3.Розвиток особистісної сфери у підлітковому віці

Пiдлітковий вiк є сенситивним для розвитку самосвідомостi особистостi. У пiдліткiв виникає iнтерес до себе, якостей своєї особистостi, потреба оцiнити, порiвняти себе з iншими, розiбратися у своїх почуттях i переживаннях. Вони намагаються розвинути в собі позитивні якостi, подолати негативнi риси.

Самопiзнання пiдлiтка. Формування ставлення підлітка до себе як особистостi долає у два етапи, якi вiдповiдають молодшому i старшому перiодам підліткового віку. На першому етапі відбувається усвідомлення своєї відмінності вiд ровесникiв, утвердження своєї належностi до свiту дорослих. Йому властиві некритичне наслідування зовнішніх манер дорослих, вiдчутна залежність вiд групи ровесників. На другому етапі пiдлiток уже не сумнівається, що вiн не дитина, починає усвідомлювати своєрідність своєї особистостi. Знижується його залежнiсть вiд групи однолітків.

Особливе значення у розвитку самосвiдомостi пiдлiтка має формування власного образу фiзичного Я - уявлення про свій тiлесний образ, порiвняння та оцiнюванвя себе з точки зору еталона „мужності” або „жiночостi”. Цей образ є основою рiзноманiтних захоплень дiтей.

Останнiм часом у деяких дiвчат підлiткiв спостерiгається нервова анорексiя (грец. ап (позначас заперечення) i огехiс - апетит) прагнення виглядати худими, страх перед розтовстiнням. В окремих дівчаток-пiдлiткiв, як i в дорослих жiнок, спостерiгається нервова бумілiя — втрата контролю за своїм харчуванням, аж до приступiв ненажерливостi. Пiсля таких приступів дiвчата переживають почуття огиди до себе, докори сумлiння, депресiю. Надмірна увага до образу фізичного Я у самосвiдомостi пiдлiтка є тимчасовим, однак природним, нормальним, суб’єктивно значущим явищем. Знаючи це, дорослi повиннi уникати нетактовних, iронічних оцiнок його зовнішності. Намагаючись допомогти пiдлітковi пережити цей важкий для нього етап зрiлостi, передусiм слiд встановити з ним щирi, довiрливi стосунки, допомогти усвiдомити, що його розумiють, подiляють його переживання, цiнують і поважають його таким, яким вiн є.

У мотиваційній сфері i поведінці пiдлітка загалом простежуються два протилежнi прагнення – до індивідуалізації, емансипації у всіх сферах життя (особливо у стосунках з батьками) i до пiдпорядкування iнтересам групи ронесників, наслідувания (зовнішнього вигляду, інтересів тощо), спільного пiдкорення моді.

За твердженням сучасного росiйського психолога Ігоря Кона, стратегія виховання підлітка зведена до формули «людина розкривасться в колективi». Водночас, як зазначає російський психолог Георгiй Асмолов властиве підлітковому віку переживання самотностi, неприлученостi до iнших людей є нагодою задуматися подивитися на себе збоку.

Усвідомлення себе, становления Я-образу підлітка пов’язанi з формуванням образу Iншого. Найчастiше таким значущим iншим є ровесник, спілкування з яким особливо важливе. Однак ця особливiсть має специфічнi прояви:

- когнітивно простi підлiтки (дуже схематично, поверхово аналізують внутрiшнiй світ людини) iдентифiкують себе з широким колом однолітків, акцентуючи подiбності між собою і всіма ними;

- когнітивно складні (в аналізі внутрiшнього свiту людини прагнуть проникати в суть найрізноманітніших аспектiв людської особистості) - уподібнюють себе лише деяким ровесникам підкреслюючи одночасно власну відміннiсть від них. У пiдлiтковому віцi, а саме в переломний його момент (13—14 рокУв), Я-образ стає дуже нестійким, втрачає свою ціліснiсть.

Вiдхiд вiд прямого копiювання зразкiв поведiнки iнших людей вимагає розвитку способiв самопiзнання та самоаналiзу, якi у пiдлiткiв ще недостатньо сформованi. Це породжує суперечнiсть мiж гострою потребою пiдлiткiв у самопiзнаннi i нездатнiстю адекватно реалiзувати її, наслiдком чого є зниження рiвня адекватностi, стiйкостi самооцiнки, стабiльностi розвитку Я-образу.

Самооцiнка i домагання пiдлiтка. У пiдлiтковому вiцi самооцiнка дiтей стосується переважно основних моральних якостей: доброти, честi, справедливостi тощо. Судження молодших пiдлiткiв про себе виражаються також в оцiнцi їхнiх взаємин з iнпiими людьми. Цi оцiнки стосуються умiння дружити, чуйностi до людей, своєї поведiнки серед iнших, поваги до себе, сприймання себе однокласниками, що свiдчить про досить високий рiвень самосвiдомостi, збагачення досвiду соцiальної поведiнки. Самооцiнка старших пiдлiткiв с досить рiзноманiтною, рiзнобiчною, узагальненою за змiстом. Кiлькiсть якостей, якi вони усвiдомлюють, приблизно удвiчi бiльша, нiж у молодшiй пiдлiтковiй групi. Старшi пiдлiтки оцiнюють не тiльки окремi риси характеру, а й свою особистiсть загалом. У процесi самооцiнювання пiдлiток виявляє свої можливостi для прийняття важливого для нього рiшення, бере на себе певнi обов’язки. Саме самооцінка є передумовою його свободи вибору.

Не рiдкiсною є неадекватна самооцінка пiдлiткiв, яка проявляється в переоцiнці або недооцiнцi своїх можливостей, що шкодить розвитку вiдповiдальностi та iнших важливих якостей. Завищена самооцiнка блокує почуття невдоволеностi собою, провини за негiдний вчинок, докори сумлiння за безвiдповiдальну поведінку. Свiдченням заниженої самооцiнки є незадоволення собою, нездатнiсть поставити перед собою бiльш високi вимоги, оскiльки бракує впевненостi у своїх можливостях. З дорослішанням самооцінка підлітків стає диференційованішою, вона стосується не поведінки загалом а поведінки в окремих соціальних ситуаціях, окремих вчинків. Підліток відчуває підвищену потребу у схваленні і визнанні друзями. Тому він активно шукає таке оточення, в якому відчуває позитивне ставлення до себе, своїх учинків, має змогу переконатися що він доросла самостійна людина.

Австрійський психолог Фрідріх Хоппе (1899 - 1976) започаткував бачення, згідно з яким рівень домагань зумовлений такими двома протилежними тенденціями: