5. Судова система Франції

Судова система Франції включає дві гілки - суди загальної юрисдикції та адміністративні суди.

Ієрархію судів загальної юрисдикції складають:

- Трибунали малої інстанції (маються на департаментах); розглядають незначні цивільні та кримінальні справи;

- Трибунали великої інстанції, розглядають цивільні та кримінальні справи середньої складності;

- Апеляційні суди;

- Суди Ассісі - виконують роль суду присяжних при розгляді кримінальних справ, де покарання перевищує п'ять років позбавлення волі; складаються з трьох професійних суддів і дев'яти ассизов - грамотних добропорядних громадян, професія яких не пов'язана з владою, юриспруденцією і педагогікою;

- Спеціальні суди (комерційні, трудові);

- Касаційний суд - очолює систему судів загальної юрисдикції.

Адміністративні суди складаються;

- З регіональних адміністративних судів (нижча ланка);

- Адміністративних апеляційних судів;

- Державної ради (вища ланка).

Крім судів загальної юрисдикції та адміністративних судів, у Франції існують два спеціальних органу, що не входять в судову систему і створених для суду над вищими чиновниками. Це - Суд правосуддя (судить міністрів) і Високий суд правосуддя - розглядає звинувачення (у скоєнні державної зради) проти президента.

Особливістю Франції є відсутність спеціалізованого конституційного суду. Функції конституційного суду (у тому числі здійснення попереднього конституційного контролю законопроектів) виконує квазісудовий орган - Конституційна рада, до якого входять:

- Колишні президенти республіки (є довічними членами по праву);

- Дев'ять призначуваних членів (трьох призначає президент, з їх числа зазвичай затверджується голова Конституційного ради);

- Голова Національних зборів;

- Голова Сенату.

Строк повноважень членів Конституційної ради (крім довічних) становить дев'ять років, без вдачі повторного обрання. Кожні три роки Конституційна рада оновлюється на 1/3.

Крім Конституційної ради, який здійснює контроль за актами законодавчої влади, контроль за конституційністю актів виконавчої влади здійснює інший орган - Державна рада, одночасно очолює систему адміністративної юстиції.

6. Джерела права феодальної Франції

Як вказував Вольтер, у Франції «змінюючи поштових коней, змінюють право». Подібна ситуація була і у феодальний період.

1. Звичай – найважливіше джерело права.

• на зміну Салічній правді та ін.. варварським звичаям прийшли територіальні правові звичаї (кутюми) окремих регіонів

• складалися в усній формі

• з 12 ст. окремі кутюми почали записуватися

• середина 13 ст. – створено Великий кутюм Нормандії

• зявлення низки приватних записів місцевого звичаєвого права («Порада другу» 1253 р.),

«Кутюми Бовезі» 1283 р. : « Король повинен сам дотримувати звичаїв і примушувати інших дотримувати ці звичаї»

2. Римське право

( поступово стало найважливішим джерелом права на півдні Франції )

• ренесанс римського права припадає на 13 ст., що було пов’язано з діяльністю школи глоса торів

• створено юридичні факультеті в різних університетах Франції(Монтпельє)

• поступово на півдні місцеві правові звичаї занепадали і римське право визнавалося загальним правом

• у 16 ст. у Франції склалася своя школа римського права – школа гуманістів (відображали ідеї епохи Відродження, відкидали методи схоластики і дедукції)

3.Норми канонічного права

• (право церкви створювати власну юридичну систему для внутрішнього застосування досягло апогею в 12-13 ст. в час розширення компетенції церковних трибуналів)

• Королівський ордонанс 1539 р. – заборонив церковним судам розглядати справи, що стосуються не кліриків, а світських осіб

• Декрети Римських пап і настанови церковних соборів не були обов’язковими, король сам здійснював владу в королівстві

• Королівські повноваження : надання обов’язкової сили нормам канонічного права

• акти Римських пап та церковних соборів супроводжувалися королівськими грамотами

4.Міське право

• розмаїте

• основне джерело права – міські хартії, що мали нормативний характер і відображали компроміс міського населення з королем або окремими сеньйорами

• у хартіях передбачалася: підтримка миру і порядку, визнавалися важливі права громадян, регламентувалася торгово-ремісницька діяльність

5. Законодавчі акти королів:

• настанови

• ордонанси ( Ордонанс Мулена 1566 р. )

• едикти

• накази

• декларації

• Судова практика парламентів, особливо Паризького- з багатьох питань набували нормативно-обовязкової сили