(6) Ідеї філософських шкіл Стародавньої Індії

Індійська традиція поділяє свої філософські системи на ортодоксальні(визнають вищий авторитет Вед) й неортодоксальні(ті, що не визнають). Веди - це священні книги індусів, написані віршами та прозою, збірки гімнів, молитов, заклинань,легенд.

До неортодоксальних шкіл належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята. Буддизм - світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Як і більшість шкіл індійської філософії, вважає, що життя - це страждання. "Чотири благородні істини" Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей жити. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажаннями. На цьому шляху досягається нірвана - стан незворушності й спокою, який перериває сансару - безкінечність народжень.

Цікавою є онтологічна конструкція буддизму. Він є одним з небагатьох вчень, що заперечують субстанційну модель світу і розглядають суще як процес, безперервне становлення. Все суще складається з психічних і матеріальних елементів (дхарм), які постійно перебувають у стані буття-небуття, в стані пульсації між цими полюсами. На цій підставі буддизм заперечує існування душі як окремої сутності.

Джайнізм виник водночас з буддизмом, має спільні з ним мотиви. Вважає, що перервати карму (долю, прокляття) сансари можна аскетичним життям.

Чарвака-локаята - єдина матеріалістична школа Давньої Індії. Основою світу вважає п´ять елементів - воду, вогонь, землю, повітря і (іноді) ефір. Кожний з них складається зі своїх атомів, які незнищенні й незмінні. Заперечує ведійське вчення про карму і сансару, існування Бога і душі, її моральному вченню притаманний відхід від усталених традицій індійської культури.

В їх етичних вченнях домінують дві думки: життя - це страждання, а подолання страждань можливе через втечу від світу. Ці мотиви, ймовірно, породжені незначною цінністю життя окремої особи в східних деспотіях. Вони своєрідно відобразили соціальний стан індійських мислителів. В Індії, на відміну від Китаю, де конфуціанці були придворними філософами, мислителі були аскетами, жили осторонь важливих соціальних подій. Цим зумовлена і відсутність ідей щодо раціональної перебудови суспільства, занурення в себе.

Філософія Давнього Китаю: вихідні принципи

Грунтована на релегійно-міфологічному світогляді, слабкий зв'язок з наукою, гуманність, антропоцентризм, тісно пов'язана з проблемами моралі, пізнання, природи, соціального управління

Основу світогляду китайця складали книга пісень, книга історії, книга обрядів, книга змін, літопис. Світ з'являється як боротьба протилежних та співпрацюючих сил - ЯНЬ (активного, світлого, позитивного, чоловічого початку) та ІНЬ (темного, пасивного, негативного, жіночого початку). "Золоте століття": вільно співіснувало 6 шкіл:

1) конфуціанство,2)легізм,3) моізм,4) даосизм,

5) школа "інь-ян" (натурфілософи), 6) школа імен ("мин-цзя").

Етико-політичне вчення Конфуція.

Конфуціанство: Конфуцій розкривав проблему-взаємовідносин між людьми, виховання, моральність. Ввів такі поняття: "жень" (гуманність), "і" (обов'язок, справедливіст), "лі "(ритуал), "сі" (ширість), "чжи" (мудрість), "сяо" (синова шанобливість до батьків), "ді" (шанування старшого брата). Моізм проголошував 12 принципів своїх етико-політичних ідей:

1.Об'єднання для заміни роз'єднання; 2.Піднесення здібних, зміщення безталанних; 3.Шанування мудрості;

4. Шанування єдності; 5. Загальна любов та взаємна вигода; 6.Заперечення нападів; 7. Заперечення музики та звеселень; 8. Економія у витратах; 9. За бережливість при похованнях; 10. Бажання неба; 11. Заперечення волі неба; 12. Духобачення. Ключові поняття даосизму - "дао" (шлях, закон, абсолют); принцип "у-вей" (недіяння), шенжень (зовсім мудрий).