3. Фрейда «я і Воно»

Найглибша і значна область людського розуму – це несвідоме.Бессознательное є сховище примітивних інстинктивних спонукань плюс емоції, і спогади, які настільки загрожують свідомості, хто бувподавленни і витіснені до області несвідомого.Неосознаваемий матеріал багато чому визначає наше повсякденне функціонування .

Вивчення феномена несвідомого іде у сиву давнину, його визнавали у своїй практиці лікувателі ранніх цивілізацій. Для Платона визнання існування несвідомого послужило основою для створення теорії пізнання, побудованої на відтворенні те, що є у надрах психіки людини. Будучи знайомий з філософськими ідеями Платона, Фрейд, безсумнівно, почерпнув звідти деякі подання про несвідомому. Так, навряд у його зору не потрапили ті роздуми Платона, і з проблемою неусвідомленого знання людини.

Проблема несвідомого, одягнена до форми розгляду можливість існування неусвідомлених уявлень, вихлюпнеться й у філософії Канта (1724-1804). Фрейд неодноразово називає Канта у своїх працях.Текстологический аналіз показує, що засновник психоаналізу був знайомий лише зкантовской «>Антропологией з прагматичною погляду», але й іншими творами німецького філософа. В багатьох випадках Фрейд як поділяє філософські ідеї Канта, а й апелює для її авторитету, коли заходить мова про обгрунтуванні своїх психоаналітичних концепцій. Особливо це ж стосується проблеми несвідомого.

Роздуми проблему несвідомого зайняли важливе місце у багатьохфилосовскихработак XIX в. у період передбачається і здійснюється поворот від раціоналізму епохиПросвящения і німецької класичної філософії доиррационалистическому розумінню буття людини у світі.

На формування психоаналітичного вчення Фрейда справила вплив філософія Шопенгауера і Ніцше. Багато ідей цих філософів значною мірою визначили різні психоаналітичні концепції, зокрема і фрейдівські ставлення до несвідомому. Зрозуміло, між психоаналітичним вченням Фройда та філософією Шопенгауера і Ніцше немає абсолютного тотожності. У Шопенгауера несвідоме спочаткуонтологично: - «світова воля» – першопричина всього сущого. Ніцше певною мірою поділяє цю думку, але більшої уваги акцентує у несвідомого, як він функціонує у затінках людської істоти. Для Фрейда несвідоме – це передусім головним чином щось психічне, підлягає осмисленню лише у з людиною. На відміну з інших, Фрейд зробив анатомію свідомості людини та несвідомого психічного науковим фактом. Але пояснив він цього факту з урахуванням лише "негативного" поняття - неусвідомлюваної психіки, витлумаченої лише шляхом заперечення з ним атрибута свідомості.

Бути свідомим – це, передусім суто описовий термін, що найбільш безпосереднє і надійне сприйняття. Психічний елемент, наприклад, уявлення, зазвичай немає довго свідомим. Навпаки, притаманним нього і те, що свідомість усвідомленості швидко минає; уявлення, в момент свідоме, в такі миті перестає таким бути, проте знову може стати свідомим при відомих, легко досяжних умовах.[3] Уявлення – чи будь-який інший психічний елемент в момент можливо, у готівки свідомості людини, а наступний може звідти зникнути; через певний проміжок часу він може цілком незмінним знову спливти у пам'яті, без будь-яких попередніх нових чуттєвих сприйняттів. Зважаючи на це явище, можна дійти невтішного висновку, що вистава зберігалося у душі чоловіки й у цей проміжок часу, хоча було дуже приховано від усвідомлення. Однак у якому він був вигляді, зберігаючи в душевне життя і залишилися прихованим від усвідомлення щодо цього, невідомо.