3. Часові форми дієслова

Граматична категорія часу виражає відношення дії або стану до моменту мовлення. В обох мовах вона тісно зв'язана з категорією виду і виявлена значною кількістю форм.

У сучасній українській мові дієслова мають значення трьох часів: теперішнього, майбутнього і минулого. Усі три часи розрізняються за значеннями і мають морфологічні ознаки. Часові значення дієслова виражаються в дійсному способі. Категорія часу тісно пов'язана з категорією особи і виявляється в особових формах.

Теперішній час означає дію, яка відбувається в момент мовлення. Наприклад: «Петро виходить з хати і всі коти одразу розбігаються». Дієслова теперішнього часу мають тільки недоконаний вид. Зм­­­­інюються вони за особами й числами. Дієслова в теперішньому часі можуть виражати:

1. Дію, що збігається з моментом мовлення

2. Дію тривалу або постійну

3. Дію, що є властивістю істоти або предмета.

В англійській мові в теперішньому часі вживаються всі дієслова без винятку. Розрізняють чотири форми часу, а саме:

1. Теперішній час загального виду, так званий «теперішній неозначений» - Present Indefinite.

2. Теперішній час тривалого виду – Present Contiuous.

3. Теперішній перфектний – Present Perfect

4. Теперішній перфектно-тривалий – Present Perfect Continuous.

Відмінності в значенні кожної з цих дієслівних форм обумовлюються загальним змістом тієї граматичної категорії, до якої вона належить, тобто категорії виду або категорії часової віднесеності.

Основним значенням теперішнього часу загального виду є така дія, яка відбувається в якийсь час, до якого так чи інакше включається момент й момент мовлення. Характер перебігу дії при цьому може бути різним: це може бути й тривала дія і закінчена, і зовсім не визначена щодо тривалості чи закінченості. Іноді цей час може передавати й повторність дії. Як і в українській мові, ця часова форма часто вживається для позначення минулих або майбутніх дій. Завдяки цьому, події зображуються яскравіше і живіше.

Ще однією своєрідною рисою англійської видо-часової системи є наявність у ній особливих експресивних форм, які передають ту саму дію, що й відповідна звичайна часова форма, але з більшою емоціональністю та інтенсивністю. Такий теперішній експресивний час утворюється за допомогою допоміжного дієслова do, наприклад: I do know him. – Я таки його знаю.

В українській мові є дві дієслівні форми минулого часу: минулий час і давноминулий час. Минулий час утворюється від основи інфінітива за допомогою суфікса -в- -л- та родових флексій: нульової для чоловічого роду, -а для жіночого і -о для середнього. Коли основа інфінітива закінчується приголосним, то в чоловічому роді суфікс -в- відсутній (наприклад: нести - ніс, сікти – сік).

Граматична категорія роду, яка виявляється в однині минулого часу, не має самостійного значення. Родові форми виконують лише синтаксичну функцію узгодження з підметом у тому ж родовому значенні дії ніяких відмінностей в зв’язку з позначуваною особою немає.

Родові форми минулого часу часу утворилися з колишнього дієприкметника, який раніше змінювався за родами і числами, входячи до складу аналітичної часової форми В процесі розвитку мови форми допоміжного дієслова в цьому складному часі перестали вживатися, а колишній дієприкметник переосмислився і став вживатися як особова форма дієслова, що передає дію в минулому. Український давноминулий час утворюється аналітично сполученням форми минулого часу дієслова - носія лексичного значення з відповідною формою минулого часу допоміжного дієслова бути, наприклад: ходив був, ходила була, ходили були (теж: пішов був, позичив був). Такі форми частіше творяться від недоконаних дієслів і вживаються на позначення дії, яка відбувалася давно. Іноді такі дієслівні форми вживаються також, щоб передати дію, яка відбулася перед іншою минулою дією, або таку дію, яка припинилася під впливом наступної дії, наприклад: Трохи була не втопилась, та жаль було кинуть близняточок (Т. Шевченко). Звідси походить інша назва форми - «Передминулий час», яку іноді можна зустріти в граматичних посібниках. Але таке вживання часової форми не виражене послідовно.

В англійській мові є дві видових форми минулого часу: минулий загального виду («минулий неозначений» Past Indefinite) і минулий тривалого виду (Past Continuous). Крім того, то, є дві форми минулого часу, які виявляють категорію часової віднесеності: минулий перфектний (Past Perfect) i минулий перфектно-тривалий (Past Perfect Continuous).

Минулий час загального виду, або «минулий неозначений» (Past Indefinite), означає дію, яка відбулася в такий період часу, який виключає момент мовлення. Ця дієслівна вживається в розповідях, де вона передає послідовні, пов'язані між собою у часі події. Відповідно до способу утворення цієї видочасової форми, а також форми дієприкметника, усі дієслова англійської мови розпадаються на дві групи – правильних і неправильних дієслів.

Минулий час тривалого виду підкреслює процесуальність дії, її конкретний характер. Він зазвичай показує одночасний перебіг діє з іншою дією або з якимсь певним моментом у минулому. Цю дієслівну форму можна порівняти з українським минулим часом дієслів недоконаного виду, але останній має ширше значення, яке не обмежується одночасністю або конкретністю дії.

З двох відносних минулих часів в англійській мові більш поширений так званий минулий перфектний час (Past Рerfect), який показує, що дія відбулася раніше за іншу минулу дію або раніше за певний момент у минулому. Характерною ознакою цієї часової форми є те, що вона передає завершеність дії, її закінченість до певного моменту.

Інший відносний минулий час – минулий-прфектнотривалий (Past Perfect Continuous) передає перебіг дії від її початку до кінця в минулому, точка початку такої дії вказана і лежить раніше за певний момент минулого, навколо якого зосереджувалася дія. Ця дієслівна форма вживається досить рідко на сьогоднішній день.

Отже, ті значення, які в українській мові передаються лише двома формами минулого часу, в англійській мові передаються аж чотирма видочасовими формами. До того ж певні значення, які в українській мові передаються формою минулого часу, в англійській мові виражаються ще так званим теперішнім перфектним часом; цей час передає дію, яка відбувається в минулому, але наслідки ї наявні в теперішньому часі.

В українській мові форму майбутнього часу творять не всі дієслова однаково. Дієслова доконаного виду, які не мають форми теперішнього часу, утворюють майбутній час за допомогою особових закінчень теперішнього часу, наприклад: прочитаю, напишеш. Отже, значення майбутнього часу пов’язане тут не з закінченнями, а з тими словотворчими засобами, що служать для виявлення значення доконаного виду, префіксацією, зміною або додаванню суфіксів.

Дієслова недоконаного виду мають дві форми майбутнього часу:

1. Аналітична, яка утворюється з особової форми майбутнього часу допоміжного дієслова бути та інфінітива відмінюваного дієслова.

2. Синтаксична, яка утворюється додаванням до форми інфінітива відмінюваного дієслова особових закінчень, що виникли з колишніх форм дієслова. Колись це була аналітична форма, яка поступово стяглася в одне слово.

В Англійській мові всі дієслова творять форми майбутнього часу однаково, і всі форми цього часу аналітичні. Допоміжні дієслова, за допомогою яких утворюються англійські майбутні часи, значно більш формалізовані і поза цією складною формою повнозначні слова не вживаються. На відміну від цього, українське допоміжне дієслово бути широко вживається. Залежно від характеру перебігу дії, в англійській мові вживається кілька видочасових форм на означення дії, що відбуватиметься в майбутньому.

Майбутній час загального виду, або ж «майбутній неозначений» (Future Indefinite), утворюється за допомогою поєднання допоміжних дієслів shall i will з формою інфінітива дієслова, яке виражає лексичне значення конструкції. Ця форма може передавати як однократну дію, яка повторюється. Вона відповідає в українській мові майбутньому як доконаного так і недоконаного виду, залежно від змісту речення.

Майбутній час тривалого виду (Future Continuous) утворюється сполученням допоміжного дієслова be у майбутньому часі загального виду і дієприкметника, який виражає лексичне значення. Ця форма передає дію як процес, що буду відбуватися протягом якогось обмеженого відрізка часу, включаючи в час свого перебігу якийсь певний момент майбутнього.

В англійській мові є ще одна форма майбутнього часу, відома під традиційною назвою «майбутнього перфектного» (Future Perfect Continuous). Вона утворюється за допомогою допоміжного дієслова have в майбутньому часі і дієслова II. Ця дієслівна форма передає дію, що повинна завершитися раніше за певний момент у майбутньому. А форма майбутнього перфектно-тривалого часу зараз у живій формі практично не вживається.

На відміну від англійської мови, де вживання майбутнього часу неможливе в умовних і деяких часових реченнях, в українських реченнях вживання майбутнього часу не обмежене типом речення. У ряді випадків форма майбутнього часу українських доконаних дієслів має своєрідне значення, яке в англійській мові передається іншими засобами.