуми минулого і, виїжджаючи звідси, був готовий почати нове як особисте, так і літературне життя.

Після повернення з Болдіна, Пушкін заклав маєток і одружився. Весілля відбулося 18 лютого 1831 року в Москві, але згодом Пушкіни жили в Петербурзі, іноді - в Царському Селі, де Пушкін за допомогою Жуковського, намагався налагодити стосунки з урядом. Микола I побажав бачити дружину Пушкіна як прикрасу його придворних балів.

Тоді ж, в 1831 році, Пушкін піднімав питання про дозвіл видавати політичний журнал і отримав його в липні 1832 року, але не скористався ним. Влітку 1831 року Пушкін доопрацьовує роман "Євгеній Онегін" та замислює "Дубровського" і "Історію Пугачева".

Збираючи матеріал для "Історії Пугачева" він їздив на місце битви, після чого в жовтні повернувся в Болдіно і провів там половину листопаду. Це була друга болдинська осінь, під час якої Поет закінчив "Історію Пугачева", написав "Мідний вершник", "Казку про рибака і рибку", "Казку про мертву царівну" і багато віршів, працював над "Піковою дамою".

Зміни відбулися  і в особистому житті Пушкіна. Наприкінці грудня 1833 року Микола І призначив його камер-юнкером при дворі. Поет сприйняв це як образу, що призвело ще до одного конфлікту з царем.

В цей час у Пушкіна були матеріальні труднощі, посада при дворі не давала спокійно працювати, а перевидання його творів не приносило великих прибутків. До того ж, в травні 1832 року у Пушкіних народилася дочка Марія, а в липні 1833 року - син Олександр, пізніше, 1835 року народиться син Григорій і 1836 року - дочка Наталія.

В Петербурзі жили самі Пушкіни і дві сестри його дружини. Для того, щоб утримувати таку велику сім'ю і давати їй можливість вести світське життя, Пушкін вдається до позик і застав коштовностей. Його борг складав 60 тис. рублів, і йому довелося вдатися до допомоги держави, внаслідок чого він виявився остаточно прив'язаний до двору.

В березні 1836 року померла мати Пушкіна, залишивши в спадок Михайлівське, розподіл якого дотягнувся до смерті Пушкіна. В 1835 році молодий офіцер Дантес почав залицятися  до Наталії Миколаївни. З’явилися мерзенні плітки, Пушкін отримав анонімного листа з натяком на зраду його дружини з Миколою I. Пушкін запідозрив в авторі цього листа Геккерна (прийомного батька Дантеса) і викликав на дуель Дантеса. Але втручання Жуковського запобігло дуелі. За наполяганням Пушкіна, Дантес одружився з однією з сестер Наталії Миколаївни Гончарової.

Навколо імені Пушкіна створюється атмосфера обожнювання як носія і виразника основних властивостей "національної душі". Пушкіна посилено вивчають, видають, на ньому "виховують" підростаючі покоління.

Пушкін народився і жив в епоху найбільших соціальних, політичних, культурних змін і потрясінь. Велика французька революція своїм впливом захопила багато країн і тим як би зв'язала всю Європу, якщо не весь світ, в єдине ціле. В 1836 р. Пушкін писав:

   Ось в цій "всесвітності діапазону" відчуттів і думки, що пронизала всю творчість Пушкіна, ми знайдемо ключ до визначення міри важливості його спадщини для нас. В плані національному Пушкін - перший російський поет - європеєць. З його поезією російська культура стала одним з аспектів культури європейської з її складними і глибокими суперечностями великої історичної епохи переходу від середньовіччя феодалізму до буржуазних відносин нового часу. З Пушкіним остаточно увійшли до російського життя тематика і тональність "всесвітності".

І цілком природно тому, що пушкінське зображення дійсності, Пушкінська постановка питань епохи мають значення не тільки як вузько-національні, але і як загальноєвропейські. Недаремно пушкінські поетичні свідчення про життя початку минулого сторіччя можуть бути використані для характеристики європейського життя.

Дуже дотепно і вдало, наприклад, використовував пушкінського "Євгенія Онегина" один з німецьких есеїстів, вивчаючий "громадськість Західної Європи" початку минулого сторіччя (Глейхен - Руссвурм). Він цілими сторінками цитує в своїй книзі "Євгенія Онегіна", характеризуючи життя верхніх шарів суспільства Парижа, Лондона, Вени початку XIX сторіччя.

В плані європейському Пушкін - перший великий європейський поет російської нації, що новою мовою, в нових образах і звуках відобразив нову російську ділянку європейської дійсності своєї епохи.

В той же час Пушкін національний в широкому значенні, оскільки його творчість відобразила російську дійсність епохи, її буржуазне становлення зі всіма властивими їй суперечностями. Пушкін - людина нового, післяреволюційного часу, що відчуває і мислить історично, і його "громадянство всього світу" - на історичному світогляді заснована свідомість єдності людської культури - роблять його учасником страждань і радощів культурного європейця свого часу. Як "європеєць" Пушкін погано відчував себе в Росії.

Ви пам'ятаєте хвилюючі вірші "Євгенія Онегіна", написані в Одесі біля моря:

    

Ті ж настрої і в листах. Ось скорботне питання Пушкіна в листі до П. А. Плетньова в першій половині грудня 1825 року:

Або в листі до П.А.Вяземського 27 травня 1826 року:

В цьому ж листі рідна країна для нього "проклятая Россия".

В травні він пише дружині з Москви:

О. С. Пушкін до кінця днів був в русі. Як сказав про нього Н. Станкевич в листі до Я. Неверова (1837 р.): " Спокойствие было не для него; мятежно он прожил и мятежно он умер".

Музично- теоретичний

аналіз твору

Музична форма

Музичною формою прийнято називати композицію чи особливості побудови музичного твору співвідношення чи засоби розвитку музично-тематичного матеріалу, співвідношення і чергування тональностей.

Кожний музичний твір моє свої неповторні риси. Але, все ж протягом віків розвиток європейської музики має певні закономірності, принципи по котрим будуються музичні твори.

У відповідності з літературним текстом музичний текст можна поділити на три частини, тобто на три періоди. Форма твору –трьохчастна.

Трьохчастна форма (тернарна) – це музична форма, яка має три розділи, 1-3-однакові чи східні, середня (чи 2 розділ) різниться з початком твору та його кінцем, вона контрастна. Буває складна та проста трьохчастна форма, в нашому випадку проста. В простій кожний розділ є періодом.

Музика складається з різних музичних фраз – маленьких цілісних музичних фрагментів. Музичні фрази, вже потім об’єднаються в періоди.

Період – це найменша форма , в котрій викладається одна відносно розвинута і закінчена думка.

Періоди різні по складу із-за включення в музичний матеріал поліфонічних елементів.

Перший період - 8 тактів - складається з двох речень: 4т+4т, квадрат.

Другий період – 9 тактів ( 9-17 ) складається з двох речень: 4т+5т-період неквадратної структури.

Таку ж будову має і третій період. По музичному матеріалу він подібний першому періоду.

Схема побудови твору:

А + В + А1

8 тактів 9 тактів 9 тактів

4т. + 4т. 4т. + 5т. 4т. + 5т.

Ладо-тональний план.

Тонáльність — звуковисотне положення ладу, в ширшому сенсі — ієрархічна система висотних зв'язків, центральною категорією якої є тоніка. Тональності отримують назви за їх основним тоном («тонікою») та нахилом ладу («мажор» або «мінор»)

Тональності притаманний внутрішній динамізм і активність, напруженість цілеспрямованого руху, гранична раціональна вивірена централізованість і багатство функціональних зв'язків. Активні динамічні зміни акордів і модуляції з однієї тональності в іншу виступають як вища форма руху. При цьому зміни тимчасових гармонічних центрів не скасовують центрального тяжіння, а навпаки — інтенсифікують його. Велике значення для формування тонального почуття має музичний метр і метрична екстраполяція — очікування певного продовження на основі даного початку. Відповідно до цих властивостей тональність характеризується постійно і чітко відчутним тяжінням до центру ладу.

Тональність має велике значення для того, щоб вірно передати всі нюанси образу, створеного автором слів. Основна тональність твору – е-moll. З неї починається та нею закінчується твір.

Присутня V‌‌‌‌ підвищена ступінь, яка характерна для гармонічного виду мінора, такти: 2, 3, 4, 5, 6, 7, 19, 20, 21, 22, 23, тобто в першій та третій частині твору.

Також у творі виникає відхилення в інші тональності, які збагачують його новими забарвленнями та гармонійними нюансами. В 11, 12, 13 тактах – Es-dur, в 20 такті-е-moll, в 24 такті – F-dur. Відхилення в h –moll здійснюється по принципу | ступені споріднення, тому що це тональність домінанти основної тональності.

Не дивлячись на те, що всі відхилення здійснюються плавно та гнучко, вони являються однією з складностей цього твору. Тональності Es-dur та F-dur не являються спорідненими по відношенню до основної, тому потребують від співаків кращого ладо-тонального слуху.

Динаміка.

Одним з важливих засобів музичної виразності являється динаміка.

Динаміка – це сила звучання музичного твору, під дією різних акустичних компонентів. Використання динаміки зумовлюється змістом і характером музики, особливостями її структури та стилю.

Динаміка слугує важливим формотворчим чинником в музиці. Майстерне використання динамічних відтінків дозволяє відтіняти різні пласти музичної фактури, що в найбільшому ступіні важливо для поліфонічного та гомофонно-гармонічного складу, виразно інтонувати мелодичну лінію. В ряді музичних стилів переважно академічної музики динаміка постає одним з найважливіших чинників художньої драматургії. Ефекти динамічних контрастів, поступового наростання або спадання звучності використовуються, як потужний засіб для створення емоційних та психологічних ефектів. В нашому випадку це спонукало композитора до розширення умовної динамічної шкали до нюансу ррр..

В музичному матеріалі використовується динамічні відтінки від mf до ppp.

Саме така динаміка відповідає літературному тексту і дозволяє більш точніше намалювати картину нічної природи. Зустрічається cresc. і dimin. в тактах № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 13, 14…

Темп.

Темп (італ. tempo від лат. tempus — час). швидкості виконання і характер руху музичного твору, а також один із засобів музичної виразності (ЗМВ). 

Загальний темп твору Andante sostenuto – спокійно, стримано.

Andante - в перекладі з італійської означає «кроком, не кваплячись».

Sostenuto – в перекладі з італійської «витриманий, стриманий».

Спів в тихій динаміці і достатньо повільному темпі, являється складністю цього твору. Вони вимагають від виконавців навику співу на ланцюжковому диханні і опорі.

Для вдалого проведення твору, диригенту важливо взяти вірний темп. Завдання диригента втримати темп, не уповільнити його, для того, щоб твір не втратив форму, цілісність художнього образу музики.

Ритм.

Оскільки музика є часовим мистецтвом (музичний твір розгортається та сприймається у часі), музичні звуки чітко організовані у часі. Часова організація послідовності та групування тривалостей музичних звуків і пауз називається музичним ритмом.

Ритм — чергування і співвідношення довгих і коротких долей та акцентів; один із трьох основних елементів музики, поряд з мелодією і гармонією.

В даному творі розмір 4/4, складний, ніде не змінюється. Сполучення розміру 4/4 з повільним темпом придає твору розмірність, непоспішність та наспівність.

Фрази починаються з 4-ої та 2-ої долі. Твір з самого початку починається з затакту.

Затакт – це один чи кілька звуків на початку музичної фрази, котрі записуються перед першою тактовою рискою твору. Затакт завжди приходиться на слабку долю і перед сильною долею першого повного такту

В ритмічному малюнку використовуються восьми, чверті, чверті з крапкою, половинні з крапкою та цілі тривалості, наприклад:

В роботі над матеріалом потрібно звернути увагу на відмінність в ритмічних малюнках партії, особливо середній частині, де яскраво виражено переплетення різних ритмів - № 9, 10, 11, 12 тактах.

Мелодика.

Мелодики ( від грецької – мелодійний, пісенний ) – сукупність мелодичних виражальних засобів властивих музичному напрямку.

Основна мелодична тема твору звучить в перших 2-х тактах. І виконується С1 та А1. В другому такті з ними перекликається А2:

В другій частині твору тема видозмінюється та проходить в партію А1, з яким перекликаються С1.

В третій частині твору тема в своєму перше початковому варіанті знову виконується партіями С1 та А1, а перекликаються з ними С2‌.

Фактура.

Фактура – сукупність засобів музичної виразності, конкретне оформлення музичної тканини. Елементами форми є: мелодія, гармонія, акорди, голоси, поліфонія, тембр.

Фактура твору гармонічна з елементами поліфонії. Завдяки цьому загальний колорит музичної мови збагачується, стає більш насиченим, глибоким.

Гармонічною фактурою називається багатоголосся, основане на тісній взаємодії функціонального та ритмічного взаємозв’язку голосів.

Поліфонія (від греч. πολύς - Численний і φωνή - Звук) - склад багатоголосої музики, що характеризується одночасним звучанням, розвитком і взаємодією декількох голосів (мелодійних ліній, мелодій у широкому сенсі), рівноправних з точки зору композиційно-технічної (рівноправні учасники багатоголосої фактури) та музично-логічної (рівноправні носії "музичної думки").

Твір виконується a cappella, що являється його основною інтонаційною складністю. Але професійне виконання добре підготовленим хоровим колективом робить його більш запам’ятовуючим та чаруючим.

Аналіз мелодичного строю.

Стрій- основа хорового співу. Під строєм слід розуміти точне інтонування інтервалів у мелодичному і гармонічному видах. У практиці роботи з хором , а також у хоровій літературі склались два такі поняття як мелодичний та гармонічний строї. Цей поділ засновано на деяких відмінностях інтонування мелодичних і гармонічних інтервалів, підказаних самою специфікою репетиційної роботи, коли твір спочатку розучується по партіях, які потім „зводяться” у багатоголосся. Стрій-це фактично система.       Звуковисотних відношень, що уловлюються нашим слухом у процесі відтворення хором того чи іншого інтервалу, мелодії чи гармонічної послідовності. Але одну й ту саму ноту можна проспівати на якусь малу частину вище або нижче. Це пояснюється тим, що співак хору чи хор в цілому - „інструменти”, котрі не мають раз і назавжди зафіксованої висоти звуків.. В хоровій практиці ми зустрічаємось не з абсолютною, стабільною інтонацією, а з багатьма інтонаційними відтінками і варіантами. Розвинутий музичний слух здатний відрізняти в рамках інтервальної зони три види інтонації: Нормальну Високу Низьку Фальшивий звук знаходиться в проміжній зоні.

    Відомо, що мелодія –це художньо осмислений ряд звуків різної висоти, або ланцюг мелодичних інтервалів , організованих за допомогою метро ритму та ладу. Інтонування мелодичної лінії називається горизонтально-мелодичним строєм. При виконанні кожного музичного інтервалу, як категорії ладу, спостерігаються свої специфічні закономірності. Як правило, переважна більшість мелодій утворена секундами. Отже, вивчення інтервалів слід починати з великої і малої секунди та хроматичних змін у них.

ІІступінь як у мажорі так і в мінорі інтонуються з тенденцією до підвищення. ІІІ ступінь, оскільки вона характеризує лад, у мажорі інтонується високо, а в мінорі низько. В мажорі І і V ступінь звучать стійко; а от мінорна тоніка вимагає підвищеного підтягування вверх, бо мінорна гама тлумачиться в хоровому виконанні як похідна від мажору, а саме від його VІ ступеня. VІ ступінь натурального мінору та гармонічного мажору мусить звучати трохи занижено. Ввідні тони VІІ ступеня в мажорі та гармонічному мінорі інтонуються напруженіше. Велика секунда вверх повинна інтонуватися гостріше, а вниз- тупіше, нижче. Діатонічні півтони (м2)у низсхідному напрямі співаються в залежності від звукового контексту (у фрігійському ладі ІІ ступінь необхідно виконувати підкреслено низько, а в інших ладах-ні.) Низсхідні секунди завжди потребують дуже зближеної подачі звуків. Хроматичні півтони вгору слід інтонувати вище, ніж діатонічні, а вниз- „важче”, ніби осідаючи. Хроматичні півтони взагалі вимагають від дитини-хориста граничної уваги , гармонічної інтуїції. Як говорив К.Пігров „Вміння співати діатонічні та хроматичні півтони- це основний фундамент , на якому будується вірне, бездоганно чисте інтонування.       Говорячи про мелодичний стрій, особливо уважно рекомендується слідкувати за інтонуванням звуків мелодичних зворотів, що повторюються, бо в цих випадках виникає небезпека голосового інтонаційного пониження. Працюючи над чистотою інтонування в хорі, хормейстер повинен твердо знати правила інтонування інтервалів та застосовувати їх при вивченні хорових партій. Але при цьому необхідно весь час пам’ятати про зв'язок кожного інтервалу з основною мелодичною лінією.       Часто труднощі інтонування пов’язані з теситурними умовами, особливо коли йдеться про високі звуки, які вимагають уміння користуватись верхнім(головним) регістром. Тонкі музично-слухові відчуття та навички точного інтонування найкраще розвивати під час акапельного співу. Вдосконаленню інтонації сприяють спеціальні вправи у вигляді мажорних та мінорних гам. Природно їх треба узгоджувати зі специфікою репертуару хорового колективу.Робота над мелодичним строєм проводиться як на роздільних заняттях партій, так і на спільних репетиціях усіх хорових груп.

Не дивлячись на те, що теситура всіх голосів дуже зручна та мелодична лінія кожної партії неповна, відхилення в інші тональності та альтеровані ступені можуть бути важливими для виконавців.

Інтонування мінорної гами.

I II III IV V VI VII VIII VI VII

Правила інтонування інтервалів

Чисті інтервали – інтонуються стійко.

Великі інтервали – інтонуються способом однобічного розширення.

Малі інтервали – інтонуються способом однобічного звуження.

Збільшені інтервали – інтонуються способом двобічного розширення.

Зменшені інтервали – інтонуються способом двобічного звуження.

Хроматичні інтервали – інтонуються в бік зміни знака.

СопраноI- мелодична лінія у С1 досить гнучка, виразна, звучить у зручній теситурі.

1 фраза твору починається з терцового тону та завершується підвищеною V‌‌II

ступеню.

Звук «g» - це III ступінь e-moll, яка потребує низької подачі, тому що вона визначає вид ладу. Наступний потім інтервал «В3» співається високо, по правилу інтонування великих інтервалів. Низький інтервал «В2» - низько, висхідну в2 - гостро, «Ч4»- стійко з підтягуванням, так як вона побудована на стійкій V та

I ступенях. Звук , dis повинні співати високо він визначає гармонічний вид мінору (VII)ст.

Більш складний матеріал в середній частині (9т.):

Тут зустрічається висхідна м6, яка за правилами інтонується так: h¹-співати стійко з підтягуванням, g²-низько, fis²- гостро.

Декілька інший матеріал зустрічається в 11 такті.

В цьому прикладі звук в¹ в тональності Es-dur співається стійко висхідна в6 широко, тобто звук д² - високо, звук f² - низько.

В третій частині у С1 повторюється теж небезпечні місця, які слід контролювати інтонаційно.

Сопрано II- партія викладена у зручній теситурі, досить мелодична та гнучка. В I частині складність представляє в тому, що багато звуків повторюється. Тому кожен послідуючий звук співається з підтягуванням

З цього прикладу зрозуміло, що в партії СII з’являється divisi.

Розглянемо його з точки зору, інтонування інтервалів.

Звук g¹ інтонується низько як III ступінь мінору, а звук h¹ - V ступінь – стійко з підтягуванням. Для того щоб не занизити інтонацію, звук g¹ при повторенні слід підтягувати.

Але в 11 такті в зв’язку з відхиленням в Es-dur, інтонація змінюється.

Звук g¹ інтонується високо, як ступінь в мажорі звук в¹ - стійко з підтягуванням, звук as¹- низько (в2).

Найважчим являється інтонування у 23-24 такти:

У зв’язку з тим, що 24 такті виникає відхилення в F-dur, створюється інтервал зм.3 з тоновою величиною, він рівний в.2 та інтонується так: звук dis¹- високо, f¹ - стійко.

АльтI- мелодика основної теми відбувається у всіх партіях, що являється ознакою підголоскової або інтонаційної поліфонії. В партії АI ми бачимо це з 1-ого такту. Він починається із звуку е¹ ( 1 т.), а далі – висхідна м.3.

Звук е¹ слід співати з підтягуванням, а звук g¹, як III ступінь мінорного ладу, - низько, f¹ - високо.

Складність виявляється у 5 такті, після стрибка вниз на м.6 мелодія поступово піднімається вгору:

Звук h потрібно співати стійко з підтягуванням, як V ступінь в мінорі, висхідні м.6 співається низько; fis - високо, так як це II ступінь мінора, е¹ - стійко з підтягуванням, d¹ - низько, с¹ - низько, (VI ступінь), d¹ - високо.

В I частині складність представляє 7 такт, де в цій партії з’являється VII підвищена ступінь, признак гармонічного мінору.

В 9 такті АI переводить всі останні партії в тональність Es-dur. Це також являється одною зі складностей даної партії. В мажорній тональності звук «es¹», як основний тон, проїнтонувати стійко, терцовий тон g¹ - високо, f¹ - низько ( тупо), es¹ - тупо, d¹ - високо.

АльтII

Ця партія має велике значення, в творі є фундаментом усього хору. Звучання альта насичує та збагачує весь музичний матеріал. З перших же тактів АII імітує СI :

Звук а¹, як IV ступінь, інтонується з підтягуванням, також і звук h¹, так як це V ступінь мінора. Звук а¹ в низькому русі слід проїнтонувати низько, а звук f¹ - високо ( II ст.).

Схожий матеріал зустрічається в 7-8 тактах, де АII виконує сольну партію.

В партії АII також є повторювані звуки, які потребують інтонаційного підтягування 9, 10, 11, 19 такти.

В 20-21 тактах в партіі АII зустрічаються divisi :

Звук h інтонується з підтягуванням, звук с¹- низько, а – низько, д-низько, h – з підтягуванням.

В 26 такті для партії складним є звук е, який для полегшення складності можна заспівати на октаву вище, чи заспівати можливо інший варіант який є зазначеним у партитурі - це звук h.

Аналіз гармонічного строю.

 Інтонування інтервалів у одночасному звучанні акордів називається гармонічним або вертикально-гармонічним строєм. Гармонічний інтервал є менш вільним, гнучким,ніж мелодичний, бо він підпорядковується принципу максимальної злагодженості звуків і, тому, інтонується більш строго. В гармонічних інтервалах гостріше відчувається нестійкість, ніж у мелодичних. За точністю відтворення гармонічні інтервали поділяються на такі, які вимагають виняткової чистоти інтонації ( чисті інтервали-октава, квінта, кварта, та ті, що допускають можливість їх варіювання-секунда, терція, секста, септима). Неважко помітити, що перші являють собою довершені консонанси, другі-недовершені консонанси та дисонанси. Гармонічні інтервали відтворюють у хоровому співі не абстрактно, а пов’язані з мелодією, звучать в акордах, співзвуччях, чим і зумовлюються зональні межі розширення або звуження під час їх інтонування. Під час роботи з хором диригент найчастіше має справу з тризвуками, септакордами та їх оберненнями.

Важливу роль в виразному виконанні партитури грає гармонічний стрій твору. Матеріал цієї партитури досить складний : тут присутні зміна тональностей, нестійкі вводні септакорди.

Перш за все проаналізуємо інтонацію тонічного тризвуку, з якого починається твір.

Так як це мінор, основний тон має тенденцію до пониження, тому потрібно співати його стійко, але з підвищенням.

Терція в мінорі потребує чистого звучання, тому інтервал співається з напругою до пониження або тупо.

Квінта в мінорі теж має тенденцію до пониження, та тому потребує гострої, високої подачі. Під час виконання мінорного тризвуку квінту слід інтонувати стійко, але з підтягуванням.

Перша фраза твору закінчується на нестійкому VII65 :

Цей акорд складається з зм та зб. , інтонується так: Звук f¹ піднести гостро, як VII ступінь dis²-високо, так як він утворює зі звуками с¹ інтервал б.².

Проаналізуємо також інтонування обернення Д7, Д43 з якого починається друга фраза але спершу інтонування Д7.

Д7 будується на V ст. в натуральному мажорі чи гармонічному мінорі (VII# ). Тоновий склад Б3+М3+М3, розв'язується в Т3, неповний тонічний тризвук з потрійним основним тоном.

Д43 є 2 оберненням Д7, будується на II ст.., тоновий склад М3+М3+Б2, розв'язується Т53 повний тонічний тризвук.

З 11-13 тактах виникає відхилення в Es-dur. Розглянемо інтонування основного мажорного тризвука:

Основний тон інтонується стійко без напруги до пониження або до підвищення. Терція – з великим напруженням до підтягування, так як визначає лад. Квінта не надає труднощів та співається стійко.

Проаналізуємо Т6 та Т64 , які також зустрічаються в музичному матеріалі: 21 такт.

Звук g співається низько, так як це III ступінь лада. Звук h утворює інтервал в3 і тому згідно правилу одностороннього розширення проїнтонується стійко е¹, утворює інтервал ч.4 з попереднім звуком, інтонується стійко: 20 такт.

Звук h, як V ступінь ладу проінтонується стійко з підтягуванням; звук е¹, утворює інтервал ч.4, звук h інтонується стійко з підтягуванням; звук g², як III ступінь ладу – низько.

Вокально - хоровий

аналіз

Тип та вид хорового колективу.

Тип хорового колективу- це характеристика складу хорового колективу за типом співацьких голосів. Співацькі голоси розділяються на три типи: чоловічі, жіночі та дитячі.

Хор (грец. χορός —«толпа» рос. Собраніє поющіх (П. Чесноков) — колектив співаків; організований колектив співаків, який здатен виконати будь-який твір на найвищому професійному рівні (К. Пігров); колектив співаків, які разом виконують який-небудь вокальний твір з інструментальним супроводом чи без нього.

Хоровий твір « По небу крадется луна» написаний для жіночого хору.

В склад хору входять С1, С2, А1, А2. Але при виконанні С2 ділиться на divisi/.

Хоровий твір з супроводом чи

a cappella.

Хоровий твір написаний a cappella. Виконання хорового твору без інструментального супроводу прийнято називати співом a cappella.Хоровий колектив, що виконує твори a cappella , - це “своєрідний вокальний оркестр, який на основі синтезу звука і слова відтворює своїми багатими барвами художні образи музичного твору”.Під час співу a cappella “акорд звучить чарівливо м’яко й чисто, чого ніколи не може досягнути симфонічний оркестр, де майже всі духові інструменти темперовані”. Спів a cappella є найтиповішим і найчистішим видом хорового виконання. Хор, що співає a cappella , навіть для виконання нескладних творів гармонічного стилю має передумовою значну вокальну-технічну підготовку співаків; що ж до творів поліфонічних, то вони доступні тільки висококваліфікованому хорові.

Так як хоровий твір написаний а cappella. Це допомагає більш яскравіше та ніжніше зобразити пейзажний малюнок, який намагався словами зобразити Олександр Сергійович Пушкін.

Діапазон кожної партії

окремо.

ДІАПАЗОН (від гр. dia pason (chordon) - через всі струни). Звуковий обсяг співацького голосу, музичного інструменту, мелодії, звукоряду, який визначається відстанню (інтервалом) між найнижчим і найвищим звуками.

Загальний діапазон твору:

Діапазон С1 ДіапазонС2

Діапазон А1 Діапазон А2

Теситура зручна для виконання звуків, які входять в діапазон кожної партії, і які відповідають теситурним можливостям голосів. Складність показує такт 26, де А2 виконує звук «е» малої октави. Але цьому звуку відповідає тиха динаміка і це полегшує його виконання.

Вокально-хорові технічні

особливості.

Співати потрібно на ланцюжковому диханні, для того щоб не губити цільність думки та їдеї твору. Ланцюжкове дихання – специфічне хорове дихання, при якому співаки змінюють його не одночасно, а ніби ланцюжком, підтримуючи безперервність звучання. З цієї ж метою необхідно суворо дотримуватися динамічних відтінків.

У відповідності з характером в співі необхідно використовувати м’яку атаку звука та штрих legato. Атакою – називається момент утворювання звуку. Під час м’якої атаки зв’язки змикаються менш щільно, і звук утворюється м’який. Дихання, взяте крізь ніс, сприяє м’якшому змиканню голосових зв'язок. М’яка атака більш складна порівняно із твердою, виробити м’яку атаку в хорі більш складніше. Хористу приходиться працювати над подоланням розпливчивості й невиразності звука під час його виникнення. М’яка атака вживається в ліричній музиці, в спокійних темпах і в нюансах mp, pp, p.

Робота над звукоутворенням і прийомами звуковедення переплітаються з роботою над дикцією і фразуванням. Чітка артикуляція голосних, ясне промовляння приголосних і виразне фразування забарвлюють звучання хору, збагачують хоровий стрій, зміцнюють ансамбль, ведуть до високохудожнього виконання хорового твору. Головне завдання керівника хору в роботі над дикцією – повне фізичне звільнення артикуляційного апарата від напруження.

Вимова слів під час співу повинна бути не тільки ясною, але і осмисленною та ґрунтуватися на глибокому проникненні в характер та стиль твору, в зміст його літературного тексту. Одне з перших завдань диригента – досягти від хору доброго технічного виконання слів, доброї зрозумілої дикції. Дикція в хоровому мистецтві, становить одне з основних завдань розгорнення ідейної сутності виконавчого твору, являється важливим його елементом. Ясність піднесення тексту полегшує слухачеві сприйняття виконавчого твору.

Приголосні звуки, які знаходяться в тексті вокальні, проспівуються без особливих складностей. Але треба пам’ятати, що спів тягнеться на голосних, тому вони повинні мати максимальну протяжність. Приголосні, закінчуючи слог в середині слова, переноситься до наступного складу, а ті що скінчуються слово при тісному стику слів, до наступного слова:

« Мо-лчи-тпе-ви-ца ве-шни-хдней…..»

« и ми-рны-йне-ги, у-го-ло-кно-чьсу-мра-ко-мо-де-ла».

В тексті є сполучення, які потребують особливої уваги: «тся» - при співі вимовляється «ца»; «мра», «сне», «чка» - треба співати швидко, пракнути до наступної голосної.

Голосні звуки потрібно округляти, «а» наближаючи до «о», «е», до «і».

« По ниебу крадиется луноа»

« нао холмие тьмоа сиедиеиет»

«молчит пиевица виешних днией».

Нелегке завдання для хору буде виконання віршованого тексту в тих уривках твору, де зустрічаються елементи підголосочної та їмітаційної поліфонії. Ось приклади імітаційної поліфонії: № 9, 10 такти. А в тактах № 5, 6, 18, 20, 22, 23 присутня підголосочна поліфонія.

Важливу роль грає манера виконання. Для відтворення музичного образу твору повинне бути густе, насичене забарвлення у альтів та прозоре, легке у сопрано.

Ансамбль

Ансамбль – слово французьке ( разом, одночасно, Врівноважено, одноманітно), воно виражає поняття про спільну, колективну працю. Хорова звучність складається з трьох основних елементів: ансамблю, строю, нюансів.

Під ансамблем високої майстерності треба розуміти точну інтонаційну злагодженість звучання співаків у хорі, стислість і врівноваженість щодо сили і тембру всіх голосів, наслідком чого буде соковитий, насичений, барвистий, повноцінний унісон - кожної партії, а досконалі унісони партії дадуть чудове, врівноважене гармонічне співзвуччя.  Первісним елементом хорового ансамблю є так званий ансамблевий звук. Це звук певної висоти, відтворюваний кількома співаками. Він може бути двох родів: унісонний і гармонічний. Унісонний ансамбль ми маємо в одноголосному хорі або в звучанні окремих партій хору. Гармонійний ансамбль - це співання акорду кількома співаками, або хоровими партіями.

У творі « По небу крадется луна» присутні всі види ансамблю, що потребує від диригента кропітливої праці з колективом. Слід приділити увагу динамічному, дикційному, гармонічному, ритмічному, інтонаційному ансамблю.

Роботу над ансамблем в хорі потрібно починати з приватних ансамблів, тобто з роботи над ансамблем кожної партії. Потрібно досягти:

• єдиної манери звукоутворення; світлого, але не відкритого звучання, високої співацької позиції;

• єдиного звуковедення legato;

• інтонаційної точності, дикційної чіткості;

• особливу уваги приділяти гармонічному ансамблю.

Динамічний ансамбль

- являє собою врівноваження звучання голосів у окремій хоровій партії за силою та узгодження гучності звучання хору в загальному ансамблі. Одночасне виконання динамічних відтінків прикрашає хоровий спів, робить його виразним і ефективним. Виконання коротких і довгих крещендо й димінуендо, раптових динамічних змін входить у поняття динамічного ансамблю.

Дикційно-орфоепічний ансамбль

–це в ансамблі поєдналися артикуляція голосних і вимова приголосних, логіка й культура мовлення , фразування й логічні наголоси.

Культура й логіка вокального мовлення хору залежить від загальної культури диригента й його музичної освіченості.

Ансамбль метру й ритму.

Метр –це послідовне чергування сильних і слабких долей у ритмічному русі. Сильна доля утворює метричний акцент і розподіляє музичний твір на такти. Ритмічний ансамбль організує й дисциплінує співаків, бо без ритмічності не може бути подальшого злагодженого співу. Робота над ансамблем ритму пов’язана з вихованням у співаків уміння співати разом; уміння одночасно і чітко вимовляти слова.

Гармонічний ансамбль.

- це виконання акордів окремими співаками або хоровими партіями.

Виходячи з теситурних умов, необхідно застосувати штучний ансамбль в 11 такті, де С I на динаміці р співають звук « g²» та в 26 такті, де АII співають звук е.

Одним з складних видів ансамблю в творі являється дикційний, тому що в кожній партії своя мелодія та текстова лінія.

У творі переважає поліфонічна фактура, тому загальний ансамбль переважно штучний, окрім тактів № 3, 4, 13, !4, 15, 16 та 24, 25, 26 – де присутня гармонічна фактура і тому ансамбль у цих тактах природній.

Поліфонічна фактура твору, та його виконання a cappella, створюють особливо складні умови для хору збоку ансамблю. Це в першу чергу динаміка, дуже чутлива, гнучка і напрочуд красива мелодійність – це різнобарвна ритміка, дуже м’яка атака звуку, це виразна, чутлива дикція, це проникливість хористів надзвичайною чутливістю та ніжністю художнього образу.

Виконавський аналіз

Характер та особливості диригентського жесту під час виконання твору.

По-перше композитором під час створення твору було взято з вірша «Мечтатель» 13 рядків, які малюють нам природу у вечері під час сяйва місяця.

Характер твору спокійний, розміряний. Він примушує нас замислитися про природу, навколишнє середовище. Сам вірш «Мечтатель» наштовхує нас на мрії, сама його назва.

Під час диригування твором жест повинен бути легким, спокійним акумулюючи весь спокій природи, її тишу, « малювати ніч» за допомогою жестів. Сам твір виконується на legato. Жест повинен бути мінімально маленьким, тому що ми зображуємо тиху, спокійну ніч і чарівну нічну природу. Але друга частина твору, (середина), вимагає від нас більш великого жесту на mf, тому малюється кульмінація в середині, на це наголошує композитор та автор. В 15 такті композитор використовує rall., яке малює нам що природа повністю заснула. Диригент повинен чітко показувати переходи мелодичної лінії в кожній партії та динаміку, не тільки постійну, а й рухливу.

Диригентський аналіз

Твір Бориса Лятошинського « По небу крадется луна» представляє складність як для виконавців так і для диригента. Тому що твір виконується a cappella + мінор.

Основний диригентський жест Legato. Диригент повинен показати кантилену в творі, вміти кожний раз при співі цього твору проживати та відчувати його. Основний вид вступу – дроблена 4-та доля. Складністю для диригента являється показ інтонації. Хормейстер повинен приділити увагу гостро інтонуючій VI-ої ступені. Це потребує від диригента постійної внутрішньої та зовнішньої підтягненості, для того, щоб хор не занизив інтонацію.

Важкістю являється також показ динаміки в градації від р до ррр, показ вступу в однієї партії та зняття в іншій.

Жест та всі покази диригента повинні бути однаково зрозумілі кожному учаснику хорового колективу. Це забезпечить узгодженість їх роботи, для досягнення якої, крім жесту, важлива також міміка, вираз очей та корпус.

Для грамотного проведення твору диригенту потрібно володіти високою музичною культурою.

З боку техніки диригування та виконання, твір дуже складний для диригента тим, що треба керувати точність інтонації в повільному темпі; рухливою динамікою в кожній фразі; вступами та зняттями на різних долях такту, як дріблених, так і цілих, одночасними вступами та зняттями на одну і ту ж долю, темповими змінами.

Але найбільшою складністю для диригента являється створення атмосфери надзвичайно чутливого, проникливого характеру, проживання кожним учасником хору музично-художнього образу твору.

Висновок: виконання твору a caрpella, на нюансах р, рр., ррр; штрихом legato та в повільному темпі говорить про те, що по ступеню складності цей твір, хоч і невеличкий по об’єму, являється дуже складним по всім складовим якостям виконання як для учбового хору, так і для професіонального.

Список використаної літератури:

1. Пігров, К. К. Керівництво хором / К. К. Пигров. – М.: Музика, 1964. — 220 с.

2. Чесноков, П. Г. Хор і керівництво ім / П. Г. Чесноков. – М. : Госмузіздат, [1961]. – 241 с.

3. Живов, В. Л. Виконавський аналіз хорового твору. – М., 1987

Епоха написання твору,

його сутність.

Вірш написаний в романтичному стилі, у 1815 році, на тей час в Росії склався напрямок романтизму. А музика до вірша «Мечтатель» була написана Лятошинським в період модернізму. Тема твору насолода красою природи, усамітнення на її лоні. Багато різноманітних художніх прийомів, використаних автором.

Це епітети «мирный неги уголок», алегорії « певицы вешних дней», уособлення «крадется луна», «тьма седеет», «ночь сумраком одела».