4. Фрейда «я і Воно»

«Поділ психіки на свідоме і несвідоме є основною передумовою психоаналізу ...». Фрейд говорить, що «свідоме» - це не «суть» психіки, а її «якість». Далі він полемізує з тими філософами, для яких ідея психіки «настільки незрозуміла, що вона здається їм абсурдною».

Такий психічний елемент, як, наприклад, уявлення, звичайно не усвідомлюється тривало. Стан осознательності швидко проходить, але за певних умов подання може знову повернутися до тями. Фрейд називає це неусвідомлене стан вистави «латентним», тобто прихованим, і каже, що термін «несвідоме» правильно описує даний стан.

Психолог каже, що до поняття про несвідоме він прийшов шляхом обробки досвіду. Він відкрив, що «є сильні психічні процеси або подання ..., які для психічної життя можуть мати всі ті наслідки, що і інші уявлення ..., але вони самі не усвідомлюються». Далі Фрейд пояснює, що усвідомлення цих уявлень перешкоджає якась сила, і їх неусвідомлене стан він називає «витісненням», а силу, яка привела до витіснення - «опором».

Непритомного по Фрейду 2 види - «латентне, але здатне до усвідомлення, і витіснене - саме по собі і без подальшого неспроможна для усвідомлення». У зв'язку з цим психолог вводить три терміни - свідоме (СЗ), предсознательное (ПСЗ) і несвідоме (БСЗ). Але при цьому він робить застереження, що «ці підрозділи недостатні і практично незадовільні». Фрейд називає «зв'язну організацію психічних процесів в особистості ... -« Я »особистості». До «Я» прикріплено свідомість, «воно володіє підступами ... до розрядки подразнень у зовнішній світ». Від «Я» виходять витіснення, за допомогою яких «відомі психічні прагнення повинні бути виключені не тільки зі свідомості, але і з інших видів значущості і дійсності».

Фрейд вводить поняття «ідентифікації», тобто відновлення втраченого об'єкта. За виникненням «Ідеалу Я» «криється перша і найбільша ідентифікація індивіда, а саме - ідентифікація з батьком особистого правременах». «Ідеал Я» виникає в результаті витіснення Едіпового комплексу. «По загибелі Едіпового комплексу чотири містяться в ньому прагнення складуться таким чином, що з них вийде ідентифікація з батьком і ідентифікація з матір'ю». «Ставлення« Над-Я »до« Я »не вичерпується нагадуванням - таким (як батько) ти повинен бути, але включає і заборона: таким (як батько) ти не маєш права бути, ти не можеш робити все, що робить він, на багато тільки він має право ». «Над-Я» збереже характер батька і «буде пізніше панувати над« Я »як совість, може бути, як несвідоме почуття провини». Таким чином, «Над-Я» виникає в результаті тривалої дитячої безпорадності і наявності Едіпового комплексу. "« Над-Я »відображає найзначніші риси розвитку індивіда і розвитку виду, і, крім того, створює стійкий вираз впливу батьків, тобто увічнює ті моменти, яким воно саме зобов'язане своїм походженням

«В той час, як« Я », в основному, є представником зовнішнього світу, реальності,« Над-Я »протистоїть йому як повірений внутрішнього світу, світу« Воно »... .конфлікти між« Я »і ідеалом будуть, в кінцевому підсумку , відображати протилежність реального і психічного, зовнішнього світу і світу внутрішнього ».

«Ідеал Я», внаслідок історії своєї освіти, має саму велику зв'язок з филогенетическим придбанням, - архаїчним спадщиною окремої людини. Те, що в окремій психічної життя було найглибшим, стає шляхом створення ідеалу найвищим в людській душі ».

У «Ідеалі Я» міститься потенціал, з якого виникли всі релігії. «Судження про власну недостатності при порівнянні« Я »з його ідеалом викликає смиренне релігійне відчуття, на який посилається сповнений пристрастю томління віруючий». "« Напруга між вимогами совісті та досягненнями «Я» відчувається як почуття провини. Соціальні почуття грунтуються на ідентифікації себе з іншими на грунті однакового «Ідеалу Я» ".