- •«Основи філософськихнань». Функції філософського знання
- •Виникнення релігії та первісні вірування
- •Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія
- •Світові релігії – спільні та відмінн риси
- •(5) Джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавньої Індії
- •(6) Ідеї філософських шкіл Стародавньої Індії
- •8. Провідні ідеї та напрямки філософії Стародавнього Китаю
- •10 Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії
- •12.Школи,ідеї та представники пізньої класики античної культури
- •11.Основні догмати християнства
- •13.Вихідні ідеї середньовічної філософії.Патристика
- •14.Середньовічна філософія:схоластика,містика
- •15.Філософія Відродження
- •16.Філософія Просвітництва
- •17.Методологічні пошуки ф.Бекона та р.Декарта
- •18.Арабська філософія
- •19.Досягнення Німецької класичної філософії
- •20.Основні ідеї і.Канта
- •21,Філософія г.Гегеля
- •22, Зміна парадигми філософського мислення у XIX - на поч. XX ст
- •23, Вихідні ідеї філософії а. Шопенгауера та с. К'єркегора
- •24, Філософія історії про рушійні сили чинники та умови історичного процесу
- •25, Ідеї позитивізму і канта
- •26, Російська філософія XIX - початку XX ст.
- •27, Діалектичний матеріалізм к.Маркса та ф.Енгельса
- •28, Філософські погляди зігмунда фрейда
- •29, Ніцше та ідеї філософії життя
- •30, Особливості розвитку філософії 20 ст
- •31. Сцієнтичний напрям у філософії XX ст.
- •32. Екзистенціально-антропологічний напрям філософії XX ст.
- •33. Культорологічний та історіософський напрями у філософії XX ст.
- •34. Релігійна філософія XX ст.
- •35. Загальні особливості української філософії
- •36. Основні догмати ісламу
- •37. Українська філософія XVI-XVII ст. Г.Сковорода
- •38. Ідеї української філософії XIX-XX ст.
- •39. Фундаментальне значення проблеми буття для філософії
- •40. Релігійні конфесії в Україні
- •41. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття
- •42. Свобода совісті та релігійний вибір
- •43. Поняття «аксіологія». Вихідні цінності людського буття
- •44. Поняття суспільства
- •45. Свідомість як атрибутивна ознака людського існування
- •46. Формування громадянського суспільства
- •47. Структура та функції свідомості
- •48. Самореалізація людини. Сенс життя
- •49. Поняття пізнання. Рівні і форми пізнання
- •50. Рівні і методи наукового пізнання
- •51. Типологія особи. Проблема відчуження та її подолання
- •52. Принципи та категорії діалектики
- •53. Закони діалектики. Альтернативи діалектики
- •54. Місце соціальної філософії у філософському знанні
- •55. Філософія історії як напрям філософського знання
- •56. Ознаки та типологія культури
- •57. Релігієзнавство як наука
- •58. Глобальні проблеми сучасної цивілізації
- •59. Філософська оцінка впливу техніки на розвиток суспільства
- •60. Провідні тенденції розвитку світової філософії у III тисячолітті
51. Типологія особи. Проблема відчуження та її подолання
52. Принципи та категорії діалектики
Виділяють два основних принципи діалектики:
• принцип загального зв'язку;
• принцип розвитку.
Існують і інші принципи діалектики: принципи детермінізму, суперечливості, кількісно-якісного розвитку буття, наступності, необхідності та ін. Вони формулюються на основі конкретних діалектичних законів, в процесі пізнання істотних сторін і ознак, що відбуваються змін у бутті, в ході конкретизації характеристики зв'язків буття .
Принцип зв'язку - це загальне положення (вимога, рекомендація, імператив), яке виражає (охоплює) все різноманіття зв'язків буття і сформульовано в судженні: "в бутті (світі) все взаємопов'язано".
Принцип розвитку - це загальне положення (вимога, рекомендація, імператив), яке виражає (охоплює) все різноманіття буття і сформульовано в судженні: "в бутті (світі) все розвивається".
З'ясовуючи закони діалектики, ми користувались такими поняттями, як зв'язок, взаємодія, відношення, кількість, якість, властивість, міра, стрибок, відмінність, суперечність, протилежність, антагонізм, заперечення тощо. Ці поняття у діалектиці мають статус категорій.
У категоріях діалектики знаходять відображення найбільш загальні суттєві ознаки, зв'язки, властивості, відношення речей, що мають місце в об'єктивній дійсності. Ці загальні ознаки виділяються людьми в процесі пізнання, їхньої предметно-практичної діяльності.
Такі логічні операції мають для людини неабияке значення. По-перше, вони дають можливість розвивати мислення, що є важливим для розвитку самої людини, її пізнання; по-друге, розвивати мову, збагачуючи її загальними поняттями; а це в свою чергу дає змогу в процесі пізнання передавати його результати, утримувати в мисленні з допомогою понять найбільш важливі, найсуттєвіші ознаки речей, не перевантажуючи пам'ять переліком конкретних ознак для характеристики речі, а охоплювати її цілком через якусь загальну її властивість.
53. Закони діалектики. Альтернативи діалектики
Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін Для кращого розуміння діалектики важливим є й питання про порядок викладу законів. Найчастіше розпочинають його законом взаємного переходу кількісних і якісних змін. Інколи починають виклад законом єдності і боротьби протилежностей, мотивуючи це тим, що він є першим по значущості. В свій час Ф.Енгельс починав перелік законів діалектики із закону переходу кількісних змін в якісні, спираючись нате, що цей закон сформульований і викладений Гегелем у "... першій частині "Логіки" - у вченні про буття; другий займає всю другу і найбільш значну частину його "Логіки" — вчення про сутність; нарешті, третій фігурує як основний закон при побудові всієї системи"' .
Закон єдності і боротьби протилежностей На відміну від уже з'ясованого даний закон вказує на джерело руху, джерело розвитку предметів, процесів і явищ. Згідно з ним найважливішою умовою, що породжує розвиток, є діалектична суперечність. Виходячи з її всезагального характеру, всі предмети, процеси, явища суперечливі (тотожні і нетотожні собі). Це означає, що вони складаються з однієї чи більше пар протилежностей, полярних начал (плюс і мінус, притягування і відштовхування, асиміляція і дисиміляція, ворогуючі сторони у війні, гуманне і антигуманне, прекрасне і потворне, істина й омана та ін.). Вони не лише взаємовиклю-чають, але й передбачають, взаємообумовлюють одна одну. Гегель у свій час підкреслював, що будь-що в світі життєве лише тоді, коли спроможне вміщувати в собі суперечності й витримувати їх.
Закон заперечення заперечення Закон заперечення заперечення вказує на напрям і форми розвитку, на єдність поступовості й наступності, на виникнення нового на основі певних моментів старого. Завдяки дослідженню співвідношення поступальності й повторюваності в процесі розвитку, Гегелю вперше вдалось відкрити і осмислити цей закон.
