1. Підготуйте повідомлення на тему: «Особливості відмінювання й правопису відмінкових закінчень іменників ІІ відміни в родовому відмінку однини». II відміна:

а) іменники чол. роду з кінцевим приголосним основи та із закінченням -о в наз. відмінку (переважно назви осіб): бік, велетень, завод, край, майстер, товариш; батько, Дніпро, Петро; татуньо;

б) іменники середн. роду із закінченнями -о, -е, -я (крім іменників із суфіксами -ат-, -ят-, -ен- при відмінюванні): вікно, місто; море, поле, прізвище; весілля, життя, знання; також іменники всіх родів із суфіксами згрубілості -ищ-е, -иськ-о: вітрище (від вітер), дівчисько (від дівча), свекрушисько (від свекруха).

У родовому відмінку однини іменники чол. роду залежно від їх значення мають закінчення -а, -я або -у, -ю. Іменники середн. роду закінчуються тільки на -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі):міста, села; плеча, прізвища; знання, знаряддя, моря, обличчя, поля.

Іменники чол. роду в родовому відмінку однини приймають закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі), коли вони означають:

а) назви осіб, власні імена та прізвища: промовця, робітника, студента, тесляра, учителя; Андрія, Дмитра, Дорошенка, Франка; також персоніфіковані предмети та явища: Вітра, Ліса, Мороза та ін.;

б) назви тварин і дерев: ведмедя, вовка, дуба, кілка, коня, пса, ясеня;

в) назви предметів: гвинта, замка, малюнка, ножа, олівця, піджака, плаща, портфеля, стола (й столу);

г) назви населених пунктів: Воронежа, Голосієва, Житомира, Києва, Лондона, Луцька, Миргорода, Новгорода, Парижа, Святошина, Тернополя, Харкова.

ґ) інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також із суфіксами /84/присвійності -ов-, -ев- (-єв-), -ин- (-їн-): Дінця, Дністра, Іртиша, Колгуєва, Орла, Остра, Пирятина, Псла, Пскова, Тетерева;

д) назви мір довжини, ваги, часу тощо: гектара, грама, метра, місяця, процента, тижня (але віку, року);назви місяців і днів тижня: вівторка, жовтня, листопада (але листопаду — назва процесу), понеділка; назви грошових знаків: гроша, долара, карбованця, фунта стерлінгів, червінця; числові назви: десятка, мільйона, мільярда;

е) назви машин і їх деталей: автомобіля, дизеля, комбайна, мотора, поршня, трактора;

є) терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, катода, конуса, радіуса, ромба, сегмента, сектора, синуса, шківатощо, а також українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, додатка, займенника, знаменника, іменника, трикутника, чисельника, числівника тощо; але: виду, роду, також синтаксису, складу, способу

Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники чол. роду на приголосний, коли вони означають:

а) речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту, бальзаму, борщу, водню, воску, гасу, гіпсу, граніту, квасу, кваску, кисню, льоду, меду, медку, піску, пороху, сиру, спирту; але хліба;

б) збірні поняття: ансамблю, атласу, батальйону, березняку, вишняку, гаю, гурту, загалу, капіталу, каравану,

в) назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, ґанку, даху, заводу, залу, замку, каналу, коридору, магазину, мезоніну, метрополітену, молу, палацу, поверху, сараю, тину, універмагу, шинку; але (переважно з наголосом на закінченні): бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва; -а (-я) вживається також в іменниках — назвах архітектурних деталей: еркера, карниза, портика; обидва закінчення — -а (-я)та -у (-ю) приймають іменники: мосту й моста, паркану й паркана, плоту й плота;

г) назви установ, закладів, організацій: інституту, клубу, комісаріату, комітету, університету, штабу;

ґ) переважна більшість слів із значенням місця, простору тощо: абзацу, байраку, валу, краю, лиману, лугу, майдану, рову, ручаю, світу, уривку, яру; але: горба, хутора тощо, а також зменшені форми на -к: ліска, майданчика, ставка, ярка;

д) явища природи: вихору, вітру, вогню, граду, грому, дощу, жару, землетрусу, інею, морозу, туману, урагану, холоду;

е) назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху;

є) назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авралу, бігу, винятку, галасу, грипу, дисонансу, достатку, екзамену, екскурсу, експорту, звуку (але як термін звука), ідеалу, інтересу, канону, кашлю,;

ж) терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін.:аналізу, електролізу, імпульсу, синтезу, ферменту, а також літературознавчі терміни: альманаху, епосу, жанру, журналу, міфу, нарису, образу, памфлету, роману, стилю, сюжету, фейлетону тощо;

з) назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, волейболу, краков’яку, танцю, тенісу, футболу, хокею; але:гопака, козака;

и) більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водогону, вододілу, водопроводу, живопису, живоплоту, манускрипту, родоводу, рукопису, суходолу, трубопроводу; але: електровоза, пароплава;

і) переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, відгуку, заробітку, запису, затору, опіку, опуху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), сувою, усміху, успіху;

ї) назви річок (крім зазначених у п. 1), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ін.: Амуру, Бугу, Гангу, Дону, Дунаю, Єнісею, Нілу, Рейну, Сейму; Байкалу, Ельтону.

2. Класифікуйте складне безсполучникове речення за типами з’єднання частин. Поясніть пунктуацію в складному безсполучниковому реченні.

Складним безсполучниковим називають речення, у якому окремі прості речення з'єднуються в одне ціле не сполучниками чи сполучними словами, а лише інтонацією.

За цією класифікацією бесполучникові речення поділяють на дві групи:

1) безсполучникові складні речення з однотипними частинами, тобто безсполучникові складні речення однорідного складу;

2) безсполучникові складні речення з різнотипними частинами, тобто безсполучникові складні речення неоднорідного, неоднотипного складу

До безсполучникових складних речень з однотипними частинами належать такі безсполучникові складні речення однорідного складу, предикативні частини яких об'єднуються в одне ціле за допомогою перелічувальної та протиставної інтонації. Предикативні частини таких безсполучникових складних речень однорідно незалежні, семантично скоординовані, співвід­носні з частинами складносурядних речень. За своєю будовою і значенням безсполучникові складні речення з однотипними частинами дуже близькі до складносурядних речень, співвід­носні з ними.

З погляду значення семантики безсполучникових складних речень з однотипними частинами серед них можна виокремити два основні різновиди: 1) речення з перелічувальними відношеннями; 2) речення із зіставно-протиставними відношеннями.

Відмінність між цими двома різновидами полягає не лише в їх семантиці, вони різняться і за структурою: в той час як безсполучникові складні речення з перелічувальними відношеннями є реченнями відкритої структури, тобто кількість предикативних частин у їх складі, будучи зумовленою метою висловлювання, обсягом інформації, її вичерпністю, теоретично не обмежена, безсполучникові складні речення із зіставно-протиставними відношеннями є реченнями закритої структури, кількість предикативних частин у їх складі обмежена двома компонентами.

До безсполучникових складних речень з різнотипними частинами належать складні речення неоднорідного складу, предикативні частини яких поєднуються в одне ціле зумовлювальною та пояснювальною інтонацією, а також такими засобами, як порядок розташування частин, співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків та типізовані лексичні елементи.

Предикативні частини безсполучникових складних речень з різнотипними частинами семантично неоднорідні, залежні, співвідносні з головною і підрядною частинами складнопідрядних речень, що дає певні підстави для зближення цих типів речень між собою.

Зі структурного погляду складні безсполучникові речення з різнотипними частинами характеризуються тим, що вони, утво­рюючи замкнутий ряд, належать до речень закритої структури, тобто завжди складаються лише з двох предикативних частин і не можуть бути поширені третьою і наступними частинами.

Будучи співвідносними зі складнопідрядними реченнями, безсполучникові складні речення з різнотипними частинами можуть виражати різні типи відношень: 1) з'ясувально-об'єктні; 2) часові; 3) умовні; 4) причинні; 5) наслідкові; 6) порівняльні таін.

Кома і крапка з комою ставляться між реченнями, що входять до складу безсполучникового складного речення, якщо вони є рівноправними і між ними можна поставити єднальні сполучники. Кома між реченнями ставиться тоді, коли вони тісно пов’язані одне з одним (Земля чорніє, дрімає розум, серце мліє(Т. Шевченко)). Якщо частини безсполучникового речення значно поширені, далекі за змістом або вже мають в середині розділові знаки, то між ними ставиться крапка з комою (Всі женці стояли мовчки; в руках наче заклякли жмені жита та серпи; всі поглядали то на осавулу, то на Миколу (І. Нечуй-Левицький)).

Двокрапка ставиться в таких випадках: 1) Якщо друге речення пояснює, доповнює або розкриває зміст першого (Надворі було видно, як удень: було видно усе дерево в садку, всі верби, кожну гілляку, кожний збляклий листок…(І. Нечуй-Левицький)). У таких реченнях між частинами можна поставити словаа саме. 2) Якщо друге речення вказує на причину того, про що говориться в першому реченні (А вас просив би я зразки ліпити: (чому?) ви чоловік тямущий і бувалий (Леся Українка)). 3) Якщо в першій частині є слова так, такий, одно, бачити, знати, чути, розуміти, вирішувати, які разом з інтонацією попереджають, що в наступному реченні буде викладений якийсь факт (Я відчував: пахне м’ятою (М. Хвильовий)).

Тире ставиться в таких випадках:

1) у реченні відображається швидка зміна подій (Пройшла мить — літак зник за лісом);

2) між висловленими реченнями маємо причинно-наслідковий зв’язок (Тепловоз на станції чмихнув дуже — у лісі покотилася луна);

3) зміст першого речення протиставляється змісту другого (До неї люди говорять — не чує, не слухає (Марко Вовчок));

4) у першому реченні вказується на час або умову того, про що говориться в другому (Защебетав соловейко — пішла луна гаєм (Т. Шевченко));

5) зміст першого речення порівнюється зі змістом другого (Подивилась ясно — заспівали скрипки(П. Тичина)).