Тема 6. Методи нормування

найпоширеніших виробничих процесів

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

Вважається, що ця тема є ключовою у вивченні всього курсу, бо її зміст розкриває сутність визначення норм при виконанні різноманітних виробничих процесів. Ось чому на вивчення цієї теми відводиться так багато навчального часу (12 год — лекції, 6 год — практичні заняття). Відповідних затрат часу потребує самостійна робота. Коло питань, що вивчаться, дуже широке, але його можна розділити на дві частини: теоретичну і практичну.

Теоретична частина охоплює вивчення існуючих методів установлення норм. На промислових підприємствах набули застосування два головних методи встановлення норм. Аналітичний метод, завдяки якому отримують технічно обґрунтовані норми, і сумарний метод, на основі якого встановлюють досвідно-статистичні норми. Кожний з цих методів має право на існування, хоча за поширенням сумарний метод повинен мати дуже вузьку сферу. Його застосування можна пояснити відсутністю нормативних матеріалів або неможливістю проведення хронометражних спостережень на момент визначення норм. Слід зазначити, що сумарний метод має лише одну перевагу порівняно з аналітичним методом — високу оперативність, а саме: відносно невелику трудомісткість виконання розрахунків. Сутність сумарного методу полягає у визначенні тривалості операції в цілому (загалом) без розчленування її на складові частини. Треба уважно вивчити зміст трьох різновидів сумарного методу: досвідного, порівняльного, статистичного; знати, в яких випадках застосовують ці методи, чому не можна від них відмовитись зовсім.

Найпоширенішим є аналітичний метод, на базі якого розробляють технічно обґрунтовані норми. Сама назва методу розкриває його зміст. Норму затрат праці розраховують на основі детального вивчення виробничих можливостей робочого місця, аналізу технологічного процесу, кожної операції та її елементів. При цьому визначають склад і послідовність виконання окремих елементів трудового процесу: вивчають головні фактори, які впливають на тривалість окремих елементів технологічної операції, проектують раціональні режими роботи машин і механізмів.

Треба уважно вивчити різновиди аналітичного методу: аналітично-дослідний і аналітично-розрахунковий, зрозуміти, чому і коли можна скористатись одним з них. Зате в усіх випадках застосування аналітичного методу дає змогу отримати достатньо обґрунтовані прогресивні норми, зорієнтовані на сучасну технологію, наукову організацію праці, раціональне використання робочого часу.

Другим важливим етапом є визначення окремих складових частин норми часу [1, с. 108— ПО].

Слід пам'ятати, що на методику встановлення норм великий вплив мають тип виробництва і характер участі робітника у виконанні робіт.

В умовах масового і великосерійного виробництва виробничі операції, як правило, поділяються на окремі переходи, а це вимагає застосування диференційованих норм, які відзначаються великою точністю. В умовах індивідуального та малосерійного виробництва вимоги до точності норм значно нижчі, тому поділ операцій недоцільний. Це дозволяє застосовувати методи укрупненого нормування.

При виконанні механізованих робіт норма часу визначається на одиницю продукції (операції) у вигляді норми штучно-калькуляційного часу, тобто суми норми штучного часу і норми підготовчо-завершального часу на одну деталь (операцію).

При виконанні автоматизованих робіт норма часу, як правило, включає час здійснення технологічного процесу і допоміжний час, який не перекривається основним технологічним часом.

При здійсненні апаратурних процесів головна увага приділяється визначенню часу зайнятості робітника виконанням допоміжних робіт щодо обслуговування апаратури. При цьому, не слід забувати, що окрім норм часу, при нормуванні апаратурних процесів здебільшого застосовують норми обслуговування.

Деякі особливості визначення норм мають місце при нормуванні багатоверстатних робіт. Розрахунок норм часу, виробітку й обслуговування здійснюється з урахуванням коригуючих коефіцієнтів (зайнятості, суміщення).

Слід мати на увазі, що головною умовою для визначення норм при виконанні різноманітних виробничих процесів є вміння практичного користування нормативними матеріалами і результатами фотохронометражних спостережень.

На стор. 114—150 [1] наведено приклади встановлення норм при виконанні найпоширеніших трудових процесів.

Найбільшу увагу під час вивчення цієї теми треба звернути на методику встановлення норм при виконанні верстатних робіт, які дуже поширені у машинобудуванні. Верстатні роботи відрізняються особливостями здійснення технологічних переходів, можливостями устаткування з точки зору їх потужності, розмірів, якості інструменту тощо.

Головним завданням при цьому є визначення основного (машинного) часу. Досягти цього можна, користуючись нормативами неповного штучного часу, нормативами режимів роботи устаткування, а в разі їх відсутності — розрахунками за відповідними для кожного виду робіт формулами машинного часу Тм, які враховують тільки конкретний вид верстатних робіт (обточування, фрезерування, свердління, стругання, шліфування тощо).

Як уже зазначалося, норма буде технічно обґрунтованою, якщо враховано оптимальні режими роботи технологічного устаткування, обрано раціональну технологію виконання робіт. Тому треба звернути особливу увагу на питання вибору оптимального режиму обробки матеріалів (режимів різання).

Оптимізація режимів різання потребує трудомістких розрахунків, при яких необхідно враховувати можливості верстата (число обертів, потужність, характеристики матеріалу, що обробляється, геометрію та стійкість інструменту). Ось чому треба уважно ознайомитись з умовами та вимогами, яким має відповідати вибір оптимального режиму різання.

Серед головних умов слід відзначити такі:

1. Кількість проходів повинна бути мінімальною, оскільки це має прямий вплив на тривалість машинного часу.

2. Припуск на обробку також має бути мінімальним з тим, щоб його можна було зняти з меншою кількістю проходів.

3. Потужність двигуна верстата має бути вище, ніж фактично можлива ефективна потужність різання, інакше процес різання не здійсниться.

Вимоги до оптимізації режиму різання такі:

1. Глибина різання має бути максимально технологічно допустимою, тобто, враховуючи можливості верстата, треба забезпечити мінімальну кількість проходів.

2. Подача різального інструменту також має бути максимально технологічно допустимою, тобто такою, що відповідає вимогам точності обробки поверхні й потужності верстата.

3. Швидкість різання обирається як максимально можлива залежно від кількості обертань і характеристики матеріалу заготовки.

4. Сили різання не повинні перевищувати зусиль, що допускаються верстатом, заготовкою, інструментом та системою кріплення.

Слід мати на увазі, що обчислення раціонального режиму різання здійснюється щодо кожного технологічного переходу, бо зміна значення будь-якого елемента режиму обробки може порушити оптимальність вибору.

Треба зазначити, що вибір оптимального режиму обробки (різання) залежить не тільки від визначення співвідношень значень глибини, подачі, швидкості. Щоб норма часу на технологічну операцію була справді обґрунтованою, недостатньо тільки обрати оптимальний режим різання, бо він визначає тривалість машинного часу, а інші складові норми часу залежать від урахування таких чинників, як партія деталей, витрати електроенергії, зношування інструменту і верстата, застосування раціональних трудових прийомів і дій, раціональне використання робочого часу протягом зміни, форми організації праці. Тоді норма буде обґрунтованою не лише технічно, а й економічно, з точки зору мінімальної собівартості в поєднанні з оптимальною трудомісткістю.

У практичній роботі нормувальник-технолог не завжди має можливість розрахувати оптимальний режим обробки через відсутність нормативів режимів роботи устаткування, невідповідність можливостей верстата щодо обрання режимів різання або брак часу. Тому найбільш ефективним є проведення розрахунків за допомогою ПЕОМ.

У навчальних завданнях для самоперевірки знань наведено приклад розрахунку оптимального режиму різання за допомогою обчислювальної техніки.

Під час вивчення особливостей нормування багатоверстатних робіт головну увагу слід приділити визначенню норми обслуговування, тобто кількості верстатів, що обслуговуються одним робітником. Така норма за своєю структурою і змістом значно відрізняється від норми оперативного часу. Але особливо важливо знати умови організації багатоверстатної роботи (коефіцієнт зайнятості робітника на одному верстаті, тривалість циклу обслуговування, кількість циклів за зміну, коефіцієнт завантаження робітника та устаткування, розстановка обладнання і маршрут багатоверстатника).

При нормуванні слюсарних і складальних робіт головну увагу приділяють визначенню норми оперативного часу та корегуючих коефіцієнтів, які враховують змінні фактори (матеріал обробки, партію деталей, кількість і структуру переходів, зручність виконання роботи тощо).

На підприємствах склалося специфічне ставлення до нормування праці допоміжних працівників. З одного боку, низький рівень механізації допоміжних робіт. З другого боку, недостатнє використання можливостей удосконалення поділу і кооперування праці, коли багато основних робітників підсвідомо виконують допоміжні функції (непродуктивну роботу). Тому склалося так, що нормуванню праці допоміжних робітників приділяють значно менше уваги, ніж робітникам основного виробництва. На стор. 133, табл. 6.2 [1] подано рекомендації щодо використання норм і нормативів для нормування праці різних категорій допоміжних робітників.

На завершення вивчення теми 6 треба ознайомитись з особливостями нормування праці службовців [1, с. 146]. Головну увагу слід приділити об'єктам нормування: нормам, що застосовуються — чинникам, які впливають на вибір методів розробки норм праці для службовців.

Тема: Нормування праці робітників допоміжних виробництв

1. Основи нормування праці робітників допоміжних виробництв.

2. Міжремонтне обслуговування технологічного устаткування.

3. Налагоджування технологічного устаткування.

4. Контроль якості продукції.

5. Планово-запобіжний ремонт устаткування.

6. Транспортні та вантажні роботи.

1. Основи нормування праці робітників допоміжних виробництв.

При нормуванні праці допоміжних робітників слід враховувати характер і зміст закріплених за ними робіт.

Весь комплекс обслуговування виробництва можна умовно поділити на дві частини.

Перша включає роботи, для яких можна встановлювати норми часу і норми виробітку подібно до того, як це робиться в основному виробництві. До таких робіт відносяться: виготовлення інструментів і пристроїв, планово-попереджувальний ремонт обладнання, виготовлення запасних частин, ремонтно-будівельні роботи тощо. В технологічному відношенні вони мало відрізняються від робіт основного виробництва.

До другої частини можна віднести налагоджувально-регулювальні роботи, міжремонтне обслуговування устаткування, підсобні роботи.

Основними особливостями цих робіт є змінність складу операцій, неритмічність виконання, відсутність постійних робочих місць, неможливість завчасного і чіткого регламентування складу, послідовності і тривалості трудових прийомів.

Нестабільні за змістом роботи неможливо нормувати тими ж методами, що застосовуються для основних робіт.

При нормуванні основних видів нестабільних допоміжних робіт (транспортно-заготівельних, ремонтних, налагоджувально-регулювальних, інструментальних, контрольно-сортувальних) слід розрізняти норму обслуговування і норму часу обслуговування.

Норма обслуговування означає кількість робочих місць або інших об'єктів, які повинен обслуговувати один робітник даної професії.

Норма часу обслуговування характеризує тривалість виконання допоміжних операцій в закріпленій зоні.

На основі норм обслуговування і коефіцієнта змінності можна визначити норматив чисельності робітників даної професії.

При нормуванні праці допоміжних робітників застосовують різні види норм і нормативів, їх вибір залежить від функції обслуговування, характеру робіт, типу виробництва.

Норма чисельності і норма обслуговування пов'язані між собою залежністю: Нчис = О / Но де Нчис — норма чисельності на даному об'єкті;

О — обсяг роботи на даному об'єкті (кількість обслуговуваних одиниць обладнання, виробничої площі тощо);

Ноб — норма обслуговування одного робітника, виражена в тих же одиницях.

Для розрахунку норми обслуговування може бути використана безпосередньо норма часу на виконання одиниці обсягу роботи або норма часу обслуговування Нчоб, яка виражається через норму часу:

Нчоб = Нч * О, * К, де Нчоб — норма часу обслуговування;

Нч — норма часу в хвилинах на виконання прийнятої для розрахунку одиниці обсягу роботи;

О і — кількість одиниць обсягу роботи, що припадає на одну одиницю обслуговування протягом розглядуваного періоду (зміни, місяця і т.п.);

К — коефіцієнт, що враховує виконання допоміжних функцій, які входять в обов'язки даної категорії допоміжних працівників, а також час на відпочинок і особисті потреби (визначається за підсумками фотографії робочого дня).

Величина норми обслуговування прямо пропорційна фонду робочого часу Ф і обернено пропорційна нормі часу обслуговування:

Ноб = Ф / Н чоб де Ф і Нчоб взяті для одного і того ж календарного періоду.