59. З’ясуйте поняття дієприкметника, особливості його творення, правопису та пунктуації.

Дієприкметник- це форма дієслова, яка означає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? (хмарою повіті, врятована планета, зачарований красою). Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією (палаюче небо). Вони мають форму теперішнього (палаючі степи, достигаючі овочі) і минулого часу (прив’яле листя, зарослий сад). Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч(ий),-юч(ий) для дієслів 1-ої дієвідміни і -ач(ий), -яч(ий) для дієслів 2-ої дієвідміни (реве ревучий, працює працюючий, дрижать  дрижачий, сидить  сидячий). Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи інфінітива лише неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л(ий): замерзнути замерзлий, побіліти побілілий. Активних дієприкметників на -вший, -ший у вжитку майже не зустрічається, хоча і вживаються поодинокі слова (заснувший, здолавший). Найчастіше вони замінюються підрядними реченнями (заснувший- той, що заснув; здолавший- той, що здолав). Активні дієприкметники у мовленні зустрічаються рідко, більше вони властиві писемній мові і вживаються у художніх творах (пламеніючі далі). Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета над ним(посіяне жито (хтось посіяв), засмалені сонцем (сонце засмалило), пошите пальто (хтось пошив). Пасивні дієприкметники творяться від основи інфінітива перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів -т(ий), -н(ий), -ен(ий), -єн(ий): мити митий, засіяти засіяний, везти везений, засвоїти засвоєний. Дві букви нн у прикметниках дієприкметникового походження з’являються тоді, коли на суфікс падає наголос (нетлн нний, невблагб нний, незмН нний). Написання дієприкметників 1. У дієприкметникових суфіксах -н-, -ен- завжди пишеться одне н: згаданий, втілений. 2. Із двома в пишуться прикметникові суфікси -енн-, -анн-, що вказують на можливість чи неможливість (невблаганний, нескінченний) або на високу міру ознаки (височенний). На відміну від дієприкметникових такі суфікси завжди наголошені. Порівняйте: неоці'нений товар(дієприкметник); неоціне'нний скарб (прикметник).

3. У написанні не з дієприкметниками керуються такими правилами: — не пишеться разом, якщо дієприкметник є означенням і не має залежних слів: Як я малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами (Д. Павличко). Але за наявності протиставлення не пишеться окремо: Тільки мав талан до віршів не позичений, а власний (Леся Українка). — не пишеться окремо, якщо: а) у реченні є залежні від дієприкметника слова: Жайворонки робили свій перший засів на ще не зораних плугом нивах (М. Коцюбинський); б) дієприкметник є в реченні присудком: Поле не міряне, вівці не лічені, пастух рогатий (Народна творчість).

60. Поясніть правила та умови вживання м’якого знака. Наведіть приклади.

В українських словах м'який знак вживається:

• Після букв д, т, з, с, ц, л, н, які позначають м'які приголосні:

• в кінці слова: ,- мазь, паморозь, увесь, ґедзь, мовець, обмаль, сутінь тощо;

• в середині слів перед буквами, що позначають тверді приголосні: молотьба, спільний, тинькувати, Гринько, Федько, Вільно, Луцьк тощо;

• у дієсловах наказового способу та на -ться: стань, сядь, робиться, коситься тощо.

• В дієсловах перед суфіксом -ся (-сь): стань — станься, сядь — всядься.

• На позначення м'яких приголосних усередині складу перед о: дзьоб, дьоготь, льон, сьомий, третьокласник, утрьох тощо.

• У суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-: запорізький, козацький, київський, близькість, людськість, вузько, хвацько, військо, хлопчисько, пасовисько тощо.

• У суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: батенько, рибонька, старесенький, білісінький, малюсінький тощо.

М'який знак зберігається:

• В утворених присвійних прикметниках: Танька — Таньчин, Зінька — Зіньчин, ненька — неньчин;

• При відмінюванні: призьба — на призьбі, ненька — неньці, вишенька — вишеньці.

• В словах іншомовного походження м'який знак пишеться після м'яких д, т, з, с, ц, л, н перед ї, йо, а також перед я, ю, є, які читаються як [йа], [йу], [йе]: адьє, конферансьє, монпансьє, пасьянс, ательє, барельєф, батальйон, мільярд, бутоньєрка, віньєтка, каньйон, В'єнтьян, Готьє, Нью-Йорк, Ньютон, Ньяса, Реньє тощо.

М'який знак не пишеться у таких випадках:

• Після б, п, в, м, ф, р, ж, ч, ш, щ: дріб, приголуб, сипте, степ, кров, вісім, верф, ніж, їж, знаєш, бачиш, піч, річ, борщ, морщ, воротар, гіркий, кобзар, перевір, тепер, Харків тощо. Виняток: Горький, трьох.

• Перед м'якими, пом'якшеними або шиплячими: свято, дзвякнути, сніг, радість, велетенський, промінчик, кінчик, менший, тонший, Уманщина. Винятки: після букви л (їдальня, читальня, Польща, сільський тощо) та у словах тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати, женьшень, Маньчжурія.

• Між подвоєними та подовженими приголосними: буття, відлюддя, віддячити, волосся, галуззя, заміжжя, зілля, пасся, ранній, роззява тощо.