3. Закони, категорії та функції економічної теорії

Економічні категорії — абстрактні, логічні, теоретичні по­няття, які в узагальненому вигляді виражають суттєві властивості пев­них економічних явищ і процесів. Зокрема, економічними категоріями є такі поняття, як “вартість”, “праця”, “гроші”, “ціна”, “кредит”, “капітал”, “ринок, “попит”, “пропозиція”, “ринок”, “зайнятість”, “заробітна плата”, “власність”, “витрати”, “прибуток”, “інфляція” і безліч інших.

Економічні закони відображають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ (закон безмежного зростання потреб, закони попиту і пропозиції, закон конкуренції).

Розрізняють всезагальні, загальні і специфічні економічні закони. Всезагальні діють у всіх економічних системах, загальні – не у всіх, а хоча б у двох економічних системах, а специфічні – тільки в окремих економічних системах. Так, закони безмежного зростання потреб чи рідкісності ресурсів – всезагальні, закони попиту і пропозиції, товарного обміну – загальні, а закони конкуренції чи феодальної ренти – специфічні.

До функцій економічної теорії належать:

1) пізнавальна призначена для вивчення сутності, причин, наслідків економічних явищ і господарських процесів;

2) методологічна функція полягає в тому, що економічна тео­рія виступає теоретико-методологічною базою для цілої систе­ми економічних наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарюван­ня, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності;

3) практична функція економічної теорії зводиться до науко­вого обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціональ­ного господарювання;

4) прогностична функція економічної теорії виявляється у передбаченні перспектив соціально-економічного розвитку країни в майбутньому.

5) виховна функція — полягає у формуванні в громадян еко­номічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, аналітичних здібностей, які забезпечують цілісне уяв­лення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку.

4. Структура й методи економічної науки

У складі економічної науки розрізняють:

1) політичну економію - методологічна частина економічної науки, яка вивчає основні економічні категорії, принципи, закони господарської діяльності суспільства;

2) мікроекономіку, що займається дослідженням поведінки економічних суб’єктів (домогосподарств, підприємств). Вона аналізує ціни окремих товарів, витра­ти на їхнє виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і про­позицію на товари та ін.;

3) макроекономіку, яка передбачає вивчення національної економіки в цілому. Об'єктом її дослідження є валовий національний продукт, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грошовий обіг, рух процента;

4) мегаекономіку, яка досліджує економічні явища та процеси на рівні світової економіки;

5) мезоекономіку, що аналізує економічні процеси на рівні певної галузі чи адміністративної складової держави (агропромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, вільні економічні зони та ін.).

Загалом дослідження господарських явищ процесів здійснюється на мікро- та макрорівнях. Крім того, позитивна економічна теорія аналізує існуючі економічні процеси та явища в суспільстві, тоді як нормативна пропонує шляхи подолання чи пом’якшення негативних наслідків економічних явищ, що є вихідними положеннями для здійснення економічної політики держави. Тобто позитивна економічна відповідає на запитання: якою економіка є? А нормативна відповідає на запитання: як повинно бути, що для цього треба зробити?

Метод – це спосіб теоретичного й практичного пізнання дійсності.

До основних методів, які використовує економічна теорія, належать:

1) методи аналізу та синтезу: аналіз передбачає розчленування економічного явища на окремі складові, синтез – поєднання таких складових в єдине ціле;

2) методи індукції та дедукції: індукція - це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищо­го ступеня, дедукція – метод пізнання від загального до оди­ничного;

3) метод аналогії: перенесення певних властивостей з одного предмету дослідження на інший;

4) метод порівняння: зіставлення економічних явищ чи процесів з метою виявлення спільних і відмінних рис. Не­обхідність порівняння як загальнонаукового методу зумовлена тим, що в економічному житті ніщо не може бути оцінено саме по собі. Будь-яке явище пізнається у порівнянні.

5) метод наукової абстракції, який полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлен­ня основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, очи­щених (абстрагованих) від всього другорядного, випадкового, неістотного.

6) історичний і логічний методи використовуються еконо­мічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідов­ності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до склад­ного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, зигзагів і подробиць, не властивих цьому процесові.

7) метод економічного моделювання – це формалізований опис і кількісне вираження економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відоб­ражає реальну картину економічного життя. Економічні моделі дають можливість наочно і глибше дослідити основні риси й закономірності розвитку реального об'єкта пізнання.

8) метод економічного експерименту – штучне відтворення економіч­них процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятли­вих умов та подальшого практичного впровадження. Економічний експеримент дає змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових теорій і рекомендацій, щоб попередити помилки та про­вали в економічній політиці держави.

Для економічного дослідження є ефективним використання різних методів, які дозволяють з різних сторін розкрити економічний об’єкт.