2. Пошук шляхів стабілізації на початку ххі ст. Повсякденне життя.

Недолугі економічні реформи боляче вдарили по людям. Інфляція “з’їла” заощадження громадян. Масове безробіття позбавило їх шматка хліба. Мізерні пенсії поставили на межу голодної смерті мільйони пенсіонерів. На харчування у 1990-ті роки українська сім’я витрачала до 70% доходів. На середину 1990-х рр. майнове розшарування в Україні було таким: група багатих – від 3 % до 6 %, група середнього класу – близько 13 %, група бідних –86 %.

Різко впала тривалість життя: на 5-7 років у чоловіків, на 2-3 роки у жінок. Зростала різниця між народжуваністю та смертністю. На поч. 2000 рр. смертність перевищувала народжуваність на 300 – 400 тис. чол. на рік. Чисельність населення впала з 52 млн. у 1991 р. до 46 млн. у 2010 р. Багато українців й виїжджають на заробітки. Таких «гастарбайтерів», за різними оцінками, налічується до 5 млн. осіб.

На поч. 2000-х рр. соціально-економічна ситуація дещо змінюється. У 2005 р. доходи населення збільшились на 20 %, соціальні стандарти – більше ніж на 30 %, допомога на дітей – у 4-12 раз, пенсію за віком було збільшено до прожиткового мінімуму.

Економічне зростання розпочалося тільки в 2000 р., що відобразилося в усіх основних показниках економічного розвитку. Економіка стала зростати швидкісними темпами незалежно від того, хто був біля керма уряду. Рекордними вони стали у 2003-2004 рр., коли прем’єром був В.Янукович, досягнувши 12 % зростання ВВП у 2004 р. Однак і на поч. XXI ст. не були усунені такі гальма розвитку, як надмірне регулювання підприємництва, проведення перевірок, бюрократія. Продовжується занепад високотехнологічних галузей – машинобудування, електроніка. На жаль, економічне зростання було перерване економічною кризою 2007- 2010 рр., з якої ми й досі не вийшли.

3. Основні принципи зовнішньої політики України.

Одразу після проголошення незалежності України почалось її визнання на міжнародній арені. 2 грудня 1991 р. незалежність України визнали Канада і Польща, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Литва та Латвія, 5 грудня — Росія, Аргентина, Болгарія та ін. До кінця 1992 р. Україну визнало ще 64 держави. Таким чином, Україна стала повноправним суб’єктом міжнародної політики. Основними принципами зовнішньої політики є: позаблоковість, без’ядерність, добросусідство, багатовекторність.

На нараді 7–8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі президент України Л. Кравчук, президент Росії Б. Єльцин та Голова ВР Республіки Білорусь С. Шушкевич підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

1992 р. Україна стала членом Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) . Цього ж року вона стала членом Світового банку з реконструкції та розвитку і членом Міжнародного валютного фонду. Україна з часів УРСР має постійне членство в ООН.

14 січня 1994 р. Україна, США та Росія уклали угоду про вивезення ядерної зброї з території України. Україна добровільно відмовилась від ядерної зброї. Наша держава стала повноцінним членом Ради Європи (РЄ) (листопад 1995 р.), підписала документи про співробітництво і партнерство з НАТО (1997 р.). З 1999 р. Україна – член Ради безпеки ООН, з 2008- член Всесвітньої організації торгівлі. 31 травня 1997 р був підписаний Договір про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною і Російською Федерацією. Його підписали в Києві Президенти Л. Кучма та Б. Єльцин на 20 років й пізніше пролонговано до2042 року.

З 2008 року Україна є членом СОТ.

Стратегічною метою зовнішньої політики України є вступ до ЄС.

П ісля того, як Радянський Союз розпався, а Україна проголосила незалежність, з 10 січня 1992 було введено в обіг купоно-карбованці.

У готівковому обігу в Україні одночасно опинились дві валюти — радянські рублі та українські купонокарбованці. Для розрахунків за продовольчі та промислові товари приймались винятково купонокарбованці; для розрахунків за послуги, та інших видів платежів приймались як рублі так і купонокарбованці за курсом 1 до 1-го. У перші місяці після введення, враховуючи більш ширшу вживаність купонокарбованців, вони цінились трохи більше за рублі. Поступово, у квітні 1992 року, весь готівковий обіг заповнився купонокарбованцями.

Хоча купони багаторазового використання планувалось ввести для використування лише на 4—6 місяців, вони проіснували до 1996 року, взявши на себе весь інфляційний удар. Окремо слід згадати відрізні купони, на противагу «купонам багаторазового використання». Вони видавалися в 1991-92 роках і виконували роль карток на предмети першої небохідності.

Тіньова економіка — господарська діяльність, яка розвивається поза державним обліком та контролем, а тому не відображається в офіційній статистиці. «Тіньові» підприємства не перерозподіляють власних доходів до бюджетів та державних цільових фондів, вони не сплачують податки, збільшуючи власні прибутки.

У розвинених країнах масштаби тіньової економіки відносно невеликі і складають приблизно 5-15% ВВП. У країнах, що розвиваються, тіньовий сектор грає більш помітну роль. Так, в деяких з них тіньова економіка навіть переважає офіційну (Нігерія, Болівія, Таїланд). Середні масштаби тіньової економіки в країнах, що розвиваються, складають в середньому 35—45%

За даними Міністерства економіки, рівень тіньового сектору економіки України за підсумками 2009 року становить 36% від офіційного ВВП, який складає понад 1000 млрд. грн. За попередніми оцінками, державний бюджет України, в результаті збільшення тіньового сектору, за рік недоотримує понад 100 млрд. грн.