2.Виникнення держави у Римі . Реформи Сервія Туллія

Виникнення держави у Стародавньому Римі було обумовлене, з одного боку, розкладом первіснообщинного ладу, розвитком приватної власності і диференціацією суспільства; а з другого - боротьбою плебеїв за рівноправність з членами римської общини, що призвело до остаточного зруйнування родового ладу Риму. Полісна організація суспільного життя остаточно поступилася місцем рабовласницькій державі. Чи не найвагомішу роль в цьому відіграли реформи рекса Сервія Туллія (VI ст. до н. е.).

За своїм змістом та значенням їх порівнюють з реформами Солона та Клісфена в Афінах.

Реформи Сервія Туллія (VI ст. до н. е.) поклали в основу общинної організації Риму майновий і територіальний принципи.

1. Все вільне населення Римського полісу (патриції і плебеї) було поділене на майнові розряди в залежності від рівня доходів. До першого розряду входили громадяни, чиє майно оцінювалося у 100 тис. асів1.

У другому розряді опинилися ті, чиї статки складали 75 тис. асів, у третьому - громадяни з доходом у 50 тис. асів, в четвертому - жителі Риму зі статками у 25 тис. асів, в п'ятому - громадяни з доходами в 12,5 тис. асів.

Окрему суспільну групу складали так звані "вершники" - найбагатші громадяни, майно яких оцінювалося понад 100 тис. асів. Крім того, формувався окремий розряд найбідніших римлян - "пролетарі" (від латинського терміна "пролес"), котрі володіли незначним майном.

Кожен розряд громадян був зобов'язаний поставити до війська певну кількість військових одиниць - центурій (одна центурія складала 100 воїнів). Вершники, як найбагатші, повинні були сформувати 18 центурій кінноти. Всі інші розряди формували загони пішого війська за таким розрахунком: І розряд - 80 центурій; II - 22 центурії; III - 20 центурій; IV - 22 центурії; V - 30 центурій. Пролетарі, чиє майно не дотягувало до п'ятого розряду, формували всього одну центурію війська.

Оскільки в Римі кожний громадянин купував зброю та інші військові облаштунки за власний рахунок і утримував сам себе, то природно, що придбати повне військове спорядження (меч, щит, спис, дротики, лати, одяг тощо) чи, тим більше, бойового коня, могли лише особи з чималим достатком. Вони ж виставляли найбільше число центурій в народному ополченні. Неважко підрахувати, що вершники і громадяни першого розряду формували разом 98 (18 + 80) центурій. Всього формувалося 193 центурії народного ополчення.

Найважливішим елементом цієї частини реформи було те, що центурії стали не лише військовою, а головним чином - політичною організацією. З цього часу в Римі стали скликатися народні збори по центуріях - центуріатні коміції, до відання яких перейшли найважливіші питання державного життя. На таких зборах кожна центурія володіла одним голосом. При голосуванні процедура припинялася, коли солідарно висловлювалися перші 98 центурій, котрі формувалися найбагатшими римлянами (аристократами).

Таким чином, майже усі патриції потрапили до вищих майнових розрядів, однак їм довелося потіснитися перед верхівкою плебсу. Оскільки після реформ Сервія Туллія плебеїв допустили до участі у поділі землі, можна було очікувати, що їхнє матеріальне становище поліпшиться, а політичний вплив зростатиме.

Раз на п'ять років проходив перепис населення з метою визначення майнового цензу. Було запроваджено постійний податок на утримання війська. До активної військової служби залучалися громадяни віком від 16 до 45 років, а чоловіки старшого віку несли гарнізонну службу.

Другою частиною реформ був розподіл населення за територіальним принципом. Старі роди і курії втратили своє значення. Місто-поліс було розбито на 4 міських і 17 сільських територіальних округів - триб. В межах триб стали скликатися трибутні коміції, на яких кожна триба мала один голос.

Таким чином, реформи Сервія Туллія завершили процес зруйнування основ родового ладу, замінивши його новим соціально-політичним устроєм, що базувався на територіальному поділі населення і майнових відмінностях.

Реформи намітили головні напрями процесу утворення республіканського ладу, але не завершили його. Починаючи з 471 р. до н. е., збори плебеїв починають приймати в трибах рішення, обов'язкові лише для плебсу. Із 449 р. до н. е. рішення трибутних зборів стають обов'язковими для усіх мешканців триби.

Плебеї постійно боролися за розширення своїх прав. Найяскравішим прикладом цієї боротьби була так звана "сецесія плебеїв", коли в 494 р. до н. е. всі дорослі чоловіки-воїни з числа плебеїв при повному озброєнні залишили Рим і виселилися на Священну гору. Такий демарш різко послабив військові сили Риму, а тому патриції були змушені піти на поступки. Була створена важлива державна посада - плебейського народного трибуна - захисника інтересів і прав плебеїв. Ці посадові особи обиралися народними зборами по трибах (трибутними коміціями) і мали право опротестування розпоряджень усіх інших посадових осіб (право вето).

Другою важливою перемогою плебеїв стало видання у 451-450 рр. до н. е. Законів XII Таблиць, які обмежили можливості патриціанських магістратів і жерців-понтифіків щодо довільного трактування норм звичаєвого права. Тим самим плебеї були майже повністю зрівняні у цивільних правах з патриціями. В самому тексті Законів термін "плебей" вживається лише один раз у зв'язку із збереженням заборони на шлюби між патриціями і плебеями.

Із 445 р. до н. е. дозволялися раніше заборонені шлюби між патриціями і плебеями. Це відкрило плебеям шлях до вищої магістратури і до Сенату. У 367 р. за наполяганням плебейських сенаторів Лі-цинія і Секстія після десятирічної боротьби один з консулів мав бути обов'язково плебеєм.

Після другої сецесії (офіційного протесту плебеїв) у 289 р. до н. е. був прийнятий закон Гортензія, який фактично урівнював повноваження трибутних коміцій з центуріатними. Відбувається фактичне злиття патриціанської та плебейської верхівки.

Продовженням перебудови політичної структури римського суспільства стало скасування в 509 р. до н. е. посади рекса і обрання на його місце двох консулів; зміна порядку формування сенату, який став призначатися спеціально уповноваженими особами - цензорами. Формальне зрівняння плебеїв з патриціями у центуріях ще не означало їхньої фактичної рівності. Плебеї вимагали прийняття нових, справедливих законів. На їх вимогу їхніх представників допустили в сенат, не чинили перешкод їхнім шлюбам з патриціями, вони могли входити до жрецьких колегій.

3.Суспільна організація Римської республіки була типово рабовласницькою зі своїми особливостями.Повну правоздатність мали лише громадяни Риму, народжені вільними Вона характеризувалася трьома статусами: свободи, громадянства, сімейним статусом (рис. 5). З них чи не найважливішим був статус громадянства. Воно набувалося:

- внаслідок народження від шлюбу римських громадян;

- відпущенням громадянином свого раба на волю;

- усиновленням (удочерінням) громадянином дитини-чужоземця;

- наданням громадянства державою.

Втрата громадянства пов'язувалася із засудженням римлянина за тяжкий кримінальний злочин, оберненням у рабство чи військовим полоном.

Правоздатність втрачалася повністю або частково.

Серед громадян Риму ніколи не було рівності. З кінця IV ст. до н. е. з найбагатших сімей сформовується так званий "благородний стан" - нобілі. Згодом їх стали називати сенаторами. Вони володіли почесними званнями, посадами. З II ст. до н. е. серед впливових римлян формується верства вершників, яка складалася із великих торговців, банкірів, лихварів, землевласників. Усі вони володіли сотнями, а то й тисячами рабів.

Населення Римської держави

Вільновідпущеники (лібертини) були обмежені у правах щодо участі у політичному житті та праві на шлюб з римськими громадянами.

Латини та перегрими були чужинцями. Користуючись особистою свободою, вони обмежувалися у політичних і деяких майнових правах. З часом для регулювання відносин серед них та між ними і римськими громадянами було створено "право народів". У державному устрої Риму з'явилися претори перегринів, які вирішували їхні проблеми.

Раби. Рабовласництво виникло в Римі ще до утворення держави. Як вже зазначалося, спочатку кількість рабів була невеликою, і самі рабовласницькі відносини мали патріархальний характер. З III ст. до н. е. в результаті великих завойовницьких воєн з'являється маса рабів, які піддаються жорстокій і нелюдській експлуатації. Це викликало масові повстання рабів. Раби перебували у державній або приватній власності. Рабовласник мав повні права над рабом як над своїм рухомим чи нерухомим майном. Держава у відносини господарів і рабів не втручалася і не встановлювала навіть елементарних гарантій захисту невільників. Раби перебували за межею громадянського суспільства і не вважалися людьми. ("Все людське вмирає у рабові", "Раб - це знаряддя, яке може говорити".)