8. Рада 500, геліея, колегія архонтів, ареопаг у Стародавніх Афінах.

Компетенція Ради 500 була широкою, вона охоплювала законодавчу, виконавчу і судову сфери. Рада попередньо слухала і підготовляла всі питання, які виносили на обговорення Народних зборів, пропонуючи свій проект рішення . Без рішення Ради збори не могли прийняти жодного закону чи іншої відповідальної постанови. Рада брала участь у самому процесі прийняття законів: усі законопроекти Народні збори спрямовували у Раду для детального обговорення й оцінки. При відхиленні законопроекту Радою здебільшого його, не обговорюючи, відхиляли й Народні збори. Рада 500 відала також впровадженням прийнятих законів у життя. Вона повинна була чітко дотримуватися рішень Народних зборів.

Раді належали широкі повноваження у сфері фінансового управління. Вона визначала джерела державних прибутків, статті витрат, відала всіма надходженнями в державну скарбницю, стягувала державні борги, здійснювала продаж конфіскованого майна. Під загальним керівництвом і наглядом Ради перебували військо і всі військові справи — військовий флот, армія, кіннота, будівництво нових кораблів, укріплень та ін.

У галузі цивільної адміністрації Рада здійснювала все поточне управління країною, контролювала діяльність усіх органів адміністрації та службових осіб, могла порушити справу про притягнення їх до відповідальності. Рада відала дипломатичними зносинами з іншими державами. Раді належала також судова влада. Спочатку вона була широкою, але з IV ст. до н.е. чимало судових повноважень Ради перейшло до Народних зборів і геліеї.

Колегія архонтів. Тривалий час архонти були найвищими службовими особами Афін. У їхніх руках знаходилось управління державними справами, судочинство. Архонти обирали голову колегії — архонта-епоніма. Його іменем називали рік, упродовж якого діяла колегія. Він не тільки головував на засіданнях колегії, — до його компетенції входив також попередній розгляд сімейних справ, які потім при необхідності спрямовували до суду. Другий архонт, базилевс, наглядав за здійсненням релігійних культів і водночас був ніби верховним жерцем. Він також відав містеріями та іншими святами, проведенням різних змагань, пов'язаних з деякими урочистостями. Він же приймав і скарги та головував у суді по справах з релігійного культу і пролиття. Базилевс був також головою ареопагу.

Третій архонт — полемарх. Спочатку це був військовий вождь. Полемарх також відав цивільними справами метеків та іноземців, переважно сімейними і спадковими. Полемарх порушував справи проти вільновідпущеників, які виявляли невдячність щодо, своїх колишніх господарів, проти метеків, які не обирали собі патрона. Кожен з названих трьох архонтів міг підібрати собі двох помічників (так званих паредрів). Інші шість архонтів становили судову колегію фесмофетів. Вони порушували самі та приймали до розгляду судові позови про незаконне присвоєння громадянських прав, про одержання їх нечесним шляхом, хабарництво, фальшиві показання свідків, чужоложство. Самі вони судові справи не розглядали, а скликали для цього судові засідання геліеї чи її колегій, головували на них, особливо у таких важливих справах, як звинувачення в державних злочинах, при докимасії службових осіб, розгляді їх звітів та ін.

Геліея, або суд присяжних. Утворена згідно з реформами Солона. Складалася з 6 тис. членів (геліастів. У повному складі геліея засідала рідко. Геліея діяла передусім як найвищий суд країни у ролі першої і другої (апеляційної) інстанцій. Вона також здійснювала контроль за діяльністю службових осіб, заслуховувала їхні звіти (докимасія), притягала при потребі до відповідальності. Геліея брала активну участь у процесі законодавства: їй належало право вирішувати долю законопроекту, прийнятого вже Народними зборами.

Ареопаг у ранню епоху був у Афінах одним з найважливіших органів державної влади. Він контролював роботу службових осіб, діяльність Народних зборів, затверджував їхні рішення, мав судові й релігійні функції. Після реформ Ефіальта (462 р. до н.е.) ареопаг втратив політичне значення і став органом майже виключно судовим, частково — релігійним. Члени ареопагу були обрані пожиттєво, вони щорічно звітували про свою діяльність, їх можна було притягнути до відповідальності. Крім розгляду судових справ ареопаг доглядав священні місця, святині, стежив за мораллю, додержанням звичаїв. Народні збори іноді доручали ареопагові проводити розслідування антидержавних злочинів.

9. Основні риси права Афін Афінське право склалося в значній мірі на підставі традицій, правових звичаїв і тільки потім уже законодавства. Закони далеко не охоплювали всі області майнових і міжособистісних відносин. Тому спеціально передбачалося, що «питання, щодо яких немає законів, варто вирішувати по розуміннях найбільшої справедливості». Найдавнішим джерелом афінського права був природний звичай. Звичаєве право вперше було записано в 621 р. до н.е. при архонті Драконте. У V-VI ст. до н.е. закони стають головним джерелом права. На початку VI ст. до н.е. і пізніше одним з основних джерел цивільного права було законодавство Солона. У V-IV ст. до н.е. усе більшого значення набуває закон, тобто постанова народних зборів. Відомостей про найдавніші афінські закони не збереглося. Знаменитий судовий оратор IV ст. до н.е. Демосфен в одній з промов згадав про закони легендарного правителя Тесея, що нібито були вибиті на камені. Однак якщо якісь усні постанови в архаїчний і навіть ще до дорійський період і існували, вони стосувалися тільки релігійних питань: свят, обрядів і т.п. Першим історичним законодавцем Афін був тиран Драконт. Закони Драконта (близько 621 року до н.е.) були присвячені головним чином новій організації суду, покаранням за різні порушення священного і суспільного укладу; у соціально-правовому змісті вони прагнули стримати поширення майнової нерівності – і в цьому відношенні цілком походили на закони перших древньосхідних правителів. Закони ці скасували будь-як привілеї, у тому числі родової знаті, у сфері кримінального покарання. Практично за будь-який злочин, за кожну зокрема крадіжку, навіть крадіжку овочів з городу, Драконт наказував страчувати смертю. Передбачалося покарання за убивство раба. «Коли Драконта запитали, чому він за велику частину злочинів призначив страту, він, як говорять, відповідав, що дрібні злочини, на його думку, заслуговують цього покарання, а для великих він не знайшов більшого» (Плутарх. Солоний. 6). Тільки за зазіхання на недоторканість особи міг бути призначений штраф. Злочин був нанесенням образи не тільки самому потерпілому, але і всьому його роду – тому скарги в суд могли подавати як потерпілі, так і їх родичі. Закони передбачали можливість примирення злочинця з рідними убитого чи з тим, кому був заподіяний збиток; з цієї можливості з'являється компенсація, установлювана за згодою сторін (в худобі чи в грошах), - дуже своєрідний інститут додержавного афінського права. По переказах, закони Драконта (за винятком тих, що були присвячені покаранням за убивства і тяжкі злочини) були скасовані Солоном на початку VI ст. до н.е., який сам, у свою чергу, склав нове велике законодавство, присвячене вже дуже багатьом питанням життя афінського суспільства.

Рим