22. Назвіть основні ознаки речення. Відповідь аргументуйте прикладами.

Речення - мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття.

Ознаки речення

1. Предикативність

Віднесеність змісту речення до дійсності. Предикативність речення завжди усвідомлюється в площині певного способу, часу, а в більшості випадків також і особи.

Предикативність формується граматичними значеннями модальності, способу і часу.

2. Модальність - вираження мовцем свого ставлення до змісту висловлювання. Мовець може щось стверджувати, заперечувати, бажати, передбачати тощо. Модальність виражається дієслівними способами (Ми вчимося. Ми б училися. Коли б ми вчилися. Якби ми вчились так, як треба, то ...), модальними частками (ніби, хіба що, чого доброго ), спеціальними модальними словами (здається, кажуть, безумовно, напевно, мовляв).

3. Смислова закінченість

Речення характеризується відносною закінченістю висловленої думки і в мовному потоці становить частину розгорнутого повідомлення. У ньому виявляються смислові ознаки, невластиві словам, словосполученням. Наприклад у реченні: Над безлюдною околицею мерехтіли зорі - смислове значення чітко окреслене.

4. Інтонація(інтонація повідомлення, питання, спонукання). Інтонація відмежовує речення від словосполучення, але не виступає засобом формування і вираження думки : пожежа і Пожежа! , додому і Додому? , Лелеки прилетіли! Лелеки прилетіли?.

5. Наявність граматичного і смислового зв'язку всіх його компонентів (слів, словосполучень). Випадковий набір слів не становить речення.

6. Наявність головних членів як організуючих центрів.

23. З’ясуйте основні правила та умови вживання апострофа. Наведіть приклади.

Апостроф в українській мові вживається перед літерами я, ю, є, ї, коли вони позначають сполучення приголосного[й] з голосними [а], [у], [е], [і] після твердих приголосних.

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:

1.Після літер, що позначають губні тверді приголосні звуки б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншого приголосного (крім р), який належав би до кореня: солов'їний, сім'я, м'ята, п'ятниця.

2.Після твердого р у кінці складу: подвір'я

3.Якщо ря, рю, рє позначають сполучення м'якого [р'] із голосними а, у, е ([р'а], [р'у], [р'е]), то апостроф не пишеться: рясний

4.Після будь-якого твердого приголосного, яким закінчується префікс або перша частина складних слів:без'язикий.

5.Після к у словах Лук'ян, і похідних від нього: Лук'яненко

6.У складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний: двох'ярусний

Апостроф у словах іншомовного походження та похідних пишеться перед я, ю, є, ї:

а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, ґ, к, х, ж, ч, ш, р: б'єф, комп'ютер. б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад'юнкт

Апостроф у прізвищах - пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб'єв.

24. Проаналізуйте різновиди ускладнень структури простого речення. Наведіть приклади.

Прості речення можуть бути двоскладними й односкладними, непоширеними й поширеними, повними й неповними.

Прості двоскладні речення мають підмет і присудок або групу підмета й групу присудка. Легкий ранковий туманець клубочився над річкою. Група підмета – Легкий ранковий туманець. Група присудка – клубочився над річкою.

Односкладні речення мають тільки один головний член речення: або підмет, або присудок. Вечір. Вечоріє. Треба відпочити. Ваше доручення виконано.

Непоширеним називається речення, що складається тільки з головних членів. Стемніло. Світає. Ніч. Зійшло сонце. Зазеленіла трава.

Поширеними є речення, в яких поряд з головними є і другорядні члени речення. Треба гарно відпочити перед наступним робочим тижнем. На галявині зазеленіла трава. Надворі світає. Травнева ніч.

Повним називається речення, в якому наявні всі члени, необхідні для даної структури. Наприклад, для називного речення – підмет, для двоскладного – підмет і присудок, для односкладних безособових – присудок тощо.

Неповним є речення, в якому пропущений формально необхідний член речення, але він легко виявляється в контексті або підказується в ситуації мовлення. Наприклад: Вулицею йшла моя мама. Поруч з нею – бабуся й сестра.

Структура двоскладного речення передбачає групу підмета й групу присудка. Можуть бути також другорядні члени речення. Членами речення є частини мови в певній синтаксичній функції. Частини мови – категорії морфологічні, а члени речення – синтаксичні. Синтаксичні функції частин мови виявляються в структурі речення.. Одна й та ж частина мови в різних реченнях може виконувати різну синтаксичну роль. Наприклад: Мені не важко вчитися. Вчитися – моє головне завдання. У мене є бажання вчитися(означення).

Підмет – це головний член речення, який означає істоту, предмет, явище, поняття, ознаку або дію яких називає присудок: Хотіла б я піснею стати. Весна прийшла. Поранений важко опустився на стілець.

Присудок – це головний член речення, який означає дію, стан, якість, властивість, ознаку предмета, істоти, явища, поняття, названого підметом.

Способи вираження підмета

Підмет може бути виражений одним словом, і такий підмет називається простим. Найчастіше – це іменник у називному відмінку: Поїзд прибуває на першу платформу.

Проте досить часто для вираження підмета використовуються займенники: Ми всі підтримали пропозицію піти в похід.

Складений підмет виражається словосполученням. Це можуть бути синтаксично або лексично нерозкладні словосполучення:

1. складні географічні, астрономічні, назви, назви установ, організацій тощо: Східносибірська височина, Велика Ведмедиця, Верховна Рада.

2. сполучення іменника в називному відмінку з іменником в орудному відмінку з прийменником: Брат з братом ворогами стали.

3. сполучення іменників зі значенням сукупності: Зграя вовків напала на оленя.

4. сполучення числівника з іменником: Двоє лелечат вчилися літати.

5. сполучення іменника або числівника чи займенника у називному відмінку з іменником (займенником) в родовому з прийменником: Кожен з нас чітко усвідомлював кінцеву мету цієї роботи.

6. підмет може бути виражений цілим реченням: „Поховайте та вставайте, кайдани порвіте...” стало закликом до боротьби для багатьох поколінь.

Способи вираження присудка

Присудки є дієслівні й іменні.

Дієслівні присудки можуть бути простими й складеними. Іменні – тільки складеними.

Простий дієслівний присудок виражається дієсловом у формі дійсного, умовного чи наказового способу.

Складений дієслівний присудок утворюється з двох дієслів: дієслова-зв’язки в особовій формі + інфінітив.

Складений іменний присудок складається з дієслівної зв’язки + іменна частина. Часто дієслово-зв’язка в теперішньому часі ( є) опускається.

Присудок може бути виражений двома чи кількома повнозначними частинами мови. Такий присудок називається складним.

Простий дієслівний присудок: Буде світити сонце, буде шуміти вітер.

Написав би ти листа матері. Заходьте всі до хати. Давайте заспіваємо дружно. Накивав п’ятами ваш гість.

Складений дієслівний присудок: Листя з дерев почало осипатися. Ми вирішили пропустити це переповнений трамвай. Він мав бажання поїхати ще до міста.

Складений іменний присудок: Я тільки колосок на великому полі народному. Хлопець виявився тільки заспівувачем, а там були ще й хористи. Зима стояла суха, морозна, вітряна. Поля лежали покриті снігом.

Складний присудок: Ніхто мене не може примусити виконувати цю роботу. Дівчина була готова заплакати.