3. Поясніть основні види пунктограм. Наведіть приклади.

Пунктограма – це пунктуаційне оформлення речення в цілому або окремих його частин. Це оформлення може бути здійснено й одним і різними розділовими знаками, а місце їх і сам знак визначають пунктуаційним правилом". Наприклад, одна пунктограма оформляє кінець речення, об’єднуючи різні розділові знаки (крапка, знак оклику, знак питання та ін.), бо існує загальне правило, за яким одне речення відділяють від другого. Проте ця пунктограма має різновиди, адже кожний розділовий знак у кінці речення виконує ще й свою особливу функцію і має специфічне правило для вживання його.

Пунктограма може мати і свої варіанти. Наприклад, різновид пунктограми "кома при однорідних членах речення" (пунктограма в цьому випадку: "Розділові знаки в реченнях з однорідними членами") має варіанти: кома між однорідними членами, пов’язаними протиставними сполучниками, повторюваними, єднальними та розділовими, і т. ін. Кожний варіант пунктограми також має своє пунктуаційне правило.

Таким чином, специфіка пунктограми, її різновидів і варіантів зумовлює методику закріплення пунктуації.

Розділові знаки бувають одиничні парні. 

До одиничних належать крапка, крапка з комою, двокрапка, три крапки, тире, знак питання, знак оклику. 

До парних — дві коми, два тире, дужки, лапки. 

Окрім того, розділові знаки поділяються на роздільні і видільні (при звертанні, вставних та вставлених словах, словосполученнях і реченнях, відокремлених та уточнювальних членах речення). 

Видільним є також знак посилання, який указує, що частина тексту наводиться або в кінці сторінки, або в кінці тексту. 

4. Назвіть основні правила написання прислівників. Відповідь проілюструйте прикладами. Прислівники, утворені злиттям прийменників з іменниками, що пишуться разом (надворі, нагору, вдень), треба відрізняти від однозвучних сполучень прийменників з іменниками, які пишуться окремо: на дворі, на гору, в день. Іменник завжди називає якийсь конкретний предмет, а прислівник вказує на місце, напрямок, час: нагорі— на горі, удень — у день, надворі — на дворі, укінці — у кінці, назустріч — на зустріч. Наприклад: Зверху цього не видно — З верху гори видно далеко; Знаю правило напам’ять — Якщо на пам’ять не покладаєшся, запиши. Окремо пишуться ті прислівники, де іменник зберігає своє значення: до речі, на жаль, до вподоби, без упину. Найчастіше вживаються в них такі прийменники: без — без пуття, без угаву, без упину, але безвісти, безперестанку; в (у) — в міру, в ногу, уві сні, у вічі, але впам’ятку, вгору; з — з розгону, з переляку, з радості, але зсередини, зверху; на — на жаль, на щастя, на добраніч, але нарозхват, нанівець; під — під силу, під вечір, під кінець; по — по суті, по щирості, по честі, але повік, поночі. В окремих випадках прислівники й однозвучні з ним відмінювані слова з прийменниками можна розрізняти наголосом: набік — на бік, надворі — на дворі, навіки — на віки. Разом пишуться: - Прислівники, утворені від короткої форми прикметника: допізна, замолоду, згарячу, зліва, помалу, сповна. - Прислівники, утворені сполученням прийменника, крім по, з числівником: учетверо, натроє, вперше, спершу. - Першою частиною яких є частки: де-, що-, аби-, ані-, чи-, як-, не-, ні-, що стають префіксами: щотижня, абикуди, аніскільки, чимало, несхитно, нізвідки. Запам’ятайте! У постпозиції частка що пишеться окремо від слова, з яким уживається: дарма що, хіба що, тільки що, поки що. - Прислівники, утворені злиттям з іменником, який уже не вживається: навпростець, восени, дощенту. - Прислівники, утворені від кількох основ: мимоволі, привселюдно, стрімголов, чимдуж, нашвидкуруч (на швидку руку). - Прислівники, утворені сполученням прийменника із займенником: нащо, почому, внічию, втім, але за віщо. Через дефіс пишуться: - Прислівники, в яких повторюються основи: видимо-невидимо, ледве-ледве, близько-близько, сполучення синонімів чи антонімів: без кінця-краю, видимо-невидимо, більш-менш, часто-густо, тяжко-важко. - Прислівники, утворені від прикметників і займенників із префіксом по- і суфіксами -ому (-єму), -и: по-українському, по-українськи, по-батьківському, по-нашому, по-твоєму, по-братерськи, по-літньому, по-доброму та від порядкового числівника на -е: по-перше, по-десяте, по-четверте. - Складні прислівники з частками -будь, -небудь, казна-, хтозна-, -то: будь-хто, де-небудь, казна-коли, будь-де, де-небудь, так-то, казна-коли. - Складні прислівники, утворені з двох прислівників: десь-інде, вряди-годи. Окремо пишуться: прислівникові сполучення, утворені з двох іменників, іноді розділених одним або двома прийменниками: кінець кінцем, одним одна, раз у раз, рік у рік, сам на сам, час від часу, день у день, рука в руку, раз від разу. Через два дефіси пишуться прислівники: пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всього, будь-що-будь, як-не-як, хоч-не-хоч, де-не-де, коли-не-коли, як-не-як. Перша частина пишеться окремо, а дві наступні — через дефіс у прислівниках: не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен. Написання и, і в кінці прислівників: - Після г, к, х пишеться и: навкруги, мовчки, трохи. - У кінці прислівників з префіксом по- після ж, ч пишеться и: по-вовчи, по-заячи. - В інших — після ч — і: поночі, тричі.

5. Визначте походження, морфологічні властивості службових частин мови. Повнозначним частинам мови протиставляються неповнозначні, або службові, частини мови. До них належать прийменник, сполучник і частка, які об'єднуються в один клас на основі спільних ознак:

* вони позбавлені номінативної функції, тобто не називають ні предметів, ні ознак, ні дій, ні кількості;

* не мають граматичних категорій;

* не виступають членами речень.

ПРИЙМЕННИКИ

Прийменники - це службові слова, які в сполученні з формою непрямого відмінка повнозначного слова виражають залежність його від інших повнозначних слів, диференціюючи значення відмінкової форми. Не маючи самостійного лексичного значення, вони разом з відмінковими формами іменників, числівників, займенників виражають різні смислові відношення:

a) місця: Із-за лісу, з-за туману місяць випливає (Т. Шевченко); Між коморою і будиночком ворота і хвіртка. Біля воріт дві тополі (О. Довженко);

b) часові: 3 давніх часів український народ шанував вербу, оспівував у ліричних піснях, думах, билинах (3 журналу); У неділю годині о дев'ятій, коли сонце почало вже підійматися над кронами дерев, Варя вийшла в садок (І. Сенченко);

c) мети: Я дуже сміливий: я не боюсь нікого слабого; за правду битися готов я до загину... (В. Самійленко);

d) причинові: Народе мій, се ти!.. Закаменілий в болю дрімаєш від віків, як вигаслий вулкан. Ти все-усе втеряв - зберіг лиш сни про волю і пам 'ять гордих дій та скарб незгойних ран (П. Карманський);

e) умови: При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний (Л. Українка);

f) допустовості: Всупереч тим віщуванням проходили грози (М. Рильський); А дуб стоїть незламно всім напастям наперекір (І. Цюпа).

СПОЛУЧНИКИ

Сполучники - це службові слова, за допомоги яких здійснюється зв' язок однорідних членів речення та частин складного речення: Шва і література - це нам 'ять народу, його генетичний безсмертний код, це колективна совість суспільства, увічнена в слові (Ю. Шовкопляс); Не обоє 'язково бути великим знавцем, щоб відчути глибину маминої пісні (В. Скуратівський).

Поєднуючи однорідні члени або частини складного речення, сполучники лише виражають смислові відношення між ними й не виступають членами речення. Вони не мають самостійно

ЧАСТКА

Частки - це службові слова, які надають словам, словосполученням і реченням додаткових семантичних відтінків або служать для творення слів та їх форм: Як же тут гарно, як же тут тихо, в таку годину забудеш лихо (Л. Українка); На щастя, на долю, на все дороге нам до болю хай зозулі віщують літа і збувається наша мета (М. Ткач).

За виконуваними функціями частки поділяються на: формотворчі, словотворчі, модальні.

Формотворчі частки хай, нехай, би (б) утворюють граматичні форми наказового та умовного способів: Хай не розбудить смутку телефон, нехай печаль не зрушиться листами, хай буде легко... (Л. Костенко); Розказав би про те лихо, та чи то ж повірять! (Т. Шевченко). Частки най-, як-, що- використовують для творення найвищого ступеня порівняння прикметників та прислівників: найкращий, якнайкращий, щонайкращий.

Словотвірні частки будь-, -небудь, казна-, хтозна-, -сь, аби-, де-, не-, ні-, -би, -б утворюють слова з новим значенням і виступають лише в складі слова: будь-хто, хто-небудь, казна-де, хтозна-хто, хтось, абищо, дехто, ніякий, мовби, немовби.

Модальні частки можуть надавати: а) різних смислових відтінків окремим словам і б) виражати відношення мовця до змісту висловлення.

ВИГУК

Вигуки - це слова, які служать для вираження різних емоцій, почуттів, не називаючи їх.

Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови. Вони не називають предметів, ознак чи дій і не виконують службових функцій, а лише виражають почуття: О, які були великі зорі, як синіло й склилось навкруги (М. Рильський); Ох, якби тільки можна, то я б сама те горе одвернула! (Леся Українка).

За походженням вигуки поділяються на первинні (не похідні) і вторинні (похідні). Первинні вигуки не співвідносяться з іншими частинами мови, вони утворені з одного, двох чи кількох звуків: а! о! ей! ой! тю! фе! о! пхе! ану! люлі! Вторинні вигуки утворилися з інших частин мови, найчастіше повнозначних: матінко! непе! жах! страх! дурниці! лишенько! біда! рятуйте! геть! годі!