9) Методи навчання: : їх характеристика

Метод від (греч. meethodos - буквально: шлях до чого-небудь) означає спосіб діяльності, спрямованої на досягнення визначеної мети. Методом навчання називають спосіб упорядкованої взаємозалежної діяльності викладача і учнів, спрямованої на рішення задач навчання. Методи навчання за джерелами знаньпідходу виділяють три групи методів навчання: словесні, наочні, практичні).Словесні методи навчання. Розповідь — це метод навчання, який передбачає оповідну, описову форми розкриття навчального матеріалу з метою спонукання учнів до створення в уяві певного образу. Інколи цей метод образно називають "малювання словом". Метод розповіді використовують на всіх рівнях навчання, але найчастіше — у початкових класах.

Пояснення — вербальний метод навчання, який передбачає розкриття сутності певного явища, процесу, закону. Він ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному мисленні з використанням попереднього досвіду учнів. Наприклад: пояснення сутності граматичних категорій прикметника, спадковості, закону гідростатики, валентності тощо.

Бесіда передбачає використання попереднього досвіду учнів з певної галузі знань і на основі цього залучення їх за допомогою діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або відтворення уже наявних знань. З погляду форми проведення виокремлюють два види бесіди: евристичну і репродуктивну. За місцем у навчальному процесі виділяють бесіди: вступну, поточну, підсумкову.

Лекція — це метод навчання, який передбачає розкриття у словесній формі сутності явищ, наукових понять, процесів, які знаходяться між собою в логічному зв'язку, об'єднані загальною темою. Лекція використовується, як правило, в старших класах і вищих навчальних закладах. Окрім навчальних (академічних) лекцій є публічні.

Методи навчання за джерелами знань

Чільне місце в групі словесних методів посідає метод роботи з книгою. Належність його до цієї групи дещо умовна. Учні мають усвідомлювати, що основним джерелом отримання наукової інформації є книга. Тому так важливо навчити учнів методам і прийомам самостійної роботи з нею: читання, переказ, виписування, складання плану, таблиць, схем та ін.

Висока ефективність навчання не можлива без широкого використання наочних методів. Вони зумовлені діалектичними закономірностями пізнання і психологічними особливостями сприймання.

Наочні методи передбачають, передусім, використання демонстрації та ілюстрації.

Демонстрація — це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їхньому натуральному вигляді, в динаміці.

Ілюстрація — метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх символічному зображенні (фотографії, малюнки, схеми, графіки та ін.).

Спостереження як метод навчання передбачає сприймання певних предметів, явищ, процесів у природному чи виробничому середовищі без втручання у ці явища й процеси.

Усі методи цієї групи тісно взаємопов'язані. Використання в навчальному процесі тих чи інших методів зумовлене різними факторами: психологічними особливостями учнів певного віку, дидактичними цілями, рівнем матеріального забезпечення навчальних закладів тощо.

Велике значення у використанні наочних методів має оволодіння технологією і компонентами педагогічної техніки вчителями. Всі ці питання мають розглядатися в процесі вивчення фахових методик.

Практичні методи навчання.

Cпрямовані на досягнення завершального етапу процесу пізнання. Вони сприяють формуванню умінь і навичок, логічному завершенню ланки пізнавального процесу стосовно конкретного розділу, теми.

Лабораторна робота передбачає організацію навчальної роботи з використанням спеціального обладнання та за визначеною технологією для отримання нових знань або перевірки певних наукових гіпотез на рівні досліджень.

Практична робота спрямована на застосування набутих знань у розв'язанні практичних завдань.У шкільній практиці значне місце посідають вправи.Вправа — це метод навчання, який передбачає цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій чи операцій з метою формування умінь і навичок.У дидактиці за характером навчальної роботи виділяють різні види вправ: письмові, графічні, технічні та ін. Щодо навчальної мети виділяють такі різновиди вправ: підготовчі, пробні (попереджувальні, коментовані, пояснювальні), тренувальні (за зразком, за інструкцією, за завданням), творчі.Вибір системи вправ зумовлюється дидактичними завданнями, особливостями фізичного і психічного розвитку учнів.

Педагогічна задача - основна одиниця педагогічного процесу . Розвивається в часі, вона повинна задовольняти наступним умовам: володіти всіма істотними ознаками педагогічного процесу; бути загальній при реалізації будь-яких педагогічних цілей; спостерігатися при виділенні шляхом абстрагування в будь-якому реальному процесі. Саме цим умовам відповідає педагогічна задача як одиниця педагогічного процесу.В реальній педагогічній діяльності у результаті взаємодії педагогів і вихованців виникають різноманітні ситуації. Привнесення в педагогічні ситуації цілей надає взаємодії цілеспрямованість. Педагогічна ситуація, соотнесенная з метою діяльності та умов її здійснення, і є педагогічна задача.Прийнято розрізняти завдання різного класу, типу та рівня складності, але всі вони мають загальну властивість, а саме: є завданнями соціального управління. Однак "клітинкою" педагогічного процесу можна вважати тільки оперативні завдання, збудований ряд яких призводить до вирішення тактичних, а потім і стратегічних завдань. Об'єднує їх те, що всі вони вирішуються з дотриманням принципової схеми, яка передбачає проходження чотирьох взаємозалежних етапів:

1) аналіз ситуації і постановка педагогічної задачі;

2) проектування варіантів рішення і вибір оптимального для даних умов;

3) здійснення плану рішення задачі на практиці, що включає організацію взаємодії,

регулювання і коригування перебігу педагогічного процесу;

4) аналіз результатів рішення.

10. Принципи навчання, їх характеристика. Педагогічна задача.

Принципи навчання - це основні положення дидактики(наука, що вивчає теоретичні основи організації навчального процесу у школі, а також закономірності його проведення), що визначаються цілями і задачами дидактики, і у свою чергу визначають методи, форми і засоби навчання. Усі вони між собою взаємозалежні і взаємообумовлені, тобто виступають тільки в єдності. Вперше основні принципи цієї науки обґрунтував у своєму творі "Велика дидактика" Ян Амос Каменський (принцип наочності (основний), принцип навчання від простого до складного, принцип обліку індивідуальних і вікових особливостей). Сучасні принципи навчання: 1)принцип науковості; 2)принцип доступності; 3)принцип систематичності; 4)принцип послідовності; 5)принцип активності; 6)принцип свідомості; 7)принцип міцності; 8)принцип наочності; 9)принцип урахування вікових і індивідуальних особливостей; 10)принцип виховного характеру навчання.

Принцип науковості. Зміст кожного навчального предмета повинний відповідати сучасному рівню науки. З метою дотримання принципу науковості повинні виконуватися такі умови:

1)на досить високому рівні повинне вестися навчання;

2)навчальний матеріал повинний викладатися логічно - від простого до складного, від конкретного до абстрактного, від знайомого до незнайомого;

3)використання внутріпредметних і міжпредметних зв'язків;

4)послідовність між розділами однієї науки і різних наук.

Принцип доступності - необхідність відповідності рівня складності навчального матеріалу віковим і індивідуальним особливостям учнів; для виконання цього принципу створюються навчальні програми за всіма предметами. І незважаючи на це, принцип часто порушується.

Принцип систематичності - навчання з різних предметів повинне проводитися таким чином, щоб отримані знання в учнів вибудовувалися в струнку систему, у якій вони могли б визначити всі істотні зв’язки і відносини.

Принцип послідовності - одна з умов здійснення принципу науковості. Мається на увазі послідовний виклад матеріалу від його пояснення через первинне закріплення до формування знань та навичок і узагальнення.

Принцип активності і свідомості. Ці принципи виступають у тісній єдності, при цьому принцип активності має на увазі, що учні повинні бути не тільки об'єктами навчальної діяльності, але і її суб'єктами. Виконання принципу активності зв'язано у теперішній час з формуванням в учнів пізнавальної активності, пізнавальної самостійності, уміння учитися.

Пізнавальна активність - здатність і прагнення особистості до здійснення пізнавальної діяльності. При цьому пізнавальна діяльність проходить під керівництвом учителя.

Пізнавальна самостійність - здатність і прагнення особистості до здійснення самостійної пізнавальної діяльності, тобто до діяльності без прямого керівництва вчителя. Ці дві якості - основні з тих, котрі повинні бути сформовані у школяра.

Для того, щоб був реалізований принцип свідомості, треба учнів на кожному уроці включати у діяльність, що вимагає самостійного й усвідомленого сприйняття. Це самостійні роботи різного характеру, питання на порівняння понять, завдання на перенос навчань і навичок (нестандартні).

Принцип міцності - необхідність щоденного повторення пройденого раніше матеріалу.

Принцип наочності. Я.А.Каменський вважав його основним, тому що він був прихильником сенсуалізму, навчання про те, що усвідомлюється тільки те, що відчувається. Він говорив: "Усе, що можливо побачити в навчанні потрібно представити очам, що можливо почути - вухам і що можливо відчути - пальцям". Крок вперед у порівнянні з Каменським зробив К.Д. Ушинський у своїй роботі

"Мир у почуттєвих картинках". Він писав: "Дитина сприймає все, що відбувається за допомогою звуків, фарб, відчуттів, тобто виходить, чим більше органів почуттів візьмуть участь у сприйнятті того чи іншого предмета, тим більш міцним буде це сприйняття". Необхідність виконання принципу наочності підтверджується також і навчанням Павлова про аналізатори (аналізатори здійснюють зв'язок головного мозку з зовнішнім світом). Види наочності:

1)натуральна (природня) – квіти;

2)об'ємна (моделі стереометричних фігур);

3)ілюстративна (таблиці, креслення, малюнки);

4)схематична (символічна) - схеми, формули;

5)динамічна (діафільми);

6)звукова (радіо, аудіозасоби);

7)візуальна (телебачення, відеомагнітофон);

8)словесно-образна (розповідь учителя).

Умови застосування наочності:

1)наочність повинна сполучатися з поясненням учителя;

2)наочність повинна відповідати цілям уроку;

3)урок не треба перенасичати наочністю, від надлишку наочності учні втомлюються, особливо це стосується молодших класів;

4)режим використання наочності повинний відповідати рівню підготовленості учнів. Рекомендується залучати учнів до виготовлення наочного приладдя.

Принцип урахування вікових і індивідуальних особливостей. Принцип виховного. Реалізація цих принципів має на увазі невід'ємний зв'язок навчання і виховання між собою, а також зв'язок цих двох категорій з урахуванням вікових і індивідуальних особливостей учнів. Тобто

а) навчання не повинне бути відірване від життя, тобто не повинно бути тільки теоретичним;

б) у ході навчання повинне відбуватися виховання особистості школяра (світогляд, система наукових поглядів);

в) у ході виховання повинне відбуватися також навчання;

г) урахування індивідуальних і вікових особливостей повинно насамперед реалізовуватися через диференціацію навчання: навчання за рівнями (різнорівневе), що вибираються відповідно до індивідуальних і вікових особливостей кожного учня. В даний час найбільш поширеними є трьохрівневі завдання (перший рівень - обов'язковий), другий рівень - достатній, третій рівень - поглиблений).

11) Принципи виховання— це вихідні положення, основа, начало, які становлять фундамент змісту, форм, методів і прийомів виховного процесу. Процес виховання ґрунтується на таких принципах: народності, демократизації, природовідповідності, гуманізації, неперервності, індивідуалізації і диференціації, єдності виховання і життєдіяльності, етнізації, послідовності і систематичності, культуровідповідностіПринципивиховання

У кожному з названих принципів виховання акумулюються певні вимоги, на які потрібно зважати, організовуючи виховний процес. Розглянемо ці вимоги.

1. Принцип народності передбачає єдність загальнолюдських і національних цінностей; забезпечення національної спрямованості виховання; оволодіння духовними багатствами свого народу — мовою, традиціями, звичаями, національно-етнічною культурою; шанобливе ставлення до національних надбань тих народів, які мешкають в Україні.

2. Принцип демократизації вимагає подолання авторитарного стилю виховання; забезпечення співробітництва вихователів і вихованців; врахування думки колективу і кожної особистості; визнання особистості як вищої природної і соціальної цінності; формування колективу на засадах волі і прагнень його членів; в цілому формування вільної особистості.

3. Принцип природовідповідності спрямований на врахування багатогранної природи людини, особливостей її анатомо-фізіо-логічного і психічного розвитку з погляду віку і статі.

4. Принцип гуманізації передбачає створення оптимальних умов для інтелектуального і соціального розвитку кожного вихованця; виявлення глибокої поваги до людини; визнання при-родного права кожної особистості на свободу, на соціальний захист, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності, на само-реалізацію фізичного, психічного і соціального потенціалу, на створення соціально-психічного фільтра проти руйнівних впливів негативних факторів навколишнього природного і соціального середовища; виховання у молоді почуття гуманізму, милосердя, доброчинності.

5. Принцип неперервності випливає з того, що виховання є багатогранним і багатофакторним процесом, який не обмежується ні часовими, ні віковими рамками; виховання здійснюється з часу народження і триває впродовж всього життя; соціальне і природне середовище й діяльність особистості так чи інакше впливають на формування певних якостей; процес навчання — важливий фактор виховання як через зміст навчального матеріалу, так і через організацію такої діяльності.

6. Принцип індивідуалізації та диференціації: врахування у навчально-виховному процесі індивідуальних особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку особистості; за-стосування засобів впливу на особистість з урахуванням її індивідуальних фізичних і соціально-психічних властивостей; моделювання на основі індивідуальних потенційних можливостей групових та індивідуальних програм розвитку, стимулювання фізично-оздоровчої, предметно-практичної, навчально-пізнавальної, соціально-комунікативної, орієнтаційно-оцінної діяльності вихованців.

7. Принцип єдності виховання і життєдіяльності: процес виховання — не відокремлена сфера діяльності уособлених людей, він є цілісною системою організації життєдіяльності дітей і дорослих у сім'ї, школі, на виробництві, в соціально-природному середовищі; кожен компонент такої діяльності певним чином впливає на формування тих чи інших якостей особистості; організовуючи будь-який вид діяльності, необхідно турбуватися, щоб вона містила в собі виховний потенціал.

8. Принцип етнізації передбачає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування національної свідомості і національної гідності; створення умов для дітей усіх національностей, що є громадянами України, навчатися

рідною мовою, вивчати традиції, звичаї, обряди свого народу; забезпечувати умови для відчуття етнічної приналежності до свого народу, його культури, формування рис національної менталь-ності; виховувати в молоді почуття соціальної відповідальності за збереження, примноження і продовження етнічної культури.

9. Принцип послідовності і систематичності має забезпечувати певний вплив на особистість дитини з урахуванням її вікових можливостей і розвитку, поступово розширювати систему вимог до діяльності; забезпечувати доцільну єдність вимог до вихованця з боку вихователів (членів сім'ї, учителів та ін.); створювати оптимальні умови для вияву самостійності вихованця при розв'язанні виховних завдань, дбаючи про розумне "дотикове" педагогічне керівництво.

10. Принцип культуровідповідності передбачає нерозривний зв'язок виховання з культурними надбаннями всього людства і свого народу зокрема: знання про загальнолюдські багатства в царині культури, про особливості розвитку і становлення національної культури і її взаємозв'язок із загальнолюдською; знання історії свого народу, його культури; забезпечення духовної єдності.

№ 12. Виховання особистості в колективі. Педагогічна задача.

Колектив – це динамічна соціальна система. У залежності від рівня розвитку розрізняють колектив, що перебуває у процесі свого становлення (наприклад, дитячий колектив) і сформований “зрілий” колектив, тобто колектив з відпрацьованою системою суспільно значимих цілей, чіткою структурою ділових стосунків і форм спільної діяльності, органами самоуправління (наприклад, виробничий колектив, бригади, цеховий колектив та ін.).

У колективі дитина входить у широку систему стосунків. Взаємодія дітей розгортається на інформаційному, діяльнісному та емоціональному рівнях.

Інформаційний рівень передбачає взаємодію дітей у процесі обміну інформацією, обговоренні проблем, що виникають, спільному пошуку рішень, прогнозуванні і плануванні майбутнього. На діяльнісному рівні взаємодія в колективі розгортається як співпраця дітей в різних видах колективної діяльності за інтересами, у розробці та практичній реалізації спільних проектів, у коректуванні дій, спрямованих на досягнення загальних цілей. Емоціональний рівень ввзаємодії в колективі відображає домінуючі емоціональні стани дітей, їх спільні переживання, стосунки симпатій чи антипатій між членами колективу, гуманістичні та суспільно значимі мотиви.

Здійснюючи керівництво дитячим колективом, педагог завжди розв’язує двоєдине завдання – сприяє розвитку мотивів єднання і згуртування дітей в колективі та створює умови для реалізації індивідуальності й творчої самобутності кожної особистості. Ініціатива, творча позиція особистості, зростання самостійності і самоуправління дітей, ціннісний зміст їх спільної діяльності є індикаторами виховного потенціалу дитячого колективу.

Вагомий внесок у розробку теорії колективного виховання зробили два видатних педагоги нашої доби: А.С. Макаренко та В.О. Сухомлинський.

Теоретичні основи концепції виховання в колективі були розроблені в радянській педагогіці А.С. Макаренком. Необхідність колективістського виховання вони пов’язували перш за все з реалізацією цільових установок соціалістичного суспільства для формування в учнів колективістських рис, уміння працювати і жити в колективі, підкоряти особисті інтереси суспільним. Принцип виховання в колективі, для колективу і через колектив, проголошений А.С. Макаренком, став провідним принципом комуністичного виховання. Під колективом А.С. Макаренко розумів “цілеспрямований комплекс особистостей”, об’єднаних суспільно значимими цілями, спільною діяльністю для їх досягнення, взаємною відповідальністю і самоуправлінням. А.С. Макаренку належить ідея первинного колективу як основного інструменту виховного впливу на дитину.Законом згуртування колективу є прагнення до досягнення значимих суспільних цілей. Особливо важливим завданням вважав А.С. Макаренко вибір мети. Практичну мету, яка здатна захопити і згуртувати вихованців, він називав перспективою. Крім того, педагог вичленив етапи (стадії) розвитку колективу, як шлях його якісних перетворень.

В.О. Сухомлинський розглядав колектив як засіб морального і духовного розвитку дитини. У колективі створюється єдність суспільного й індивідуального. Найбільше виховне значення має цілісний шкільний колектив, у якому колективи учнів ті педагогіг об'єднані прагненями до суспільно значимих цілей і моральних ідеалів. “Мудра влада колективу” (В.О. Сухомлинський) допомагає особистості подолати риси егоїзму, байдужості, визначити громадянську позицію, брати участь у творчій, гуманістично спрямованій діяльності на благо інших людей.