7.Шлюбно- сімейне право

  Шлюбному обряду передувало укла­дення певної угоди між нареченим чи його батьком та батьком нарече­ної. Це були своєрідні заручини. При цьому наречений вручав сім'ї дівчини певну суму грошей — тірхату та шлюбний дарунок самій на­реченій чи її сім'ї — біблу  Допускали шлюб вільного з рабинею (ст. 170). Дітей від такого шлюбу вважали вільними, так само як від шлюбу вільної з рабом (царсь­ким або мушкену). Однак в останньому випадку у разі смерті чоловіка-раба половина його майна переходила до його господаря і тільки другу його половину успадковували дружина і діти. При одруженні батько давав дочці посаг — шерікту. Шерікту вида­вали дочці й при посвяті її у жриці. Одержавши посаг, дочка вже не могла успадковувати батьківське майно після його смерті (ст. 183). Ше­рікту ставало власністю дочки, однак після одруження переходило в користування чоловіка, а після смерті дружини — до її дітей. Якщо дітей не було, то шерікту повертали батькові дружини, а він, у свою чергу, повинен був повернути її чоловікові викупну платню. Посаг повертали дружині у випадку смерті чоловіка (ст. 171,172), а також у разі розлучення з ініціативи чи з вини чоловіка при відсутності вини з боку жінки та у випадку її безплідності чи хвороби. Посаг зали­шався чоловікові, коли розлучення було наслідком негідної поведінки Дружини. ^ Відносини чоловіка і дружини. У Вавилоні основною формою шлюбу була моногамія — парний шлюб. Чоловік міг одружитися вдруге, а першу дружину залишити в своєму домі як рабиню, якщо вона "буде негідно себе поводити, розоряти свій дім, нехтувати і ганьбити свого чоловіка" (ст. 14). У такому випадку чоловік може й розлучитися з дружиною, не повертаючи їй посагу. Якщо дружина була безплідна, то навіть при її бездоганності в усіх інших відносинах чоловік міг взяти собі наложницю — рабиню, яка, однак, не мала рівних прав з дружиною. Чоловік міг мати другу дру­жину і тоді, коли перша серйозно хворіла, проте повинен був піклува­тися нею, не позбавляти житла. Якщо ж вона не хотіла залишатися в домі чоловіка, то він віддавав їй посаг, і вона поверталася до своїх батьків. Якщо хвора жінка дала чоловікові рабиню, від якої народили­ся діти, то чоловік не мав права брати ще одну наложницю, а таку ра­биню не можна було продати (ст. 144). Жінка у Вавилоні користувалася повагою і посідала достатньо не­залежне становище. Вона виступала як цілком правоздатна і дієздатна особа. Посаг залишався її власністю, перебуваючи тільки у тимчасовому користуванні чоловіка; вона розпоряджалася й подарунками чоловіка — нудунну, і після його смерті могла ці подарун­ки продати, подарувати, залишити дітям (ст. 150). Жінка могла вільно укладати різні договори, купувати чи оренду­вати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством та ін. Однак у сім'ї, незважаючи на наявність шлюбного договору, дружина займа­ла підпорядковане, другорядне становище.  Розлучення для чоловіка було легкою і простою справою. Дружина ж мала право вимагати його у деяких чітко визначених випадках: 1) коли дружина хвора, а чоловік взяв другу жінку чи наложницю; при безпідставному звинуваченні чоловіком дружини у зраді і її зганьбленні; при порушенні чоловіком подружньої вірності і нехтуванні нею як дружиною; коли чоловік покинув свій дім, виїхавши з даної місцевості. Якщо чоловік потрапив у полон і дружина не мала засобів до існу­вання, то вона мала право вдруге вийти заміж. Однак якщо перший чоловік повертався, то на його вимогу вона також поверталась до ньо­го. Діти, згідно зі ст. 135, йдуть за їх батьками Якщо ж засоби до існування у дружини були, однак вона вдруге вийшла заміж, то в такому випадку їй загрожувало втоплення. Другий шлюб, укладений жінкою, перший чоловік якої втік з даної місцевості, залишався чинним навіть тоді, коли він повертався і вимагав повер­нення собі дружини. Ст. 153 проголошувала: якщо дружина "дасть вбити свого чолові­ка через іншого мужчину", то її слід "посадити на палю". Крім усього того, чоловік мав досить сильну особисту владу над жінкою. Він мав право застосувати до неї фізичні покарання, віддати в кабалу за свої особисті, дошлюбні борги, якщо дружина не застерегла себе від цього у шлюбному договорі (ст. 117, 151). За борги, що виник­ли під час шлюбу, відповідальність несли обоє. Вдова могла вдруге вийти заміж, але коли у неї були малолітні діти, то тільки з дозволу суду.  ^ Відносини батьків і дітей. Вавилонська сім'я — патріархальна, тоб­то з сильною владою чоловіка над дружиною і батька над дітьми. Вони повністю залежали від волі і влади батька. Він міг віддати дітей у боргову кабалу, продати їх у рабство, віддати за договором най­мання як робочу силу, віддати дочку у жриці чи храмові наложниці та ін.  Широко практикували усиновлення і удочеріння. Ці акти відбува­лися з різних причин: у бездітних сім'ях, у бідні сім’ї залучали до скла­ду сім'ї додаткові робочі руки, оскільки не могли купити раба.  Найчастіше усиновлювали та удочеряли позашлюбних дітей, Щоб надати їм законний правовий статус, зокрема дітей від рабині. Проведення усиновлення (удочеріння) всупереч бажанню дітей чи їх батьків (опікунів), тобто насиль­но, законним не визнавалось. Усиновлювач не міг зректися усиновлених дітей за таких обставин: коли, виростивши малолітню дитину, він дав їй своє ім'я або, маючи дітей, ввів до своєї сім'ї як дитину (ст. 185, 190); коли усиновлювач-євнух чи жриця, тобто люди, які за фізичним станом чи за своїм стано­вищем не можуть мати власних дітей (ст. 187); коли усиновлювач — ремісник, що навчив дитину своєму ремеслу (ст. 188). Ці правила діяли і в зворотному порядку — від названих категорій людей ніхто не міг забрати усиновлених дітей навіть через суд. Усиновлювач міг відмовитись від усиновленого, якщо після усиновлен­ня у нього народились власні діти (ст. 131) — в такому випадку він повинен виділити усиновленому 1/3 спадкової частини його дитини (рухомого май­на, бо на нерухоме — поле, сад, будівлі — усиновлений не міг претендува­ти); якщо усиновлений відрікався від своїх названих батьків, заявивши, що це не його справжні батьки (за це йому відрізали язик (ст. 192)). Однак усиновлений міг відмовитись від названих батьків, якщо усиновлювач-ремісник не навчив його свого ремесла або не вводив до сім'ї як свою рідну дитину.