Вавилон

1. Характерні риси та особливості утворення Вавилону. Суть , розвиток і падіння

Стародавній Вавилон розташувався у долині рік Тигру та Євфрату. Цю країну ще називають Месопотамією або Дворіччям (Межиріччям) (сучасний Ірак). У кінці ІУ – І пол. ІІІ тис. до н.е. на території Дворіччя починають виникати перші міста-держави (патесіати): Ур, Урук, Лагаш, Кіш, Умма. Найдавнішим населенням Дворіччя були шумери, на північ від них жили аккадці. Централізовані держави в Месопотамії починають виникати у другій половині ІІІ тис. до н.е.: Лагаш і Умма. Після довгої боротьба в ХХІУ ст. до н.е. царі Умми завоювали Лагаш і поширили своє правління на весь Шумер. Столицею стало м. Урук. У 2316-2261 рр. це місто було захоплене аккадським царем Саргоном. Він зумів створити міцну державу з необмеженою владою царя. На поч. ХХІІ ст. до н.е. влада у Південній Месопотамії перейшла до м. Ур, де почала правити третя династія Ура, представники якої носили титул царя Шумера і Аккада. Але на поч. ХІХ ст. до н.е. на Урську державу напали кочові племена амореїв та еламітів і вона розпалася.  У ХІХ ст. до н.е. у Дворіччі серед інших виділяється два міста, які вели між собою боротьбу за владу – на півдні аккадці створили державу з центром у Вавилоні та на півночі Ассирійська держава з центром в м. Ашшур. В кінці ІІІ – на поч. ІІ тис. до н.е. на передній план виступають аккадці. Поступово все більшої сили і могутності центр аккадян – місто Вавилон. В першій пол. ХУІІІ ст. до н.е. вавилонський цар Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.) захопив всю Пд. Месопотамію (Шумер) і підкорив Ассирію. Найбільшого розвитку Вавилон досягнув у ІІ тис. до н.е. за правління Хаммурапі. Періодизація історії Вавилону: Давньовавилонське царство (ІІ тис. до н.е.). Найбільшого розвитку досягнуло при правлінні царя Хаммурап Нововавилонська держава (І тис. до н.е.). Найбільшого розквіту досягнуло при правлінні царя Навуходоносора ІІ (604-561 рр. до н.е.) Давньовавилонське царство припинило існування з таких причин: на початку ХУІ ст. до н.е. Вавилон захопили хетти, в кінці цього ж століття його захопили касити (гірські племена, що жили на сході від Вавилону (сучасного Зх. Ірану). Нововавилонська держава за правління Навуходоносора ІІ, захопила Сирію, Палестину і стала наймогутнішою державою Месопотамії, починається період її піднесення. Але в ІІ пол. УІ ст. до н.е. Вавилон захопили перси (цар Кір Великий був коронований вавилонським царем) і Месопотамія увійшла до складу цієї держави. У 331 р. до н.е. Вавилон був завойований Александром Македонським. В ІІ ст. до н.е. від м. Вавилон залишились лише руїни.

2. Суспільний лад Вавилону

Суспільний лад Вавілону характеризується особливою складністю та строкатістю соціальної складу.  Найнижчу верству населення становили раби. їх називали вардум. Рабство носило домашній, патріархальний характер. Це означає, що раби працювали разом з общинниками царськими, храмовими людьми на громадських роботах, жили разом зі своїми власниками під одним дахом, спільно харчувалися, брали однакову участь в домашньому господарстві, ремісництві, могли мати своє майно, володіти і користуватись ним (хоча і були певні обмеження), мати сім'ю. Джерелами рабства були: військовий полон; народження від рабині; продажа дітей в рабство своїми батьками; віддання у рабство за злочини, за несплату боргів; купівля рабів в інших країнах. Рабоволодіння було колективним (общин, храмів, держави) і приватним. У Вавілоні виділялись дві основні групи вільних: перша - авілум ("людина", "син людини"), друга - мушкену ("ті, що б'ють чолом"). Останні були особами більш ницого походження, оскільки не були нащадками "своїх" і не мали коренів в общині. Це були царські служилі люди нижчої категорії. Усі високі посади в державі могли займати лише представники авілум. Різниця між цими категоріями осіб найкраще прослідковується правових нормах, які стосуються охорони життя, здоров'я, честі як їх самих, так і членів і сімей. В процесі розвитку товарно-грошових відносин виділяється нова категорія населення – тамкари, до яких відносилися лихварі, кредитори, торговці і ін. Найчисленнішу частину населення становили селяни-общинники.  Жерці у Вавилоні не утворили окремого стану, оскільки в адміністративній раді храму були представлені як жерці, так і царські чиновники, посади жерців продавались.