9.Реставрація Бурбонів

Здобувши перемогу над Наполеоном Бонапартом, монархи європейських країн відновили на французькому престолі династію Бурбонів. Граф Прованський (брат Людовіка XVI) був проголошений французьким королем під іменем Людовіка XVIII. Новий король був змушений визнати де-факто основні результати Великої французької революції: знищення феодальних відносин, буржуазний цивільний кодекс, перерозподіл земельної власності, зміни в адміністративному устрої та апараті. Своєрідною конституцією стала Хартія 1814 р., у якій робилася спроба пояснити збереження основних завоювань буржуазної революції ... поверненням до традиційних цінностей. Так, наприклад, Національні збори виводилися з архаїчних «березневих полів», на які збиралися вільні общинники-франки за часів Хлодвіга та його наступників. Хартія 1814 р. підтвердила рівність громадян перед законом та рівний допуск до цивільних і військових посад - незалежно від того, до якого стану належав громадянин. Законодавча влада передавалася двопалатному парламенту. Верхню палату перів призначав король, нижню палату депутатів обирало вузьке коло виборців. Активне виборче право надавалося тим громадянам, які сплачували на рік не менше 300 франків прямого податку. Таких у державі налічувалося 100 тис. чол. Пасивне виборче право мали платники прямого податку, не меншого за 1000 франків, їх було усього 15-16 тис. Виконавчу владу короля обмежувала третя гілка влади - судова. Хартія 1814 р. проголошувала незмінюваність суддів, що робило останніх більш самостійними у своїх рішеннях. Виконавчу владу очолював король. У його повноваження входило командування армією, призначення на усі посади в державному апараті, право оголошення війни і укладення миру, ведення міжнародних переговорів тощо. Король був частково наділений і законодавчими функціями, оскільки мав право видавати регламенти і ордонанси, необхідні для виконання законів та для безпеки держави (ст. 14 Хартії-). Принципи Хартії почали порушуватися негайно після її проголошення. Розпочалася чистка державного апарату і, особливо, офіцерського корпусу від республіканців-демократів. За умовами Віденського конгресу 1814-1815 pp., Франція була введена у кордони 1792 р., зобов'язана сплатити 700 млн франків контрибуції та утримувати на власній території протягом трьох років 150-тисячну армію антинаполеонівської коаліції. Усе це не сприяло авторитету королівської влади. Країною ширилися чутки про майбутнє повернення земельних володінь дворянам. Буржуазія висловлювала своє невдоволення компромісом 1814 р. мало не відкрито. Король намагався стримувати невдоволення мас політикою терору. За період реставрації Бурбонів у країні було засуджено за політичними звинуваченнями понад 10 тис. чол. Серед них були такі авторитетні особи, як один з найвидатніших полководців Франції маршал Ней. А маршал Брюн, генерал Ремель та інші діячі попередньої епохи впали жертвами самосуду банд «золотої молоді». Внаслідок чистки з державного апарату було вигнано понад 100 тис. чиновників, 12 тис. офіцерів звільнено з військової служби. Навіть зі складу Академії було виключено 19 видатних учених. Вибори в палату депутатів 1815 р. проходили в обстановці монархічного терору, через що більшість палати склали ультраправі депутати-роялісти. Реакційна законодавча діяльність цієї, за висловом Людовіка XVIII, «незрівнянної палати» викликала заворушення селян, стурбованих небезпекою втрати землі, отриманої в ході революції. Під тиском мас король був вимушений розпустити «незрівнянну палату» у 1816 р. та призначити нові вибори. В новому складі нижньої палати (1816-1820 pp.) більшість становили уже помірковані монархісти, білий терор пішов на спад.