47. Поняття й критерії виправлення засуджених.

У чинному кримінальному та кримінально-виконавчому законодавстві використовуються такі поняттях, як «виправлення», «ступінь виправлення», «став на шлях виправлення», «довів своє виправлення», «сумлінна поведінка», «сумлінне ставлення до праці» тощо, як такі, що за змістом та сутністю узагальнюють певні результати процесу виконання покарання у виді позбавлення волі, є матеріальною підставою для прийняття певних правових рішень щодо змін у порядку та умов виконання й відбування цього покарання. Категорія «виправлення» є базовою, такою, що визначає напрям та зміст досить тривалого за часом та складного за змістом процесу карально-виховного впливу на засуджену особу, в той же час є результатом цього процесу. За визначенням законодавиця, виправлення засудженого – це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, необхідна умова ресоціалізації. Зміст критеріїв, на підставі яких приймається позитивне рішення, відтворюється у таких вимогах до засудженої особи, як «сумлінна поведінка», «сумлінне ставлення до праці», «сумлінне ставлення до навчання», «активна участь у роботі самодіяльних організацій». У разі сумлінної поведінки та сумлінного ставлення до праці, за умови відбуття певного строку покарання, засуджені, які перебувають у дільниці ресоціалізації, мають право на поліпшення умов тримання (ст.ст. 138–140 КВК). Суттєві зміни у правовому статусі засудженої особи законодавець пов’язує із досягненням певного ступеня виправлення, який відповідно до чинного кримінального та кримінально-виконавчого законодавства формулюється так: «став на шлях виправлення», «довів своє виправлення». Зокрема, відповідно до ст. 101 КВК визначаються конкретні підстави зміни умов утримання засуджених до позбавлення волі як в межах однієї виправної установи, так і шляхом переведення до іншої. Визначаються формальні та матеріальні підстави переведення засуджених до дільниці соціальної реабілітації. Матеріальні підстави переведення до дільниці соціальної реабілітації передбачають досягнення певного ступеня виправлення, визначеного у законі словосполученням «став на шлях виправлення».

Визначення змісту цього поняття є можливим лише на підставі комплексного аналізу статей 100 та 101 КВК: основою для визначення ступеню виправлення є оцінка поведінки засудженої особи, її ставлення до праці та навчання. У ч. 2 ст. 130 КВК як заходи заохочення передбачено застосування найсуттєвіших змін правового статусу засудженої особи. Законодавець, визначаючи матеріальні підстави для позитивного вирішення питання щодо заміни невідбутої частини покарання більш м’яким або ж умовно-дострокового звільнення, формулює різний ступінь виправлення: у першому випадку особа має стати на шлях виправлення, у другому – довести свої виправлення. Сумлінна поведінка має передбачати не тільки наявність у засудженого заохочень, але й доводити те, що засуджений подає приклад поведінки для інших засуджених. Вважається, що не можна розглядати як сумлінну поведінку лише формальний факт відсутності у засудженого не знятих або погашених у встановленому порядку заходів стягнення, оскільки дотримання вимог режиму відбування покарання є обов’язком засудженого. Сумлінне ставлення до праці передбачає прагнення засудженого до перевиконання встановлених норм виробітку або зразкового виконання робіт, а також відшкодування збитків, заподіяних злочином, і надання матеріальної допомоги сім’ї, або виплати аліментів. З одного боку, визначення такого критерію, як «наявність у засудженого заохочень» є зрозумілою конкретною умовою, яка чітко і прозоро відстежується стосовно кожного засудженого. Проте відсутність заохочень (за умови відсутності стягнень) ще не свідчить про те, що засуджена особа не дотримується порядку та умов відбування покарання. До того ж, наскільки доцільним є вимагати від засудженої особи того, щоб вона «подавала приклад поведінки для інших засуджених». Отже, основним критерієм оцінки поведінки та виправлення засудженої особи, її ставлення до праці є ступінь дотримання засудженим порядку та умов відбування покарання, виконання належним чином своїх обов’язків.