1970-Ті роки — активно залучився до захисту прав людини, в тому числі національних. Підтримує стосунки з московськими дисидентами. Член Радянського відділення«Міжнародної амністії».

1974 — Виключений з кпрс. 1975 — виключений зі спу. 1975 — заарештований за «антирадянську пропаганду», амністований як учасник війни.

Був одним із трьох першозасновників і першим головою Української Гельсінської Групи.

1977 р. — заарештований і засуджений до 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду». Всі його твори були вилучені з продажу та з бібліотек.

1993 — За роман «Орлова балка» йому присуджено Державну премію України ім. Т.Шевченка в галузі літератури.

Горинь Михайло Миколайович (17.06.1930 р.), видатний шістдесятник, організатор самвидаву, один із лідерів дисидентського руху 60–90-х років. З родини бандерівців. Неодноразово засуджений. Учасник Української Гельсінкської Групи. З травня 1992 до жовтня 1995 – голова Української Республіканської партії. З грудня 1992 року очолював Конгрес національно-демократичних сил (КНДС). У 2001 р. Г. брав активну участь у підготовці до Всесвітнього форуму українців.

Богда́н Микола́йович Го́ринь (10.02. 1936) — політичний та громадський діяч, народний депутат України 1-го та 2-го скликань, журналіст,  мистецтвознавець, колишній дисидент. Член Спілки письменників України.

Горинь Мико́ла Микола́йович (29.01. січня 1945) — громадсько-політичний діяч, державний службовець, брат Богдана та Михайла, двоюрідний небіж Миколи Лебідя. У незалежній Україні працював на провідних посадах на Львівщині.

Лекція 28. Перебудова в СРСР та відновлення незалежності України.

План:

1. Особливості політики перебудови в Україні.

2. Спроба державного перевороту в СРСР.

3. Проголошення незалежності України та вибори Президента.

1. Особливості політики перебудови в Україні.

Наступником лідера СРСР Л. Брежнєва, який помер у листопаді 1982 р., став Ю. Андропов (1982 –1984 р.), колишній голова КДБ СРСР. Він намагався утримати стабільність адміністративними заходами – зміцненням трудової дисципліни, порядку, організованості. Після смерті Андропова його змінив на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС теж вже тяжко хворий К. Черненко. У березні 1985 р. він помер.

Новим генсеком в 1985 р. став відносно молодий, енергійний 54-річний М. Горбачов, якому й належала ініціатива перебудови. Щоб досягти своєї мети, Горбачов проголосив новий стиль керівництва, закликаючи до гласності та плюралізму думок.

Перш ніж горбачовські реформи дійшли до України, тут сталася катастрофа глобального значення: 26 квітня 1986 р. вибухнув четвертий енергоблок Чорнобильської атомної електростанції. Після аварії на ЧАЕС екологічна обстановка у республіці катастрофічно погіршилася.

Довгий час в Україні влада залишалася в руках В.Щербицького. Він сприймав реформи дуже стримано, вказуючи, що перебудова може призвести до небезпечних для СРСР наслідків. Тому до його відставки у вересні 1989 р. перебудова в Україні майже не йшла.

На XXVII з’їзді КПРС (1986 р.) було затверджено програму “Основні напрямки економічного і соціального розвитку СРСР на період до 2000 р.”

Були проведені економічні реформи:

- для підприємств ввели госпразрахункок та самофінансування;

- громадянам дозволили займатися приватним бізнесом, відкривати “кооперативи“ ;

- започатковано держприймання продукції,

- дозволили фермерство.

- проводилася антиалкогольна кампанія, яка мала неоднозначні наслідки. З одного боку, споживання спиртного в СРСР зменшилося на 10-15 % (за офіційними даними), але з іншого - призвела до дефіциту бюджету, інфляції, вирубування виноградників, розвитку самогоноваріння. Також почастішали випадки отруєння сурогатним алкоголем.

В 1990 р. зростання економіки вже не було, з 1991 р. почалася справжня катастрофа.

В УРСР і Радянському Союзі запанував економічний хаос.

В період перебудови в Україні розгортається національно-визвольний рух, який почався з культурництва і просвітництва. 20 червня 1987 року О.Гончар звернувся з листом до М.Горбачова, в якому пропонував терміново здійснити заходи «конституційного захисту» української мови, ввести її обов’язкове вивчення в усіх школах з російською мовою навчання на території України. Улітку 1988 р. у Львові виникло Товариство рідної мови ім.. Т.Шевченка. Восени 1987 р. у Києві виник Український культурологічний клуб (УКК). Члени клубу вперше після 1971 р. відзначили несанкціонованим мітингом шевченківські дні біля пам’ятника Кобзарю напроти Університету. У жовтні 1987 р. офіційно було утворене львівське «Товариство Лева», українознавчий клуб «Спадщина», студентське об’єднання «Громада». Улітку 1987 р. відновилась діяльність Української Гельсинської групи (УГГ) – з липня 1988 р. – УГС. Почав виходити на легальних підставах «Український вісник».

Відбувається поступове становлення багатопартійної системи. У 1990 р. була відмінена ст.6 Конституції СРСР про керівну роль КПРС. У вересні 1989 р виникла найбільша опозиційна політична організація – Народний рух України на чолі з поетом І.Драчем. У квітні 1989 р. з’їзд УГС ухвалив рішення про створення Української республіканської партія на чолі з Л.Лук’яненко. 18 листопада 1989 р. за ініціативою Народного руху України було сформовано Демократичний блок (Демблок). 21 січня 1990 р., щоб відзначити Акт злуки УНР і ЗУНР, було організовано «живий ланцюг» між Києвом і Львовом, в якому взяли участь біля 450 тис. осіб. Наприкінці березня 1990 р. І.Драч та Д.Павличко заявили про намір заснувати Демократичну партію України. Невдовзі були зареєстровані Українська соціал-демократична партія та Партія «зелених».

Особливості політики перебудови в Україні:

1. Перебудова йшла повільніше, оскільки гальмувалися міцним партійно-державним апаратом на чолі з В.В. Щербицьким.

2. На здійснення перебудови дуже вплинула Чорнобильська катастрофа. Ліквідація наслідків аварії вимагала величезних затрат.

3. Процеси перебудови в Україні відбувалися без кровопролиття, як це було в Прибалтиці, Грузії, Азербайджані, Узбекистані, Таджикистані та інших республіках СРСР.