6.5. Емпірична психологія і сенсуалізм Джона Локка

У розробці емпіричної психології особливу роль відіграв англійський учений Джон Локк (1632-1704). Раціоналізму Декарта ним був протиставлений емпіризм (від лат. “эмпіріо” - досвід).

Головна наукова проблема, яка цікавила Локка – визначення меж, умов і реальних можливостей людського пізнання. Як і Т.Гоббс, Локк виходив з ідеї дослідного походження знання. Він критикує Декартову теорію “вроджених ідей”. Він ставить задачу спростувати основний аргумент, використовуваний для підтвердження наявності вроджених ідей - загальну згоду. Спираючись на дані медицини, дитячої психології, етнографії , Локк доводить, що в дійсності загальної згоди (а виходить і вроджених ідей) не існує. Розум людини, за Локком, здатний комбінувати ідеї, що прийшли до нього з досвіду, але не може винаходити їх сам. Джерелом для розвитку розуму виступає досвід. З нього він одержує матеріал для пізнання. Учений є одним з основоположників емпіризму в європейській філолофсько-психологічній думці XVII ст.

Локк виділяв два джерела і типи досвіду - відчуття матеріальних предметів і внутрішню діяльність душі. З цих двох джерел досвіду виникають два різних типи “простих ідей”: “ідеї відчуття” і “ідеї рефлексії”. До ідей Локк відносив відчуття, образи сприйняття, пам'ять, почуття. Пріоритет Локк віддає зовнішньому досвіду, якому приділяється роль вихідного, первинного, базового джерела пізнання. Зовнішній досвід «постачає» почуттєві ідеї, що стають матеріалом для рефлексивного осмислення. Рефлексія є вторинним процесом, обумовленим зовнішнім досвідом людини. Якщо зовнішній досвід пов'язаний зі сферою чуттєвих образів, то продуктом рефлексії як розумового процесу є раціональні знання (складні ідеї, поняття). З цього випливає висновок про зв'язок раціонального пізнання з чуттєвим. Тим самим Локк переборює дуалізм чуттєвого і раціонального, представлений у концепціях Декарта, Лейбніца, Спіинози. Намітивши зв'язок внутрішнього і зовнішнього досвіду, Локк у той же час не побачив їхньої причинної залежності. Рефлексія в нього спирається на почуттєві дані, черпає в них матеріал для переробки й осмислення, але не виростає з зовнішнього досвіду. Звідси випливає розуміння свідомості в Локка як сприйняття душею того, що відбувається в ній самій. Це визначення свідомості як безпосереднього сприйняття своїх думок стало основним положенням інтроспективної психології. Об'єктом свідомості при такому підході виступають не зовнішні предмети і явища, а ідеї (образи, уявлення, почуття і т.д.). З цього постулату виводилося і розуміння предмета психології, у якості якого виступають явища свідомості, породжені зовнішнім досвідом, що походить від органів чуттів, і внутрішнім досвідом, що накопичується розумом індивіда.

Локк вводить поняття “асоціація”, позначаючи ним процес зв'язку психічних явищ, вперше описаний Арістотелем і розглянутий Декартом, Гоббсом, Спінозою.

Пізнання розуміється Локком як установлення ступеня погодженості ідей. Локк виділяє три рівні пізнання: чуттєвий, демонстративний (доказовий), інтуїтивний.

Таким чином, в історії психології Дж.Локк займає особливе місце. Він є творцем сенсуалістичної теорії пізнання. У його роботах спростовуються вчення про вроджені істини, переборюється дуалізм чуттєвого і раціонального. Введене ним розуміння рефлексії як єдиного і достовірного знання про душевну діяльність визначає його місце як родоначальника інтроспективної емпіричної психології. Його роботи стали перехідною ланкою між Декартом і епохою Просвітництва.