Тема 1. Теоретичні основи корпоративного управління

1.1 Сутність корпоративного управління та його роль у процесі господарювання

Термін «корпорація_»не має єдиного визначення в законодавстві України_, очевидно_,

насамперед тому, що ним не оперує ЦК. ГК визначає корпорацію як договірне об’єднання, що

створюється на основі поєднання виробничих_,наукових і комерційних інтересів підприємств_, що

об’єдналися_, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання

діяльності кожного з учасників органам управління корпорації. Таке ж визначення корпорації

наводиться і в Державному класифікаторі організаційно-правових форм господарювання України

[22, с. 112].

Корпоративне управління – сукупність юридичних, економічних, організаційних норм і

правил, у рамках яких функціонує корпорація (товариство), і на базі яких будуються

взаємовідносини між усіма його учасниками _[3, с. 9].

Корпоративне управління - система відносин_, яка визначає правила та процедури

прийняття рішень щодо діяльності господарського товариства та здійснення контролю, а також

розподіл прав і обов_'язків між органами товариства та його учасниками стосовно управління

товариством [15, ст. 1]

Корпоративне управління поєднує всіх учасників корпоративних відносин, встановлює між

ними механізми та способи взаємодії. Вважається, що корпоративне управління поєднує

господарювання в приватному секторі з інтересами держави та суспільства_. Слід враховувати_, що

всі учасники корпоративних відносин зацікавлені в досягненні кожним своїх інтересів.

Корпоративне управління призване створити баланс цих інтересів з одного боку та формувати

прибутковість діяльності – з іншого_.

В рамках життєдіяльності корпорації корпоративне управління визначають як процес

регулювання власником руху його корпоративних прав з метою отримання прибутку, управління

корпоративним підприємством_, відшкодування витрат через отримання частки майна при його

ліквідації_, можливих спекулятивних операцій з корпоративними правами [2, с. 12 та с. 219].

Першою та основною від’ємною рисою корпоративного управління є відокремлення

процесів володіння капіталом та управління ним. Як буде розглянуто нижче, в значній кількості

країн в управлінні корпорацією приймають участь не тільки власники капіталу_, але й інші органи

(державного управління, фінансові установи, тощо), що забезпечує прийняття більш гуманних

(соціально значущих) та виважених управлінських рішень. В той же час значна частка корпорацій

тим чи іншим чином функціонує на території різних країн_, що вимагає від світової спільноти

формування загальних стандартів корпоративної діяльності_, які повинні бути узгоджені з

законодавством та особливостями економіки кожної окремої країни та закріплені на

законодавчому рівні. Це, в свою чергу, вимагає від учасників економічних відносин прискоряти

розвиток корпорацій та_, в умовах світової конкуренції_, розвиватися до рівня передових

представників відповідних галузей. Це впливає на перерозподіл прибутків корпорацій в напрямку

формування новацій, подальшого розвитку виробництва, створення більш жорстких стандартів та

ін_.

Розвиток корпорацій, з одного боку, забезпечив господарству більші обсяги притоку

капіталу, що обумовлено появою дрібних пайових часток власності, роздержавленням майна,

бажанням значної кількості осіб бути не лише працівниками_, але й власниками капіталу_,

формуванням нової економічної думки_;з другою – підвищив ризики глобальної кризи та інфляції

за рахунок непропорційного перерозподілу капіталу між галузями, створення неявних

монополістичних груп виробників, які свідомо підвищують вартість товарів та послуг,

витісняючи з ринку інших ₍значно менших за обсягами питомої ваги на ринку₎ конкурентів_. Ще

одним проблемним для господарювання чинником є суттєве зменшення впливу держави на

більшість корпорацій, що значно ускладнює процеси стабілізації та розвитку економіки в

окремому регіоні_, якщо це не входить в коло інтересів великих корпорацій (які не мають в собі

частки державного капіталу).