52. Визначте особливості відмінювання та правопису займенників. Наведіть приклади.

Правопис неозначених та заперечних займенників 1. Із частками казна-, хтозна-, бозна-, будь-, -небудь займенники пишуться через дефіс: казна-хто, бозна-що, хтозна-чий, будь-який, скільки-небудь. 2. Із частками ні-, аби-, де-, -сь займенники пишуться разом: ніхто, абиякий, дещо, хтось. 3. Якщо між часткою і займенником з’являється прийменник, то всі три слова пишуться окремо: ні про кого, будь для чого, аби з ким, хтозна в чому. УВАГА! Якщо прийменник стоїть не між часткою і займенником, а перед часткою, то написання частки і займенника він не змінює: будь-кого – для будь-кого, будь-чиєю – з будь-чиєю, абищо – на абищо, декого – про декого. Особові займенники я, ти, ми, ви і зворотний себе відмінюються так: я ти — ми ви мене тебе себе нас вас мені тобі собі нам вам мене тебе себе нас вас мною тобою собою нами вами мені тобі собі нас вас

Особливістю відмінювання особових займенників він, вона, воно, вони є поява в них після прийменників та в орудному відмінку початкового н; У відмінюванні займенників мій, твій, свій, чий, той, цей, весь найбільше розбіжностей є в чоловічому роді, менше — у жіночому та в множині.

53. Проаналізуйте службові мови за походженням і морфологічною будовою.

Прийменником називається службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників (або займенників) служить для вираження підрядних зв’язків між словами в реченні. Приклади прийменників:

– первинні: без, в (у), від, для, по, через, при, про, над, під, до, з, ради;

– вторинні: задля, з-під, із-за, , поза, щодо;

– утворені від інших частин мови: близько, внаслідок, після, поруч, перед, протягом, під час, з допомогою, у зв’язку, завдяки, незважаючи на ,тощо.

Прийменники поєднуються з іменниками (або займенниками) в різних відмінках, причому деякі з них поєднуються тільки з одним відмінком(без, від, до, крізь, про, при, біля, навколо, назустріч), деякі – з двома (на, над, перед, під про), а то й з трьома (в, з, за між).

Сполучник - це службова частина мови, яка вживається для поєднання членів речення, частин складного речення і окремих речень у тексті (І у місті, і у селі - всюди він був один; Коли летиш у небі, то все, що знаходиться на землі, здається дуже маленьким).

Часткою називаються службова частина мови, яка надає реченням чи окремим його членам певних відтінків значення або служить для утворення окремих граматичних форм. Частки не мають лексичного значення, не змінюються, не є членами речення.

Окремі частки мають варіанти: би-б, же-ж, що функціонують за законами милозвучності мови: пішов би — пішла б, згадай же — згадали ж і под.

Частина мови,яка не належить ні до службових,ні до самостійних частин мови називається вигуком. Вигук — особлива частина мови, яка виражає почуття, емоції, волевиявлення мовця, не називаючи їх. Слова цієї частини мови поділяють на звуконаслідування і вигуки. Вигуки:

• емоційні:ах! ох! овва! тю! ой боже! матінко моя!;

• спонукальні:гей! гов! геть! гайда! цить! годі! тсс! марш! стоп!;

• мовний етикет:добридень! будьте здорові! до побачення! Прощайте!будь ласка!

• звертання (до тварин, звірів, птахів): гей! но! соб! цабе! гиля! брись! дзус! вйо!

Звуконаслідування (такі вигуки виражають акустичні уявлення мовців про навколишнє середовище, про звуки і шуми різних явищ природи, звукові сигнали тварин, птахів тощо): стук! дрр! га-га-га!

За походженням вигуки поділяються на первинні (а! о! ой! ей! іх! ух!) і похідні (матінко! леле! господи! боже! страх!