2. Розподіл доходів у суспільстві. Крива Лоренца

Розподіл доходів – економічні відносини, пов’язані з отриманням економічними суб’єктами доходів від трудової діяльності, власності та їх коригування державою через механізми оподаткування й соціальних трансфертів.

Існує дві протилежні точки зору науковців щодо розподілу доходів. Представники однієї обґрунтовують необхідність зрівняльного розподілу, тобто розподілу доходів, при якому всі члени суспільства отримують рівні доходи чи блага. Прихильники ліберальної ринкової економіки стверджують, що в умовах ринку нерівність доходів є об’єктивним явищем.

Причини нерівності доходів:

1) нерівномірність розподілу об’єктів власності (чимала кількість людей мають невелику або взагалі не мають власності і, відповідно, або отримують невеличкий доход чи не отримують його. А інші є власниками більшої кількості нерухомості, устаткування, акцій тощо і одержують більший розмір доходу);

2) відмінність фізичних, розумових і підприємницьких здібностей людей (наприклад, деякі люди наділені виключними фізичними здібностями і можуть отримувати за свої спортивні досягнення великі гроші. А деякі наділені підприємницькими здібностями і мають хист до вдалого ведення бізнесу. Отже, люди, які мають талант у якійсь галузі життєдіяльності, можуть отримувати більше грошей, ніж інші);

3) різний рівень освіти;

4) відмінності в продуктивності та інтенсивності праці;

5) диспропорції соціально-економічних умов у регіонах;

6) дискримінація у трудових відносинах;

7) неформальні зв’язки;

8) ризик, удача, невдача, доступ до цінної інформації.

Чинники, що зумовлюють нерівномірний розподіл доходів у суспільстві, поділяються на дві групи:

1) фактори, які не залежать від індивідуальних зусиль людини (зокрема, регіональні особливості в оплаті праці);

2) фактори, що залежать від особистих зусиль. Наприклад, отримання диплому про вищу освіту, підвищення кваліфікації, знання іноземних мов та ін., що сприяють підвищенню рівня доходів людини.

До основних видів розподілу доходів належать: 1) первинний (функціональний), відповідно до якого відбувається розподіл сукупного доходу суспільства між факторами виробництва; 2) вторинний пов’язаний із перерозподілом доходів через втручання держави за допомогою податків і соціальних трансфертів з метою скорочення розриву між найвищим та найнижчим рівнем доходів (допомога малозабезпеченим, безробітним). Часто вирізняють персональний розподіл доходів, що демонструє відмінність рівня доходів залежно від особистих та професійних якостей людини тощо. Виокремлення персонального розподілу доходів пов’язано також з тим, що домогосподарство може отримувати доходи з різних джерел. Кожне індивідуальне господарство може мати натуральні доходи, трансфертні платежі, пільги у сплаті податків чи оплаті послуг, тіньові доходи тощо. На структуру сімейних доходів впливають також наявність чи відсутність безробітних у сім'ї, наявність та число утриманців тощо.

Відповідно до цього сукупний дохід нерівномірно розподіляється між соціальними прошарками населення. Серед основних способів оцінки розподілу доходів виокремлюють криву Лоренца, коефіцієнт Джині, децильний коефіцієнт тощо.

Італійський економіст і соціолог В. Парето, узагальнивши показники різних країн, встановив, що між рівнем доходів і числом їх одержувачів існує обернена залежність. Його методика передбачає співставлення доходів 10 % найбільш і 10 % найменш забезпеченого населення країни через обрахунок децильного коефіцієнта. Усе населення країни він ділив на рівні за чисельністю населення групи – децили (тобто десяті частини) та визначав частину сукупного доходу, що припадає на кожну з них. Найчастіше використовується відношення між доходами 10 % найбагатших і 10 % найбідніших прошарків населення. Як правило, припускається, що цей показник не повинен перевищувати 5–7, тоді як у багатьох країнах становить не менше 10.

Загалом важко облікувати нерівність доходів, оскільки: населення може отримувати й натуральні трансферти (у формі товарів і послуг); існує економічний життєвий цикл, який передбачає що доходи населення змінюються впродовж життя. Так, молодий працівник отримує невисокі доходи через відсутність досвіду, згодом відбувається зростання доходів, а в пенсійному віці – їх значне скорочення.