- •«Основи філософськихнань». Функції філософського знання
- •Виникнення релігії та первісні вірування
- •Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія
- •Світові релігії – спільні та відмінн риси
- •(5) Джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавньої Індії
- •(6) Ідеї філософських шкіл Стародавньої Індії
- •8. Провідні ідеї та напрямки філософії Стародавнього Китаю
- •10 Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії
- •12.Школи,ідеї та представники пізньої класики античної культури
- •11.Основні догмати християнства
- •13.Вихідні ідеї середньовічної філософії.Патристика
- •14.Середньовічна філософія:схоластика,містика
- •15.Філософія Відродження
- •16.Філософія Просвітництва
- •17.Методологічні пошуки ф.Бекона та р.Декарта
- •18.Арабська філософія
- •19.Досягнення Німецької класичної філософії
- •20.Основні ідеї і.Канта
- •21,Філософія г.Гегеля
- •22, Зміна парадигми філософського мислення у XIX - на поч. XX ст
- •23, Вихідні ідеї філософії а. Шопенгауера та с. К'єркегора
- •24, Філософія історії про рушійні сили чинники та умови історичного процесу
- •25, Ідеї позитивізму і канта
- •26, Російська філософія XIX - початку XX ст.
- •27, Діалектичний матеріалізм к.Маркса та ф.Енгельса
- •28, Філософські погляди зігмунда фрейда
- •29, Ніцше та ідеї філософії життя
- •30, Особливості розвитку філософії 20 ст
- •31. Сцієнтичний напрям у філософії XX ст.
- •32. Екзистенціально-антропологічний напрям філософії XX ст.
- •33. Культорологічний та історіософський напрями у філософії XX ст.
- •34. Релігійна філософія XX ст.
- •35. Загальні особливості української філософії
- •36. Основні догмати ісламу
- •37. Українська філософія XVI-XVII ст. Г.Сковорода
- •38. Ідеї української філософії XIX-XX ст.
- •39. Фундаментальне значення проблеми буття для філософії
- •40. Релігійні конфесії в Україні
- •41. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття
- •42. Свобода совісті та релігійний вибір
- •43. Поняття «аксіологія». Вихідні цінності людського буття
- •44. Поняття суспільства
- •45. Свідомість як атрибутивна ознака людського існування
- •46. Формування громадянського суспільства
- •47. Структура та функції свідомості
- •48. Самореалізація людини. Сенс життя
- •49. Поняття пізнання. Рівні і форми пізнання
- •50. Рівні і методи наукового пізнання
- •51. Типологія особи. Проблема відчуження та її подолання
- •52. Принципи та категорії діалектики
- •53. Закони діалектики. Альтернативи діалектики
- •54. Місце соціальної філософії у філософському знанні
- •55. Філософія історії як напрям філософського знання
- •56. Ознаки та типологія культури
- •57. Релігієзнавство як наука
- •58. Глобальні проблеми сучасної цивілізації
- •59. Філософська оцінка впливу техніки на розвиток суспільства
- •60. Провідні тенденції розвитку світової філософії у III тисячолітті
45. Свідомість як атрибутивна ознака людського існування
Свідомість створює світ[Джерело?]. Свідомість живе у своєму світі. Свідомість здатна уяснити істину і своє місце у Всесвіті. Свідомість спроможна змінювати свій світ.
Де є потенціал (потенція) матерії, там обов'язково має бути потенціал (потенція) свідомості. Його (її) слід лише зауважити. Віднайшовши свідомість неможливо не побачити матерію.
Ми ніколи не пізнаємо абсолютну величину істини хоча б через те, що ми ніколи повністю не дослідимо Всесвіт. Його не можливо пізнати. Він нескінченний. Він неохватний.
Свідомість неможливо критично обдурити (ввести в оману). Свідомість не може довго простувати хибним шляхом. Свідомість аналізує, прогнозує, співставляє, допускає і кінець-кінцем робить вірні висновки. Свідомість не була б вічною, якби саме такою не була. Законів розвитку свідомості існує багато. За їх недосконалості свідомість не могла б впевнено й настирно йти шляхом еволюції. Попри неосяжність, Всесвіт повністю уяснений для конкретної свідомості. Наскільки б неозорою й різнобарвною не була б матерія, проте через конкретну аутентичність з місцевими формами вона піддається пізнанню у широкому масштабі. Вивчивши достовірне «на місці», конкретна свідомість може претендувати на ширше пізнання. Це її право. Зрозумівши основи і не загрожуючи своїм вторгненням гармонії, конкретна свідомість розширює масштаб підконтрольної матерії. У різних частинах Всесвіту потенціал матерії та потенціал свідомості поєднується та протистоїть по-різному. Там, де існують газові консистенції і в певному середовищі понадшвидкісно летять протони, — є один стан буття, десь інший, ще десь більш впорядкований і всі вони формують Всезагальне Буття. Воно є абсолютним за нескінченною величиною і мінливим у безлічі поєднаних станів. Велич Всесвіту в «різноманітності на місцях», переходу кількості в якість, у численності варіантів буття й поєднаного протистояння «свідомість/матерія». Цих поєднань і варіантів є велика кількість.
Свідомість існує за своїми законами. Вона розвивається, стверджується у періоді становлення, старіє і за неможливості осягнути вічність породжує нову свідомість. У цьому матерія служить зв'язуючим компонентом. Матерія використовується свідомістю і свідомість використовується матерією. Це поєднання, у якому вони оберігають та культивують не лише свої структури, а й взаємопов'язані. Приклад — людина як цілісність. Її організм (тіло) — це матерія, її суб'єктивізм (мислення і ширше в релігійному контексті та поза рамками цього суб'єктивізму — дух, душа) — це свідомість. Матеріально людина пов'язується з іншими матеріями, свідомо (духовно) — з іншими свідомостями. Для перших взаємозв'язків слугують закони матерії, для других — закони свідомості (сучасні методи спілкування). Вже на рівні людини можна константувати єдність та певне протистояння матерії й свідомості.
46. Формування громадянського суспільства
Громадянське суспільство – це історичний тип розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних).
Громадянському суспільству характерні три визначальні особливості: такій організації суспільства наявна велика кількість асоціацій або, в більш загальному плані, центрів громадської влади; такі центри громадської влади є незалежними й у силу своєї здатності до самоорганізації при надані належного державного контролю; громадянське суспільство ґрунтується на високому почутті громадянської відповідальності, а також громадській активності.
Структура громадянського суспільства проявляється у вигляді п’яти систем, які відповідають певним сферам його життєдіяльності: соціальної, економічної, політичної, духовно-культурної, інформаційної.
Отже, громадянському суспільству притаманні такі риси:
- воно розглядається як сукупність вільних індивідів, що знаходить вияв у економічному, соціальному та політичному аспектах;
- це відкрите соціальне утворення, що зумовлюється відсутністю жорсткої регламентації з боку держави щодо забезпечення гласності, свободи слова, критики тощо ;
- це складна структурована соціальна система (плюралістична), для якої характерна повнота, стійкість та відтворюваність;
- це система з власними механізмами розвитку та управління;
- це суспільство з широкою демократією та високою правовою свідомістю і культурою.
