2. Робочий час

Праця людини завжди відбувається в часі й просторі. Але, якщо простір є фактором нейтральним щодо кількості праці, то час, витрачений на виконання певної роботи, безпосередньо характеризує кількість праці незалежно від її змісту, складності, та умов середовища. Отже, робочий час є загальною мірою кількості праці.

За досягнутого рівня розвитку продуктивних сил суспільства його економічний розвиток, добробут людей значною мірою залежать від кількості праці кожного і загальної маси праці економічно активного населення в цілому. Тому суспільство змушене певним чином нормувати кількість робочого часу. Нижня межа кількості ро­бочого часу визначається рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, досягнутим рівнем суспільної продуктивності праці. Загальна норма робочого часу не повинна бути меншою за ту, яку дозволяє досягнутий рівень продуктивності праці, у противному разі можуть істотно уповільнитись темпи соціально-економічного розвитку суспільства. Небажаним є й збільшення тривалості робочого часу понад встановлену норму, оскільки це призводить до перевтоми працюючих, скорочує їх вільний час, негативно вшиває на продуктивність праці та якість продукції, загрожує зростанням травматизму. Отже, це невигідно державі в цілому, підприємству, працівникові та його родині. Тому

суспільство зацікавлене у суворому додержанні встановленої норми робочого часу. Особливо ретельно за цим мають наглядати профспілки та їх органи на всіх рівнях.

В Україні норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня. За нормальних умов праці вона становить 40 годин на тиждень. За наявності шкідливих факторів трудове законодавство залежно від їх рівня передбачає відповідне зменшення загально» норми робочого часу.

Робочий час у законодавчому порядку скорочується також для окремих категорій громадян: підлітків, інвалідів, матерів, що мають малолітніх дітей, вагітних жінок. 3. Виробнича операція

Жодне виробництво не можливе без точного знання затрат праці на виготовлення будь-якого виробу, виконання допоміжних робіт, різноманітних послуг тощо. Тому поряд із тривалістю робочого часу до основних об'єктів нормування праці належать також затрати робочого часу на виконання конкретних робіт у конкретних виробничих умовах.

Залежно від специфічних умов прикладання праці цей об'єкт нормування може трансформуватись, набувати деяких модифікацій. Так, на роботах, що повторюються і піддаються точному кількісному обчисленню у натуральних показниках (штуках, тоннах, кубометрах тощо), об'єктом нормування праці виступає робочий час, необхідний для виготовлення одиниці продукції.

Розширення масштабів виробництва, зростання його масовості, розвиток технології, поглиблення поділу праці привели до того, що тепер будь-яка більш-менш складна продукція виробляється не одним, а багатьма робітниками, як правило, послідовно, коли кожен з учасників виробництва виконує якусь дрібну частину технологічного процесу, що дістала назву технологічної або виробничої операції.

За таких умов об'єктом нормування праці стає час, необхідний на виконання операції, або спрощено — сама виробнича операція.

Під виробничою операцією розуміють частину виробничого (трудового) процесу, спрямовану на зміну форми або структури предмета праці (технологічна операція); перевірку результатів процесу (контрольна операція); зміну місцеперебування предмета праці у просторі (транспортна операція).

Характерними ознаками виробничої операції є сталість трьох основних елементів праці: робочої сили, предмета праці і засобів праці. Тобто за операцію вважається така частина виробничого процесу, яка відбувається на одному робочому місці, над одним і тим самим предметом праці силами одного або групи працюючих. Зміна хоча б одного з цих трьох елементів означає появу інших операцій. Так, послідовна обробка однієї деталі на кількох робочих місцях означає, що ця деталь піддається кільком технологічним операціям. Між технологічними можуть бути також контрольні і транспортні операції. Виробнича операція має здебільшого складну структуру. Залежно від потреб виробництва операції можна подрібнювати, або, навпаки, укрупнювати. Загальна тенденція гака: чим масовішим є виробництво, тим економічно вигідніше дробити операції, спеціалізувати на них робітників, устаткування, інструмент. Така спеціалізація веде до швидкого зростання продуктивності праці. Але на перешкоді стає монотонія. Занадто дрібні багаторазово повторювані за зміну операції збіднюють змістовність трудового процесу, прискорюють фізичне й психологічне стомлювання людини.

Найефективнішим засобом запобігання монотонності праці в масовому виробництві є створення таких машин, які поєднують у собі кілька простих верстатів, отже сприяють значному укрупненню операцій, збагаченню трудового процесу. До такого устаткування

4

належать прямоточні й роторні автоматичні лінії, агрегатні верстати, обробні центри з числовим програмним управлінням тощо.

За цільовим призначенням операції поділяють на основні або технологічні та допоміжні.

Під час основних операцій здійснюється поступове цільове перетворення предмета праці на готовий продукт праці.

Головне призначення допоміжних операцій полягає у створенні необхідних умов для швидкого і якісного виконання основних операцій.

Крім контрольних і транспортних операцій, про які вже йшлося вище, до складу допоміжних відносять велику групу обслуговуючих операцій: ремонт, налагоджування, змащування устаткування, заточування інструменту, його комплектування, доставка на робочі місця тощо.

Залежно від специфічних умов виробництва, форм організації праці всі види виробничих операцій можуть як дробитися, так і об'єднуватися у різноманітні комплекси. Критеріями при цьому виступають економічна й соціальна доцільність конкретного рішення.

На будь-якому промисловому підприємстві операція є основною одиницею поділу і нормування праці, планування та обліку виробництва. 4. Технологічна структура операції.

Трудомісткість процесу нормування операції прямо залежить від її внутрішньої структури. Оскільки найбільш структурно складними є основні операції у машинобудуванні, зокрема у процесах по механічній обробці металів, розглянемо детальніше технологічну структуру такої типової операції (рисі).

Операція механічної обробки заготовки може виконуватись за одну або більше установок. Установка — це одноразове закріплення оброблюваної заготовки або деталі. Так, токарна операція з обробки циліндричної поверхні вала, закріпленого в центрах, здійснюється за одну установку. Обробка торців цього самого вала потребує двох установок.

З технологічним поняттям "позиція" зустрічаємося при використанні багатопозиційного устаткування (автоматичні лінії, агрегатні верстати тощо), коли заготовка послідовно змінює своє місцеположення у просторі. Кожне таке фіксоване положення предмета праці, де він підлягає технологічному впливу устаткування, називають позицією.

Операція

Установка І

Установка II

Позиція І

Позиція II

Перехід І

Перехід II

Прохід І

Прохід II Рис". 1 Схема технологічної структури механообробної операції в машинобудуванні

Переходом називають частину операції, яка характеризується незмінністю установки та позиції, режиму роботи устаткування та інструменту. Проста операція може зводитися до одного переходу (як, наприклад, штампування нескладних деталей), але здебільшого їх буває кілька.

В обробних процесах перехід може складатися з кількох однакових частин, які повторюються. Кожна така частина переходу, пов'язана із зняттям нового шару матеріалу, називається проходом. Наприклад, токарна операція по обробці втулки може складатися з трьох переходів: підрізування торця, розточування отвору і обточування зовнішньої поверхні. При цьому другий і третій переходи можуть кожен складатися з чорнового і числового проходів.

Кількість проходів звичайно залежить від величини припуску на обробку та заданої чистоти поверхні готової деталі. Із збільшенням числа проходів зростають трудомісткість і собівартість деталі. Отже, з економічного погляду доцільно обирати такий спосіб одержання заготовки, щоб її форма і розміри якомога більше наближалися до форми й розмірів готової деталі.