2.Розвиток науки.

В умовах науково-технічної революції, яка охопила економічно розвинуті країни, наука все більше перетворювалася на безпосередню продуктивну си­лу. Враховуючи це, керівництво СРСР прагнуло забезпечити розвиток її найважливіших напрямів.. Але радянському режиму не вдалося повністю скористатися досягненнями НТР.

В Україні кількість науковців у 1980 р. зросла до 200 тис. чол. Ефективність роботи вчених гальмувалась тим, що державні підприємства та колгоспи не були зацікавлені в негайному впрова­дженні досягнень науки у виробництво, бо це належним чином не заохочувалося. Між розробкою і впровадженням, як прави­ло, був настільки великий проміжок часу, що «нововведення» встигало і технічно, і морально застаріти. За цих умов учені втрачали інтерес до результатів своєї праці.

Центром наукових досліджень республіки залишалася Ака­демія наук УРСР. На початку 80-х років в її установах працю­вало понад 70 тис. учених. У 1962 р. АН УРСР очолив видатний спеціаліст у галузі електрозварювання Б. Патон. За короткий строк світовим лідером у сфері порошкової металургії став Інститут проблем матеріалознавства, першим директором якого був академік І. Францевич. У 1969 р. в умовах космічного вакууму й невагомості на кораблі «Союз-6» завдяки розробкам учених Інституту електрозварювання вдалося вперше у світі провести зварювання алюмінію, титану і нержавіючої сталі.

У сфері сільськогосподарської на­уки. Колектив Миронівського науково-дослідного інституту під керівництвом академіка В. Ремесла селекціонував нові сорти пшениці, якими в СРСР засівалося 8 млн га. В Україні було ви­ведено сорти цукрових буряків з одноростковим насінням, що дозволило збільшити їхню врожайність.

Помітним явищем у гуманітарній науці стало завершення видання під керівництвом академіка П. Т. Тронька 26-томної «Історія міст і сіл Української РСР», у підготовці якої брало участь понад. 100 тис. чоловік.

Водночас продовжувалось грубе втручання партійних ор­ганів у наукову діяльність, особливо у галузі суспільних наук. Лунали звинувачення на адресу тих дослідників, які насмілювали­ся згадувати у своїх працях прізвища М. Грушевського І. Ба­гряного, О. Оглоблина, В. Кубійовича, С. Єфремова.

3.Література і мистецтво.

Мистецтво було міфологізоване, працювало над прославленням КПРС, радянського способу життя. Все, що відбувалося в країнах Заходу, малювалось чорними фарбами.

Українська література теж розвивалася в суперечливих умовах. В українській літературі тих років порушувалися теми революції і Великої Вітчизняної війни. Найпопулярнішими були офіційно визнані Герої Соціалістичної Пращ М. Бажан, О. Корнійчук, Ю. Смолич та ін., що писали у жанрі "соціалістичного реалізму". Вони багато друкувались, їздили за кордон, мали дачі, машини та ін.

Тим письменникам, що намагалися відступити від "лінії партії", доводилося скрутно. Олесю Гончару його роман "Собор" коштував посади голови Спілки радянських письменників України. Твори талановитих письменників, які намагалися хоч якось загострити увагу читача на таких проблемах як пияцтво, хабарництво, лицемірство, занепад української мови - не друкувались (Є. Гуцало, І. Дзюба, В. Некрасов, Л. Костенко та ін.). Політика огульної критики та переслідування таких діячів в Україні часів Щербицького називається маланчуківщина" - від прізвища секретаря ЦК КІЇУ з ідеології В. Маланчука.

Деякі письменники загинули в таборах або в результаті ув'язнення (В.Стус, І.Світличний.).

Виникли проблеми й у розвитку мистецтва. Були суворо заборонені до постановки п'єси, які викривали недоліки існуючого ладу. Український театр дедалі більше втрачав свою національну особливість. З нього все більше витіснялась українська мова. Але все ж уславили себе академічні театри імені І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка у Харкові, ім. М. Заньковецької у Львові. Славу українському театру принесли Д. Гнатюк, А. Солов'яненко, Б. Ступка, А. Роговцева, В. Дольський та інші актори і співаки. Всього працювало понад 80 професійних театрів.

У музичному мистецтві в ті роки плідно працювали Г. Майборода, В. Губаренко, І. Шамо та ін. Стало помітним і зменшення інтересу до національної музики, яка замінювалася радянською та іноземною естрадою.

На 5 кіностудіях України знімали по 20-30 фільмів за рік. У 1970-ті рр. схвалення глядачів здобули такі фільми вітчизняної кінематографії, як «В бій ідуть тільки «старики» та «Аты-баты шли солдаты...» режисера Л. Бикова, «Кам’яний хрест» та «Тревожный месяц вересень» Л. Осики та «Вавилон-ХХ» І. Миколайчука.

Скульптори головним чином ліпили Леніна (понад 500 пам'ятників). Серед художників були відомими М. Дерегус і Т.Яблонська.

В образотворчому мистецтві того часу занадто багато місця посідали образ Леніна, тема народу-творця. Відомими стали твори М. Божія, М. Дерегуса, В. Касіяна. Але були і художники-новатори, твори яких просто знищувались. Така доля спіткала композицію скульптурних рельєфів «Стіна пам'яті» художників А. Рибачука і В. Мельниченка на Байковій горі в Києві.