МОЗ України

Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика

Кафедра терапії та ревматології

Зав. каф. – проф. Коваленко В.М.

Реферат на тему:

«Бронхіти»

Київ – 2010

План

1. Вступ....................................................................................................................2

2. ГОСТРИЙ БРОНХІТ..........................................................................................2

Визначення

Етіологія

Патогенез

Клініка і діагностика

Лікування

3. ХРОНІЧНИЙ БРОНХІТ.....................................................................................6

Визначення

Етіологія

Патогенез

Клініка

Діагностика

Лікування

4. Література..........................................................................................................14

Вступ

Незважаючи на стрімкий розвиток медичної науки, бронхіти були і залишаються проблемою дуже актуальною у наш час. Гострі і хронічні форми, хоч імають спільні клінічні риси – суттєво відрізняються за патогенезом і, відповідно, підходами в лікуванні. Так якщо гострий бронхіт розвивається на попередньо інтактній слизовій оболонці і частіше не потребує призначення антибіотиків, то хронічний бронхіт – це наслідок довготривалого подразнення дихальних шляхів найрізноманітнішими агентами і загострення його здебільшого провокуються нашаруванням бактеріальної інфекції й потребують протимікробної хіміотерапії.

Гострі бронхіти часто слідують у людей за гострими респіраторними захворюваннями, їх частота зростає у холодний період року. Хронічний бронхіт відноситься до хронічних обструктивних захворювань легень, де його питома вага складає близько 65%. У США хронічний бронхіт і емфізема легень є причиною 10000 людинороків непрацездатності з економічною втратою в мільйон доларів у зв'язку з втратою прибутка, затратами на лікування і виплатою непрацездатності. Відтак хронічний бронхіт у 42,4% випадків хронічних обструктивних захворювань легень є причиною первинного виходу на інвалідність.

ГОСТРИЙ БРОНХІТ

Визначення

Гострий бронхіт – гостре запалення слизової оболонки бронхів, яке характеризується збільшенням об'єму бронхіальної секреції, що супроводжується виділенням харкотиння і кашлем, а у разі ураження дрібних бронхів – задишкою.

Захворюваність на гострий бронхіт коливається від 3,2 до 24,9%, становить 1,5 % від загальної захворюваності і 34,5% – від захворюваності органів дихання. На гострий бронхіт із тимчасовою втратою працездатності припадає 20-38% усіх захворювань бронхів і легенів. На рівень захворюваності великий вплив мають епідемічні спалахи грипу й інших ГРВІ, погодні умови, вік, специфіка праці.

Етіологія

Серед етіологічних чинників гострого бронхіту можна виділити такі: фізичні (сухе, гаряче або холодне повітря); хімічні (вплив хімічних сполук типу кислот і основ, діоксид сірки, окисли азоту, кремнію і т.ін.); інфекційні (віруси, бактерії та інші мікроорганізми); алергічні (органічний пил, пилок рослин і т.і.).

Фізичні і хімічні речовини, подразнюючи слизову оболонку бронхів, знижують місцеву резистентність і сприяють розвитку запального процесу інфекційної природи. Велику роль у виникненні гострого бронхіту відіграють віруси і бактерії: збудники грипу, парагрипу, коклюшу, кору, орнітозу, а також стафілококові, стрептококові, пневмококові та інші інфекційні ураження дихальних шляхів. Гострий алергічний бронхіт треба розглядати як прояв передастми. Частіше він буває у людей з природженою схильністю до алергічних реакцій.

Патогенез

Запальний процес при гострому бронхіті починається, як правило, з ураження носоглотки, що поширюється на розташовані нижче дихальні шляхи – гортань, трахею, бронхи, бронхіоли. Вірус потрапляє в клітини епітелію, порушуючи обмінні процеси в них, що призводить до їх руйнування. Загибель і злущування пошкодженого епітелію супроводжуються проникненням у глибину тканин бактеріальної інфекції. Бактеріальна флора звичайно приєднується до вірусного ураження дихальних шляхів з 2-3-ї доби захворювання. Затяжний перебіг гострого бронхіту найчастіше спостерігається у разі вірусно-бактеріального його походження.

За тяжкого перебігу спостерігаються явища некрозу слизової оболонки, часто буває інфікування стафілококом. У такому разі стає характерною комбінація запалення і некрозу.

Класифікація

За етіологією розрізняють гострий бронхіт інфекційного походження (вірусний, бактеріальний, віруснобактеріальний); зумовлений фізичними і хімічними чинниками; змішаний (наприклад, поєднання фізичних, хімічних чинників та інфекції); невстановленої етіології.

За патогенезом:

• первинний (самостійне захворювання);

• вторинний (ускладнює інші патологічні процеси) бронхіти.

За рівнем ураження:

• трахеобронхіт;

• бронхіт з переважним ураженням бронхів середнього калібру;

• бронхіоліт.

За характером запального процесу:

• катаральний;

• гнійний.

За функціональними особливостями:

• необструктивний (з відносно сприятливим прогнозом)

• обструктивний (супроводжується втягненням у запальний процес дрібних бронхів і бронхіол; має відносно несприятливий прогноз).

За перебігом:

• гострий (звичайно не більше 2 тиж);

• затяжний (до 1 міс);

• рецидивуючий (до 3 і більше разів протягом року).

Тяжчий і несприятливий перебіг мають гострі ураження дрібних бронхів, які, як правило, носять обструктивний характер.

Клініка і діагностика

Гострий бронхіт – це кінічний діагноз. Його постановка у більшості випадків не потребує додаткових методів дослідження.

Основним і найстійкішим симптомом гострого бронхіту є кашель. Він з'являється на самому початку захворювання, тримається протягом хвороби. За одночасного ураження гортані кашель набуває своєрідного гавкаючого характеру. Кашель при бронхіті вини-кає внаслідок подразнення або запалення слизової оболонки трахеї і великих бронхів че-рез подразнення чутливих нервових закінчень. Пароксизми кашлю, звичайно, завершуються виділенням невеликої кількості харкотиння. Нерідко буває болючість у верхній частині черевної стінки, а також у нижніх відділах грудної клітки внаслідок напруження відповідних м'язів під час нападу кашлю. Через кілька діб кашель стає м'яким і воло-гим, починає виділятися харкотиння слизового або слизово-гнійного характеру. Поява за-дишки свідчить про приєднання бронхіальної обструкції, зумовленої втягненням у пато-логічний процес дрібних бронхів. Тому наявність кашлю і харкотиння в одному випадку і задишки – в іншому може свідчити про рівень ураження бронхіального дерева, тобто про переважне ураження великих або дрібних бронхів чи їх поєднання.

Огляд, пальпація і перкусія грудної клітки мало інформативні. Пальпаторно мож-на виявити деяку болючість у міжребер'ях і над проекцією прикріплення діафрагми. Перкуторний звук над легенями переважно не змінений. Тимпанічний відтінок перкуторного звуку свідчить про ураження дистальних бронхів і бронхіол та виникнення гострої емфіземи. Під час аускультації виявляють жорстке везикулярне дихання і залежно від характеру харкотиння (рідке чи в'язке) вислуховують голосні вологі або сухі розсіяні хрипи. У разі в'язкого секрету у великих і середніх бронхах хрипи низькі, дзижчачі (rhonchi sonores), за наявності секрету у дрібних бронхах або у разі набухан-ня їх слизової оболонки хрипи високі, свистячі (rhonchi sibilantes). Деякі особливості клінічної симптоматики гострого бронхіту визначаються станом функції зовнішнього дихання і ступенем порушення прохідності бронхів (обструктивний і необструктивний бронхіт).

При обструктивному бронхіті уражуються дрібні бронхи. Порушення бронхіальної прохідності зумовлене підвищенням тонусу бронхіальних м'язів, набряканням слизової оболонки і гіперпродукцією слизу. Хворий при обструктивному бронхіті може відчувати задишку за звичного для нього фізичного навантаження або в стані спокою. Відзначається різного ступеня подовження фази видиху, під час перкусії грудної клітки вислуховується звук з деяким тимпанічним відтінком. Дихання жорстке, везикулярне, хрипи свистячі, постійні на видиху. Іноді їх виявляють у положенні хворого стоячи або лежачи під час форсованого видиху. У хворих цієї групи нерідко спостерігається нападоподібний кашель, після якого на деякий час виникає задишка. Надійно і з великою вірогідністю порушення бронхіальної прохідності виявляються методом пневмотахометрії і дослідженням форсованої життєвої ємності легень.

Загальний аналіз крові, рентгенографія органів грудної клітки є не інформативними, якщо тільки не існує необхідність провести диференційну діагностику. Бактеріологічне дослідження мокротиння з антибіотикограмою має значення у лікуванні затяжних, атипових форм захворювання, тобто таких, що не піддаються стандартному лікуванню.