2.8.1Класифікація твердих палив. Вибір сировинної бази

Класифікація твердих палив. У газогенераторних установках можуть використовуватись різні види палив, рослинні чи викопні (деревина, солома, торф, буре та кам’яне вугілля), а також похідні від цих палив (деревне вугілля, брикети та пелети із відходів деревообробної промисловості чи сільського господарства, торфобрикети, торф’яний кокс і т.д.).

Не всі сорти перелічених палив придатні для виробництва газового моторного палива, а тільки деякі із них, які мають відповідні властивості та відповідають технічним вимогам. Наприклад, різні види сільськогосподарських відходів (солома, стебла, лушпиння і т.д.) у не переробленому стані практично не використовуються для газифікації, через низку питому теплотворність. Проте, після відповідної переробки (брикетування чи грануляція) такий вид палива цілком відповідає всім вимогам.

Будь-який вид твердого палива, яке використовується у якості сировини для виробництва газових моторних палив, повинне мати наступні якості:

1. певний розмір шматків;

2. певну вологість;

3. мінімальну кількість шкідливих домішок й, зокрема, золи; температура плавлення золи не повинна виходити за певні межі;

4. певну кількість летких;

5. високу реакційну здатність;

6. достатню механічну міцність, щоб паливо не розсипалось при транспортуванні, збереженні, а також при газифікації у газогенераторі;

7. високу питому теплотворність;

8. невисоку вартість.

Перші сім показників впливають на гнучкість й стійкість процесу газифікації, надійність роботи газогенератора та періодичність його дозавантаження. Останній показник впливає на економічність використання того чи іншого палива. Характеристика газогенераторних палив наведена у табл. Таблиця 2 .13.

Таблиця 2.13 – Характеристики газогенераторних палив

Паливо	Розмір шматків, мм	Вміст у % по масі не більше				Температура плавлення золи, ºС	Насипна маса, кг/	Теплотворність, ккал/кг
		воло-ги	золи	лет-ких	сірки
Дерев’яні цурки	30×30×40	22	0,4-1	75-80	-	1400	220-360	1100
Торф’яний кокс	10×10×25	5-8	6	10-20	0,1	1200	350-400	2100
Брикети із деревної тирси	70×70×200	4-12	0,5-1	75-80	-	1400	1200-1400	4400-5000
Брикети із зернової соломи	70×70×200	4-12	5,5	70-75	0,01	1150-1300	1200-1300	4480

У відповідності вказаним показникам, палива можна орієнтовно розподілити на наступні чотири класи:

1. Якісні палива – брикетовані тирса й солома, дерев’яні цурки, деревне вугілля, брикетоване деревне вугілля.

2. Палива достатньої якості – торф’яний кокс, малозольний торф.

3. Палива задовільної якості – багатозольний торф, буре вугілля, антрацит.

4. Палива незадовільної якості – солома, лушпиння, сільсько-господарські відходи.

У залежності від вмісту у паливах летких і золи їх розподіляють на наступні групи:

1. Смолисті малозольні ( до 4%) та багатозольні ( більше 4%);

2. Безсмольні малозольні ( до 4%) та багатозольні ( більше 4%);

Вибір сировинної бази. Розглянувши необхідні якості сировини для виробництва газових моторних палив та проаналізувавши характеристику газогенераторних палив, робимо висновок, що найоптимальнішим варіантом сировини для виробництва генераторного газу є деревина або брикетовані відходи деревообробної галузі. Крім того, вітчизняна промисловість має великий досвід використання газогенераторів, які працюють саме на деревині. Хоча, по всім основним параметрам брикетована солома не поступається деревині та деревним брикетам, а по доступності й ціні у нашій країні перевершує їх, проте, підвищена зольність цієї сировини та дещо зменшена температура плавлення золи будуть викликати труднощі при використанні у газогенераторах. Тому, газифікація брикетованої соломи можлива лише після проведення змін у конструкції газогенераторів, які працюють на деревині.