20) Розкрийте мотодику формування іншомовної компетенції в письмі: мету і зміст навчання письма як виду мовленнєвої діяльності , систему вправ для навчання письма

В сучасній методичній літературі розрізняють письмо та писемне мовлення. Писемне мовлення — письмо в широкому розумінні терміна - це специфічний код мовленнєвої діяльності, кодування інформації з урахуванням графічного способу зв'язку. Писемне мовлення відрізняється від інших видів мовленнєвої діяльності не тільки своєю специфікою, але й ступенем розповсюдження його в побуті. Використання писемної мови вужче в порівнянні з усним мовленням. В шкільних програмах з іноземних мов письмо визначали частіше як засіб, а не мету навчання. На різних ступенях навчання іноземних мов роль письма змінюється. Так, на початковому ступені реалізується мета оволодіння технікою письма, формування навичок, пов'язаних із засвоєнням звуко-буквених відповідностей. Вказані уміння необхідні для розвитку вмінь читання та усного мовлення. На середньому ступені основним є навчання орфографії у зв'язку з накопиченням нового мовного матеріалу. Одночасно розвивається писемне мовлення як засіб, що сприяє формуванню вмінь та навичок мовлення усного. На старшому ступені набуті раніше навички письма удосконалюються поряд з удосконаленням усного мовлення. Певне місце займає також робота, спрямована на засвоєння орфографії нових мовних одиниць. Крім того, писемне мовлення виконує ще одну важливу роль — воно стає допоміжним засобом у самостійній роботі учнів над мовою, зокрема у вигляді складання анотацій та планів ,в прочитаних текстів. Чинна шкільна програма підкреслює, що письмо є метою і важливим засобом навчання іноземної мови. 2. Як зазначається в Державному освітньому стандарті з іноземних мов володіння письмом передбачає досягнення елементарної комунікативні компетенції, яка забезпечує учневі вміння в найбільш типових ситуації повсякденного спілкування за допомогою письма: — заповнити нескладну анкету, формуляр чи опитувальний лист; — написати привітальну листівку зарубіжному ровеснику до одного свят, що відмічається у країні, мова якої вивчається, а також до дня народження; — написати листа зарубіжному ровеснику; — скласти нотатки для себе або для інших людей, написати короткі повідомлення. Щоб досягти такого рівня володіння писемним мовленням, учні повинні систематично виконувати конкретні комунікативні завдання.

Вміти писати — це графічно правильно зображати літери алфавіту, трансформувати в букви звуки та звукосполучення, асоціюючи при цьому звуковий, графічний та кінестетичний образи слова з його значенням; орфографічно правильно писати слова, словосполучення, ставити знаки пунктуації; оперувати мовними структурами; вміти формулювати свої думки в письмовій формі. Процес писемного мовлення, як відомо, починається з мовлення внутрішнього. За кількістю операцій писемне повідомлення є складнішим від усного. Однак в усному спонтанному висловлюванні породження мовлення і його звукового оформлення є синхронним і тому вимагає повного автоматизму в оперуванні лексичним і граматичним матеріалом. Процес навчання письма полегшується тим, що той, хто пише, не відчуває браку часу, а це дозволяє грунтовніше продумувати зміст і форму майбутнього висловлювання, чіткіше здійснювати як попередній синтез, так і ретроспективний аналіз написаного. Можливість відшукати в пам'яті необхідні мовні засоби для точного і яснішого вираження думки, можливість використати словник та інші довідники додають тому, хто пише, більшої впевненості. До системи вправ для навчання письма включають три групи вправ: І група — вправи для формування навичок техніки письма; II група — вправи для формування мовленнєвих навичок письма; III група — вправи для розвитку вмінь письма.

Головна мета навчання техніки письма іноземною мовою полягає у формуванні в учнів графічних/каліграфічних та орфографічних навичок. У процесі формування цих навичок учні оволодівають труднощами, які пов'язані з вивченням особливостей звуко-буквених відповідностей у мові, що вивчається. Під каліграфічними навичками розуміють навички написання букв і буквосполучень даної мови як окремо, так і в писемному мовленні. Іноземні мови, що вивчаються у школі, використовують латинську графіку. Аналіз системи друкованих знаків українського та латинського алфавітів свідчить про те, що в них є подібні букви (наприклад: Аа, Оо, Хх, Ее, М, Кк, Рр), букви, які частково співпадають у написанні (Тt, Нh, Uui, Вb), і букви, накреслення яких зовсім відрізняється від букв українського алфавіту (Ss, Ff, Rr, Ww, Jj, Zz). Крім того, в різних мовах додатково до букв використовуються діакритичні позначки для окремих фонем  Головна увага при навчанні техніки письма приділяється чіткості і нормативному написанню букв. Для формування графічних/каліграфічних навичок слід використовувати вправи, метою яких є навчити учнів писати букви алфавіту тієї мови, що вивчається. Це можуть бути вправи на написання окремих букв, на ускладнене списування/ виписування букв, буквосполучень і слів (з елементами комбінування, групування тощо). Такі вправи є некомунікативними, проте надання їм ігрового характеру, а саме проведення вправ у вигляді змагання на особисту/командну першість, робить їх вмотивованими і виправдовує їх використання в сучасному навчальному процесі, який характеризується комунікативною спрямованістю та вмотивованістю дій учнів.

Орфографічні системи іноземних мов, що вивчаються в середніх навчальних закладах, базуються на чотирьох основних принципах: 1. фонетичному, коли буква повністю відповідає звуку, тобто опорою є вимова  2. морфологічному, коли написання визначається правилами граматики (морфології) незалежно від фонетичних умов, наприклад, у споріднених словах чи формах  3. традиційному (історичному), коли орфографічні форми є традиційно закріпленими і відображають зниклі норми вимови  4. ідеографічному, коли звукові омоніми розрізняються за допомогою графічних знаків 

№21. Охарактеризуйте усний метод Гарольда Пальмера: принципи навчання, система вправ для навчання усного мовлення.

Значительное расширение сферы преподавания иностранных языков в связи с потребностью в людях, которые владеют иноязычной речью, в ХХ ст. привело к интенсивной разработке и последующему развитию прямых методов, ориентированных как на репродуктивное, так и на рецептивное овладение языком. Среди первых, наиболее определенных, есть метод Гарольда Пальмера.

Английский педагог и методист Гарольд Пальмер (1877-1950) – автор свыше пятидесяти теоретических трудов, учебников и учебных пособий. Его устный метод, более известный как метод Пальмера, возник в 20-ые годы ХХ ст. и не только стал широко распространенным, но и оказал значительное влияние на становление аудио - лингвального (40-ые годы) и аудио – визуального (50-ые годы) методов.

В своей методической концепции Пальмер руководствовался лингвистическим учением социологической школы (Ф. де Соссюр, А. Мейе ), психологией поведения (Е. Торндайк, Дж. Уотсон) и прагматичной педагогикой Д. Дьюи. Исходя из этих направлений в лингвистике, педагогике и психологии, Пальмер выдвигает имитацию и заучивание наизусть как основные принципы изучения иностранного языка. Не отрицая в теории ни использования родного языка, ни сознательного подхода к фактам языка, на практике он возводит процесс учебы языка к непрерывной цепи стимулов, которые применяет учитель, и обратной цепи реакций со стороны учеников. Пальмер считает, что, независимо от цели курса иностранного языка, учебу всегда следует начинать с устной речи, придавая начальной степени решающее значение. Заданием этой степени, которая длится около полугода, является обучение учеников пониманию иностранного языка на слух, распознавать и правильно произносить отдельные звуки и звукосочетания, а также безошибочно воспроизводить изученный лексический и грамматический материал в беседе на бытовые темы.

Внимание, которое Пальмер уделяет устно речи, определяет и характер языкового материала. Это литературный разговорный язык, представленный текстами (на начальной степени ученики знакомятся с ними лишь на слух), которые написаны в пределах научно отобранного словарного минимума. Исходя из того, что при овладении родным языком активному ее использованию предшествует длительный период его пассивного восприятия, Пальмер считает одним из главных принципов изучения иностранного языка предыдущее пассивное восприятие языка на слух. Соответственно на начальной степени учебы вводится инкубационный период (1, 5-2 месяца), на протяжении которого ученики “купаются” в речевом потоке, слушая речь учителя на иностранном языке, и учатся схватывать общее содержание высказывания. Признавая, что к владению иностранной языком можно прийти как сознательным, так и интуитивным, подсознательным путем, Пальмер отдает преимущество последнему, который, по его мнению, требует меньше времени и дает при этом лучшие результаты. Соответственно он считает заучивание основой всякого изучения языка, которое распространяется не только на отдельные слова, но и на словосочетание и предложение. Целостное запоминание, по его мнению, дает возможность избегать ошибок, освободиться от абстрактных размышлений, немедленно использовать усвоенный материал в своей речи .

Для усвоения грамматических конструкций рекомендуются подстановочные таблицы. Первые предложения ста подстановочных таблиц, составленных Пальмером, включают тот грамматический материал, которым ученики должны овладеть за время учебы. Комбинируя взаимозаменяемые элементы, которые подаются в нужной форме, ученик составляет аналогичные предложения. Упражнения выполняются в быстром темпе, поскольку возможность ошибок исключена. Безошибочность языка рассматривается Пальмером как важнейшее условие успешного формирования навыков, в чем и заключается процесс овладения языком.

Бесспорной заслугой Пальмера является сведение в систему многочисленных и разнообразных упражнений, которые объединяются главным заданием формировать правильные навыки устной

речи. Впервые в преподавании иностранного языка Пальмер ставит вопрос об определенной последовательности упражнений, которая выполняется, - о постепенном нарастании их трудности и о выделении отдельных аспектов усвоения. Согласно с принципом градации трудностей вводятся и подстановочные таблицы, и серии вопросов. Система упражнений, предложенная Пальмером, включает сугубо рецептивную работу (подсознательное понимание, сознательную устную ассимиляцию, выполнение приказов, короткие ответы на общие вопросы), рецептивно – имитативную работу (повторение за учителем звуков, слов и предложений), условную беседу (вопрос и ответы, приказы и ответы, завершения предложений), естественную беседу. Такая система упражнений обеспечивает движение от безошибочной, градуированной по сложности учебной речи, к речи свободной, творческой.

Среди недостатков методической системы Пальмера можно выделить неправомерное отождествление усвоения ребенком родного языка, которое происходит одновременно с развитием его мышления, с процессом овладения иностранным языком в искусственных условиях, в результате чего ученикам на первом этапе на протяжении достаточно длительного периода времени отводится пассивная роль – восприятие языка учителя. Искусственное сдерживание речевой деятельности, преобладания механического заучування и имитации оставляет мало места и времени для инициативной речи, которая, как считает Пальмер, развивается самостоятельно на основе сформированных речевых навыков.