Творче завдання № 2

Сформулюйте та проілюструйте «парадокс ощадливості».

А. У чому полягає парадоксальність? Ким цей парадокс був сформульований?

Б. Чи спостерігався парадокс ощадливості останнім часом? В яких країнах?

В. Чи слід вважати, виходячи з нього, що заощадження є некорисними для суспільства?

Розв’язок

Доходи домогосподарств можна поділити на споживання і заощадження. До парадоксу ощадливості можуть призвести невідповідності у їхньому співвідношенні. Заощаджуючи кошти, люди обмежують своє поточне споживання заради його зростання у майбутньому. Але намагання суспільства більше зберігати (характерне, перш за все, для початку економічного спаду, - під страхом втратити роботу) означає зменшення споживчих видатків. Як наслідок, зменшується загальний рівень сукупного попиту, тож і доходу, причому з урахуванням мультиплікатора на більшу величину. Тож суспільство саме перетворює початок спаду (або взагалі помилкову уяву про його початок) на справжній глибокий спад.

Парадокс ощадливості

А. Таким чином, парадокс ощадливості – це парадоксальний результат намагання нації збільшити багатство за рахунок зростання заощаджень, який призводить до скорочення національного доходу, національного продукту, та врешті-решт і до скорочення заощаджень.

Парадокс ощадливості був сформульований Дж.Кейнсом: “З точки зору індивідуума цент, що заощаджений, є заробленим центом. А з точки зору суспільства, цент, що заощадили, – це той, що не витратили, а тому зменшили на цей цент чийсь доход”.

Те, що цілком виправдовується на мікрорівні (зростання заощаджень в скрутні часи з метою збільшити обсяги споживання в майбутньому), є абсолютно недоречним на макрорівні. За словами П.Самюелсона, “за певних умов індивідуальна розважливість може стати суспільним божевіллям”.

Б. Наочним прикладом парадоксу ощадливості може служити сучасна Японія. Загальновідомо, що частка заощаджень у ВВП Японії помітно більше, ніж в інших країнах з розвинутою ринковою економікою (більше 30% - майже вдвічі більше в порівнянні з США). Серед причин цього можна назвати культурно-національні особливості (намагання американців жити сьогоднішнім днем та властива японцям перевага майбутнього споживання перед сучасним), менш розвинута в Японії система споживчого кредитування, особливості податкової системи. Наслідком надмірної ощадливості японців було суттєве зниження темпів економічного зростання (починаючи з 90-х років ХХ ст.) та дефляційні тенденції.

В. Все викладене вище ніяк не означає, що ощадливість є явищем, небажаним і не корисним для суспільства. Слід пригадати, що Дж.Кейнс аналізував економіку в короткостроковому періоді. У цьому випадку (особливо, якщо взяти до уваги стан неповної зайнятості) зростання заощаджень зменшує споживчі видатки, а тому і сукупний попит.

Якщо розглядати економіку в довгостроковому періоді, то заощадження є джерелом інвестицій (за допомогою кредитної системи або фондової біржі). Комерційні банки зберігають внески домогосподарств, акумулюють їхні заощадження і за рахунок цих коштів пропонують позики підприємцям для інвестування. Ринок цінних паперів (фондова біржа) доповнює систему банківського кредитування.

Перетворення заощаджень в інвестиції

Так, у тій самій Японії ощадлива активність громадян була одним з джерел так званого “економічного дива” – стрімких темпів економічного зростання протягом трьох післявоєнних десятиріч.

Ощадливість корисна для суспільства і за умов повної зайнятості та інфляційного зростання цін (інфляційний розрив). У цьому випадку зростання заощаджень зменшує сукупний попит, тож відповідно зменшує надмірну зайнятість та рівень інфляції.

У ринковій економіці домогосподарства та фірми самостійно вирішують, яку частину поточного доходу спрямувати на споживання, а яку заощадити. Навіть якщо заощаджені кошти розміщуються в банку, вони не завжди інвестуються у виробництво. На думку Дж.Кейнса, необхідно стимулювання інвестицій з боку держави. Вміле керування економікою передбачає і визначення оптимального співвідношення між споживанням і нагромадженням.