17. Соціальні та соціально-психологічні наслідки відбування покарання у вигляді позбавлення волі.

Соціально-психологічні наслідки застосування позбавлення волі хоч і не є елементами кари, викликають у засуджених глибокі суб'єктивні переживання, і за силою свого впливу на особу значно перебільшують вплив основних каральних елементів, які становлять зміст покарання у вигляді позбавлення волі. До соціально-психологічних наслідків позбавлення волі варто, в першу чергу, віднести: відрив засуджених від сім'ї, родичів і близьких, трудових колективів, інколи — розпад сімей, відсутність в УВП роботи за спеціальністю, яку вони мали до засудження, перебування в середовищі злочинців тощо. Однією з найбільш складних проблем, що виникають у процесі виконання покарання у виді позбавлення волі, є проблема соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі. Слід зазначити, що крім негативних змін особистості, чи погіршення втрати здоров'я, слід зазначити, що донедавна (до початку 90-х років) в Україні при виконанні покарання проблем із працевлаштуванням і побутовим забезпеченням засуджених, як правило, не виникало. Переважна більшість одержували в колоніях разом із професіями, нехай вузькими і непрестижними, деякі грошові заощадження на особових рахунках, що допомагали їм у первісний період під час пошуку роботи, адаптації на волі. Однак у даний час, з огляду на несприятливі соціально-економічні умови в країні, питання трудового використання осіб, позбавлених волі, надзвичайно ускладнилося. У зв'язку з цим у засуджених немає можливості, знаходячись у місцях позбавлення волі, заробити необхідні кошти для себе, не говорячи вже про те, щоб підтримати заробленими грошима родину, що залишилася без годувальника і внаслідок цього без матеріальної підтримки. Щорічно з установ кримінально-виконавчої системи в зв'язку з відбуттям покарання чи з інших, передбачених законом, підстав звільняється від 50 до 70 тис. осіб. У 2001 р. було звільнено 88 тис. осіб, у тому числі 29 тис. – у зв'язку із застосуванням амністії. Із загальної кількості звільнених тільки 72% було прописано (зареєстровано), 34% - працевлаштувалися. Лише кожен третій раніше засуджений був працевлаштований у Херсонській, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській і Хмельницькій областях. Переважна більшість цих категорій громадян залишилися без уваги органів державної влади, громадських організацій, без елементарної підтримки у вирішенні питань побутового характеру і працевлаштування. Прийняття і набуття чинності Закону України «Про соціальну адаптацію осіб, що відбували покарання у виді обмеження чи позбавлення волі на певний строк» від 10 липня 2003 р. не змогло розв'язати зазначеної проблеми, тому що положення даного закону залишаються фактично нереалізованими. Більшості, що звільнилися з місць позбавлення волі і втратили до моменту звільнення свій соціальний статус і соціальні зв'язки, без необхідних професійних навичок важко пристосуватися до нового життя у нинішній час. У результаті вони нерідко попадають до маргінальної частини населення, не можуть знайти свого місця в житті, найчастіше поповнюють число осіб без певного місця проживання, нерідко знову вчиняють злочини і потрапляють до місць позбавлення волі. Так, за даними досліджень, рецидив серед осіб, звільнених з місць позбавлення волі, складає 45-54%. Серед негативних соціальних наслідків варто назвати колосальне число осіб, що мають клеймо судимості, і осіб, що пройшли через слідчо-судову систему, яких щорічно стає усе більше і більше. Ураженість людей клеймом «сидів», «був під слідством чи судом», «був засуджений» (неважливо при цьому, що судимість знята чи погашена) тягнеться негативним шлейфом протягом усього життя людини і є перешкодою для роботи у багатьох галузях життєдіяльності суспільства і держави. У широкому соціальному плані це явище формує ущербність значної частини суспільства, її своєрідну неповноцінність із усіма наслідками, що звідси випливають, впливаючи деякою мірою і на генофонд нації. Така негативна оцінка особистості колишніх засуджених закріплена у масовій свідомості населення, що при будь-якому зручному випадку намагається це підкреслити.

У той же час спостерігається поблажливе відношення населення до твердої каральної політики держави, що випливає з гіпотези «чим суворіше, жорсткіше, тим краще», «чим більше злодіїв і бандитів ми ізолюємо у в'язницях, тим спокійніше буде жити іншим». На побутовому рівні, коли це не стосується себе чи особисто своїх близьких, таке відношення цілком зрозуміле (особливо якщо сам став потерпілим від злочину). Причому таке відношення виявляється не просто на рівні правосвідомості, але й в активній вимозі до правоохоронних органів і судової влади щодо застосування саме жорстоких мір. А тим часом, «популярна» міра покарання – позбавлення волі – пропускає через виправні установи величезну кількість громадян. В основному це громадяни України, що повертаються в наше суспільство і негативно впливають на суспільну свідомість, суспільну мораль і моральність – адже кожен, хто побував у місцях позбавлення волі, повертаючись в наше суспільство, привносить із собою частку тюремних традицій і законів, фольклор, «культуру», спосіб життя, тюремну психологію і філософію. Проведені вибіркові дослідження контингенту місць позбавлення волі показують, що значна частина цієї категорії засуджених не представляє значної суспільної небезпеки і могла б відбувати інші, не пов'язані з позбавленням волі, покарання. Однак суди продовжують карати тисячі осіб навіть за корисливі злочини, причиною здійснення яких є жахливий економічний стан багатьох громадян України, що проживають за межею бідності. Обмеження кримінально-правового характеру виникають при скоєнні нового злочину до закінчення строків зняття або погашення судимості. У зв'язку з цим стан судимості визнається обставиною, яка обтяжує відповідальність, що може відобразитися на кваліфікації злочину, вирішенні питання про визнання винного особливо небезпечним рецидивістом тощо. Обмеження кримінально-правового характеру виникають при скоєнні нового злочину до закінчення строків зняття або погашення судимості. У зв'язку з цим стан судимості визнається обставиною, яка обтяжує відповідальність, що може відобразитися на кваліфікації злочину, вирішенні питання про визнання винного особливо небезпечним рецидивістом тощо. За особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, протягом невідбутої ними частини покарання встановлюється нагляд громадських організацій і трудових колективів. За деякими категоріями осіб, звільнених з місць позбавлення волі, встановлюється адміністративний нагляд. Обмеження загальноправового характеру передбачаються нормами державного, адміністративного, цивільного, трудового та деяких інших галузей права. Ці обмеження діють протягом частини або всього строку стану судимості, але не входять у зміст покарання. Нормами державного права передбачено дострокове припинення повноважень депутата у зв'язку з обвинувальним вироком суду, який набрав чинності. Деякі загальноправові наслідки стану судимості обумовлені нормами адміністративного права. До них треба віднести положення, вказані в Законі України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". Згідно з цим законом призову на строкову військову службу не підлягають особи, які відбувають кримінальне покарання. Обмеження, спричинені станом судимості, передбачені і нормами цивільного права (втрата права користування жилим приміщенням у випадку засудження громадянина до позбавлення волі на строк понад шість місяців, якщо в жилому приміщенні не залишилися проживати члени сім'ї засудженого). Судимість впливає і на обчислення трудового стажу (час роботи засуджених у період відбування покарання у вигляді позбавлення волі в трудовий стаж не зараховується). Є ряд правообмежень, передбачених шлюбно-сімейним законодавством (спрощений порядок розірвання шлюбу для засуджених на строк не менш як на 3 роки). Усі правообмеження, пов'язані зі станом судимості, як правило, за обсягом незначні, носять строковий характер і поширюються на незначне коло осіб. Як елемент юридичної відповідальності вони не входять до змісту кримінального покарання.